19.07.21

22-ц/812/869/21

Єдиний унікальний номер справи 489/88/20

Провадження №22-ц/812/869/21                   Доповідач в апеляційній інстанції – Лисенко П.П.

№22-ц/812/967/21  

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 липня 2021 року                                                                   м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Лисенка П.П.,       

суддів – Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання – Богуславською О.М.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

його представника – ОСОБА_2 ,

представника відповідача ГО «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» – Павлова К.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» та ОСОБА_3 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 03 березня 2021 року о 08 годині 33 хвилини, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Коваленко І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай», ФОП ОСОБА_3 , треті особи – ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Терра-Віта», про визнання договору припиненим та усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, та зустрічним позовом Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» до ОСОБА_1 , треті особи – ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Терра-Віта», ФОП ОСОБА_3 , про визнання права користування нежитловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

10 січня 2020 року ОСОБА_1 пред`явив до ГО «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай», ФОП ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

04 березня 2014 року позивач придбав на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 649,9 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нежитлове приміщення раніше належало ОСОБА_4 , який є керівником ТОВ «Терра-Віта» та 01 липня 2013 року ним було укладено договір суборенди з ГО «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» строком до 01 червня 2016 року.

В лютому 2019 року, ОСОБА_1 , як власник цього майна, вирішив здійснити його огляд і виявив, що окрім ГО «Федерація Лао-Тай», яка користується вказаним приміщенням на підставі договору суборенди нежитлового приміщення від 01 липня 2013 року там також здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3

20 лютого 2019 року, з метою реалізації прав власника, позивач направив відповідачам листи з проханням здійснити зустріч для подальшого використання чи звільнення спірного приміщення та просив надати документи, на підставі яких вони ним користуються. Проте відповідачі вказані листи проігнорували.

08 травня 2019 року, позивач, не маючи наміру продовжувати дію договору суборенди від 01 липня 2013 року, який діяв до 01 червня 2016 року та був пролонгований до 01 травня 2019 року, протягом місяця з дня закінчення строку його дії, направив ГО «Федерація Лао-Тай» заяву про припинення договору оренди від 01 липня 2013 року.

Вказана заява також була проігнорована відповідачами.

Посилаючись на те, що ним використані всі можливі способи повідомлення відповідачів про намір розірвати договір суборенди, та те що відповідачі умисно ухиляються від звільнення приміщень, просив визнати договір суборенди нежитлового приміщення б/н від 01 липня 2013 року укладений між ТОВ «Терра-Віта», в особі його керівника Прийменка Р.В. та ГО «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай», припиненим та виселити ГО «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» та ФОП  ОСОБА_3 з належного йому нежитлового приміщення.

21 лютого 2020 року ГО «Федерація Лао-Тай» пред`явила до ОСОБА_1 зустрічний позов, та, посилаючись на те, що вони продовжують користуватись орендованим приміщенням, та протягом одного місяця з дня закінчення строку договору не отримували від ОСОБА_1 письмове повідомлення про припинення або зміну договору, просили визнати за ГО «Федерація Лао-Тай» право користування спірним нежитловим приміщенням на той самий строк і на тих самих умовах, що визначені в договорі від 01 липня 2013 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

В задоволені зустрічного позову – відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, 01 квітня 2021 року ГО «Федерація Лао-Тай» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені первісного позову та задовольнити їх зустрічний позов.

21 квітня 2021 року ФОП ОСОБА_3 також оскаржила вказане рішення суду І інстанції, просила його скасувати та відмовити в позовних вимогах ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги ГО «Федерація Лао-Тай» посилалась на те, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не взято до уваги їх доводи про неотримання ними повідомлення про припинення договору оренди від нового власника приміщення.

ФОП ОСОБА_3 , також не погоджуючись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, вважає його висновки про її виселення з вказаного нежитлового приміщення незаконними та необґрунтованими, оскільки 07 жовтня 2019 року, додатковою угодою, правовідносини за спірним договором суборенди були припинені, просила його скасувати та відмовити в задоволені позову.

Заслухавши доповідь судді та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ГО «Федерація Лао-Тай» та ФОП ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, задовольняючи позов, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем доведено обставини на які посилається та підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки внаслідок переходу до позивача права власності на нерухоме майно передане в найм він, як новий власник майна, автоматично набув прав та обов`язків наймодавця. Оскільки строк дії договору закінчився, він має право захисту свого порушеного права у обраний спосіб, а саме шляхом виселення відповідачів з належного йому приміщення.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, не у повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх в частині не вірними, не обґрунтованими й не законними.

За Конституцією України, ст.ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Рішення суду І інстанції не у повній мірі відповідає виписаному.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом І інстанції, ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 14 березня 2014 року, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С., належать нежитлові приміщення підвалу, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 649,9 кв.м (а.с.11).

Попередній власник приміщень ОСОБА_4 , передав їх за договором оренди ТОВ «Терра-Віта», керівником якого був, а товариство, в свою чергу, 01 липня 2013 року уклало з ГО «Федерація Лао-Тай» договір суборенди зазначеного нежитлового приміщення, яким до цього часу користуються (а.с.9, 10).

Відповідно ж до пункту 7.1 умов цього договору, строк його дії, встановлений з 01 липня 2013 року по 01 листопада 2016 року, тобто складає 2 роки та 11 місяців, та згодом був продовжений на той самий термін і на тих самих умовах до 01 травня 2019 року.

20 лютого 2019 року ОСОБА_1 , як власник нежитлового приміщення, направив відповідачам листи з пропозицією, щодо подальшого використання чи звільнення спірного приміщення та просив надати документи, на підставі яких вони ним користуються. Проте відповіді на вказаний лист він не отримав (а.с.17-20).

Не маючи наміру продовжувати дію договору від 01 липня 2013 року, позивач 08 травня 2019 року, направив на адресу ГО «Федерація Лао-Тай» заяву про його припинення та вимогою негайно звільнити належне йому приміщення.

Вказана вимога відповідачами безпідставно виконана не була.

Крім того, вони заперечують щодо припинення договору суборенди та звернувшись з зустрічним позовом, просили визнати за ними право користування нежитловим приміщенням підвалу за вказаною адресою, на той самий строк і на тих самих умовах, що визначені договором суборенди від 01 липня 2013 року.

Відповідно до ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

За змістом ч.1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Перехід права власності на річ передану в найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. Новий власник речі автоматично набуває прав та обов`язків наймодавця і має виконувати їх до закінчення строку дії договору. Це правило є загальним та розповсюджується і на договір суборенди нежитлового приміщення.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно частини першої статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини першої статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном, після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Оскільки ОСОБА_1 , не мав наміру продовжувати договір на тих же умовах та в установленому порядку вчасно повідомив про це наймача, який в свою чергу не відреагував на вказане заперечення, то відповідно до вищевказаних норм цивільного законодавства, договір вважається таким, що припинив свою дію.

Вказане підтверджується матеріалами справи (а.с. 21-22).

Доводи апеляційної скарги ГО «Федерація Лао-Тай», про неотримання ними зазначеного повідомлення, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду в частині припинення договору суборенди, оскільки не отримання повідомлення з будь-яких причин, не зумовлює продовження строку дії договору суборенди б/н від 01 липня 2013 року та не звільняє ГО «Федерація Лао-Тай» від обов`язку повернути позивачу об`єкт оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, зазначено, що негативні наслідки неодержання орендарем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря, а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

За такого, рішення суду І інстанції, в частині припинення договору суборенди нежитлового приміщення від 01 липня 2013 року є вірним, обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Більше того, право відповідачів на користування спірним майном грунтується на договорі суборенди, дія якого ідентична строку дії договору оренди. З закінченням строку дії договору оренди, закінчуються і дія договору суборенди. Виключенням з цього є лише, коли інше передбачене законом або попереднім договором.

В матеріалах справи відсутні докази останньому, а тому теперішній власник нерухомого майна міг захищати об`єкт нерухомості, при цьому лише за умови застосування належного способу захисту.

Зокрема, належним способом захисту права власності на об`єкт нерухомості від порушень не пов`язаних із позбавленням володіння ним, за правилами ст. 391 ЦК України, є покладення на винну порушника обов`язку по його звільненню.

Виселення ж, стосується правовідносин, передбачених житловим законодавством, а оскільки така вимога є предметом позову, то за чинним законодавством суд з власної ініціативи не може змінити одну вимогу на іншу.

Тому, з висновками суду 1 інстанції щодо задоволення вимог позивача про виселення з нежитлового приміщення, колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Так, дійсно, 01 травня 2019 року сплив строк дії договору суборенди, і відповідачі зобов`язанні не чинити позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні вказаним нерухомим майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору оренди наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався саме на норми ст. 391 ЦПК України, які передбачають, що власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, проте, позивач просив усунення перешкод шляхом виселення осіб з нежитлового приміщення, що є припустимим способом захисту.

Між тим, такий спосіб захисту стосується лише житлового приміщення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції, який, задовольнив позовні вимоги, виселив осіб з нежитлового приміщення та не звернув уваги, що відповідачі лише користувалися ним на підставі договору суборенди, а не проживали чи винаймали його за житловим законодавством, а тому обраний позивачем спосіб захисту є не належним.

Оскільки суд 1 інстанції дійшов помилкових висновків, то його рішення в частині задоволення позовних вимог про виселення, є не законним та не обґрунтованим.

В іншій частині рішення суду І інстанції, щодо вирішення вимог зустрічного позову ГО «Федерація Лао-Тай» до ОСОБА_1 про визнання за ними право користування нежитловим приміщенням підвалу, що розташоване у АДРЕСА_1 , на той самій строк і на тих самих умовах, що визначені Договором суборенди від 01 липня 2013 року, є вірним, законним, обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Судом І інстанції вірно встановлено обставини, що мають значення для справи, а оскільки договір суборенди вважається припиненим, то у суду були відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги.

Щодо доводів апеляційної скарги ГО «Федерація Лао-Тай» про інші недоліки судового рішення, то вони не можуть братися до уваги, оскільки відповідач не довів ті обставини на які посилався як на підставу своїх вимог.

Крім того, зазначені доводи спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду І інстанції, в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення відповідачів із нежитлового приміщення та в частині розподілу судового збору – скасувати, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

В іншій частині рішення суду і інстанції слід залишити без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з ГО «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 840 гривень 80 копійок на відшкодування судового збору у суді І інстанції.

 Крім того, стягнути з  ОСОБА_1 на користь ФОП  ОСОБА_3 631 гривню 50 копійок на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» та ФОП ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2021 року, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» та ФОП ОСОБА_3 , треті особи – ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Терра-Віта» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та в частині розподілу судових витрат – скасувати і прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити ОСОБА_1 у позові до Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» та ФОП ОСОБА_3 задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом їх виселення, у зв`язку із застосуванням неналежного способу захисту порушеного права.

Стягнути з Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» на користь ОСОБА_1 840 гривень 80 копійок на відшкодування судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Громадської організації «Федерація Лао-Тайських бойових мистецтв «Лао-Тай» на користь  ОСОБА_1 909 гривень 30 копійок на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 631 гривню 50 копійок на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів до Верховного Суду, починаючи з дня складення повного судового рішення

Головуючий:                                 П.П. Лисенко 

Судді:                                         Н.В. Самчишина

                                               Т.В.Серебрякова

_________________________________________________

Повний текст постанови складено 22 липня 2021 року.