Постанова

Іменем України

19 липня 2021 року

м. Київ

справа № 363/431/19

провадження № 61-15161св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гроуф Капітал Факторинг», ОСОБА_2 ,

треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Київської області Скрипка Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Потапов Михайло Юрійович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція нерухомості «Авіньйон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроуф Капітал Факторинг» та ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року у складі судді

Рудюка О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроуф Капітал Факторинг» (далі - ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг»), ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Київської області

Скрипка Л. В. (далі - державний реєстратор), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Потапов М. Ю., Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція нерухомості «Авіньйон» (далі - ТОВ «Авіньйон»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 грудня 2006 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артем-Банк» (далі - ТОВ «Артем-Банк») укладено кредитний договір № 138/06, на забезпечення виконання якого 11 грудня 2006 року в заставу банку було передано майнові права на квартиру

АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2008 року між нею та ТОВ «Артем-Банк» укладено договір іпотеки

№ 138/0, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .

У травні 2018 року вона дізналась, що право вимоги заборгованості за кредитним договором № 138/06 від 11 грудня 2006 року перейшло до ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» на підставі договору про відступлення купівлі-продажу прав вимоги № З-ТГА-ЕА-2018-01-16- 000294-а від 27 березня 2018 року.

09 жовтня 2018 року державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності квартири

АДРЕСА_1 за ТОВ «Гроуф Капітал факторинг».

В подальшому ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» передало спірну квартиру до статутного капіталу ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон», оціночна вартість предмету нерухомості - квартири АДРЕСА_1 станом на 06 грудня 2018 року визначено у розмірі 555 970,00 грн.

07 грудня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» повідомило приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Потапову М. І. щодо прийнятого товариством рішення від 04 жовтня 2018 року про відсутність претензій до ОСОБА_1 , у зв`язку із чим просило виключити заборону відчуження спірної квартири з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

08 грудня 2018 року між ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

14 та 15 січня 2019 року представники ОСОБА_2 примусили її відкрити двері квартири під загрозою вибивання замків, потрапили до квартири, встановили сигналізацію та змінили замки дверей. 22 січня 2019 року передали її запаковані речі, до квартири не впустили, цінні речі та документи не віддали.

Вказувала, що зазначена квартира незаконно перейшла у власність ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та в подальшому відчужена на користь ОСОБА_2 , оскільки вона не була повідомлена про продаж предмета іпотеки, звіт про оцінку майна виконано 07 грудня 2018 року, у той час як передача спірної квартири до статутного капіталу ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» відбулась 06 грудня

2018 року, вона як іпотекодавець участі в оцінці майна не брала, з нею не погоджено процедуру її проведення. Вона не була письмово повідомлена про позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на належну їй квартиру, а тому рішення державного реєстратора від 09 грудня 2018 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» є протиправним та незаконним.

Посилаючись на наведене, а також на те, що спірна квартира не підлягала примусовому стягненню без її згоди на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43412308 від 09 жовтня 2018 року, номер запису про право власності 28295747 від 09 жовтня 2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л. В. на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого відбулась реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг»;

- скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43412308 від 09 жовтня 2018 року, внесений державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л. В. стосовно об`єкту нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого відбулась реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг»;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43412308 від 09 жовтня 2018 року, номер запису про право власності 28295747 від 09 жовтня 2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л. В. на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого відбулася реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг».

Скасовано запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43412308 від 09 жовтня 2018 року, внесений державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л. В., стосовно об`єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого відбулась реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг».

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя була здійснена з порушенням заборони на примусове стягнення майна, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв`язку із чим підлягає скасуванню. Установивши, що спірна квартира вибула з власності позивачки поза її волею, вона відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право на витребування її від добросовісного набувача.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційні скарги ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня

2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути здійснено стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем без згоди іпотекодавця на його відчуження. Ураховуючи, що спірна квартира вибула з володіння позивачки поза її волею на підставі рішення державного реєстратора, прийнятого з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», вимоги

ОСОБА_1 про витребування належної їй на праві власності квартири від добросовісного набувача ОСОБА_2 ґрунтуються на положеннях статті 388 ЦК України, а тому підлягають задоволенню.

Узагальнені доводи касаційних скарг та аргументів інших учасників справи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», у якій заявник просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від

21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц, 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 30 січня 2019 року у справі № 461/201/16-ц, від 20 травня 2019 року у справі

№ 303/521/14-ц, 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 05 вересня 2019 року у справі

№ 638/2304/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, у яких суд касаційної інстанції заначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не може вважатись примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). На зазначені правовідносини не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті», оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку не є примусовим стягненням, згода на яке була надана іпотекодавцем при укладенні іпотечного договору з відповідними застереженнями.

Натомість, суди застосували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від якого Верховний Суд відступив у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц. Посилання судів попередніх інстанцій на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, яка переглядається не є подібними. Зокрема, справа № 802/1340/18-а розглядалась за правилами адміністративного судочинства, у той час, як справа, що переглядається, - за правилами цивільного судочинства, тоді як правила адміністративного судочинства значно відрізняються від правил цивільного судочинства як за суб`єктним складом, змістом, предметом та підставами позову, обставинами, що мають значення для справи, предметом доказування, так і нормами права, які підлягають застосуванню, правилами та порядком тлумачення і застосування цих норм (доцільності, належності, допустимості та достатності) у відповідних адміністративних (публічно-правових) або відповідних цивільних (приватноправових) правовідносинах, а також колом питань судового розгляду.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, які необґрунтовано застосовані судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень, прийняті за інших фактичних обставин справи (різні умови іпотечних договорів, порядку та шляхів набуття права власності на предмет іпотеки).

Суди попередніх інстанцій також не звернули увагу, що застосування позасудового порядку врегулювання спору, передбаченого договором не є примусовим зверненням стягнення на предмет іпотеки, на який поширюється дія мораторію, а є добровільним виконанням умов договору у позасудовому порядку, який погоджений сторонами під час укладення договору, та застосовується у разі невиконання боржником своїх зобов`язань по поверненню боргу за договором.

У спірних правовідносинах, квартира вибула з володіння позивачки за її волею, яку вона виявила та підтвердила шляхом підписання договору іпотеки із застереженням про те, що квартира може вибути із її володіння у позасудовому порядку на задоволення вимог кредитора у випадку не погашення нею боргу за кредитним договором шляхом перереєстрації права власності на квартиру на іпотекодержателя. Позивачка не оскаржувала ні договір іпотеки, ні окремі його частини в судовому порядку, а тому вони є дійсними в силу презумпції правочину, передбаченої статтею 204 ЦК України.

З огляду на наведене, вважав, що висновки судів про порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» при здійсненні оспорюваної реєстраційної дії є помилковими, оскільки положення зазначеного Закону не поширюються на правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, здійсненого у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Державному реєстратору було надано усі необхідні для здійснення реєстраційної дії документи, а тому у нього були відсутні підстави для відмови у вчиненні оспорюваної реєстраційної дії.

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: не врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 та від 16 січня 2019 року у справі

№ 755/9555/18, у яких Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права. З огляду на наведене, вважала, що рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення питання про скасування рішення державного реєстратора, ухвалені з порушенням норм матеріального права.

Суди попередніх інстанцій також не урахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, зокрема, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження ( їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих обтяжень прав інших осіб та обтяжень.

Спірна квартира вибула із власності позивачки за її волею на підставі укладеного нею договору іпотеки із застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття права власності.

На час укладення оспорюваного позивачкою договору купівлі-продажу квартири, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні зареєстровані речові права ОСОБА_1 на спірну квартиру, а тому вона

( ОСОБА_2 ) є добросовісним її набувачем, у якого не може бути витребуване зазначене майно.

Касаційна скарга обґрунтована також посиланням на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада

2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19). На думку заявника, положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» не підлягають застосування до спірних правовідносин, оскільки кредитний договір, на забезпечення виконання умов якого передано в іпотеку спірну квартиру не є споживчим; умовами договору іпотеки передбачено іпотечне застереження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; спірна квартира не є постійним місцем проживання позивачки, тоді як суди на порушення норм процесуального права встановили зазначену обставину на підставі недопустимих доказів.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та ОСОБА_2 , у яких вона просила зазначені касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування поданих відзивів зазначала, що наведені ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які на його думку не були враховані судами попередніх інстанцій, ухвалені не у подібних правовідносинах, зокрема:

- у справах № 760/14438/15-ц, № 520/6819/14-ц, № 760/14438/15-ц,

№ 303/521/14-ц, № 461/201/16-ц, суд касаційної інстанції дійшов висновку про неможливість визнання права власності на предметі іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду;

- у справі № 310/11024/15-ц, Верховний Суд зазначив, що звернення іпотекодержателя до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від власного імені будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» є неналежним способом захисту прав;

- у справі № 643/17966/14-ц, суд касаційної інстанції зазначив про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) у багатоквартирному житловому будинку, оскільки квартира не була самостійним предметом іпотеки;

- у справі № 638/2304/17 спірні правовідносини стосувались визнання договору дарування грошових коштів недійсним, а у справі № 355-385/17 - про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди.

З огляду на наведене, зазначала, що жодна із наведених у касаційній скарзі

ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» постанов Верховного Суду не ухвалювалися за подібних правовідносин.

Посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеному у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 464/8589/15-ц, а також правових висновків, викладених у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від

20 листопада 2018 року у справі № 802/1340/18-а вважала безпідставним, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, а тому доводи касаційної скарги про надання пріоритету висновку Верховного Суду, не відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства. Правильність висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 465/1310/17 підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, у яких Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підписавши іпотечне застереження, сторони лише визначили можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, іпотекодержатель не має права відчужувати майно без згоди іпотекодавця під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті». Крім того висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 липня 2020 року у справі №760/4725/17-ц, від 17 червня 2020 року у справі №175/2485/17, від 01 липня 2020 року у справі № 718/865/18.

Посилання ОСОБА_2 на неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, не урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від

16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, зокрема щодо скасування рішення про державну реєстрацію є безпідставним, оскільки з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про державну реєстрацію права, а застосування такого способу судового захисту у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо недопустимості наданих позивачем доказів на підтвердження її місця проживання вважала необґрунтованими, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказами. Спірна квартира є постійним місцем її проживання та її дитини, а тому посилання

ОСОБА_2 на неможливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» є безпідставними.

Ураховуючи, що спірне майно вибуло з її власності поза її волею, ОСОБА_2 на день відчуження майна була бенефіціарним власником ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», підписала договір купівлі-продажу не здійснюючи огляд квартири, чим прийняла на себе всі ризики пов`язані з придбанням спірного нерухомого майна, а тому не може вважатись добросовісним набувачем, у якого не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» з підстав того, що вона подана неуповноваженою особою, а постанови Верховного Суду, які зазначені заявником як підстава касаційного оскарження, ухвалені у справах з правовідносинами, які не є подібними до правовідносин, що встановлені судами у справі, яка переглядається.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 30 листопада 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 грудня 2006 року між ОСОБА_1 (після зміни прізвища - ОСОБА_1 ) та ТОВ «Артем-Банк» укладено кредитний договір № 138/06, за умовами якого позивачка отримала кредит у розмірі 16 879,00 дол. США, зі сплатою 12,50 процентів річних на строк до 11 квітня 2016 року.

11 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Артем-Банк» укладено договір застави майнових прав № 138/06, а саме - права вимоги на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Артем-Банк» укладено договір іпотеки № 138/6, відповідно до якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 виданого Вишгородською міською радою 18 червня 2008 року, згідно рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради №118 від 22 травня 2008 року, зареєстрованого Вишгородським БТІ 31 липня 2008 року за № 23658486.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, з урахуванням змін, внесеними рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість станом на 26 лютого 2015 року в розмірі: заборгованість за кредитом - 6 029,00 дол. США, що еквівалентно 169 091,14 грн; заборгованість за процентами - 1 038,09 дол. США, що еквівалентно

29 114,59 грн; заборгованість по сплаті комісії за користування кредитними коштами - 2 886,53 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 25 951,84 грн.

27 березня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» (далі - ПАТ «Артем-Банк») та ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» укладено договір

№ UA-EA-208-01-16-000294-а про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» перейшло право вимоги за кредитним договором № 138/06 від 11 грудня 2006 року. Того ж дня, між

ТОВ «Артем-Банк» та ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки № 138/06 від 17 жовтня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Набока О. В. за № 711.

Станом на 27 березня 2018 року розмір заборгованості за кредитним договором складав 7 067,09 дол. США, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 6 029,00 дол. США, заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом -

1 038,09 дол. США. Також нарахована комісія за обслуговування заборгованості у розмірі 2 886,53 грн.

20 серпня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» направило боржнику ОСОБА_1 повідомлення про наявність у неї заборгованості за кредитним договором та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та Закону України «Про іпотеку».

09 жовтня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л. В. прийнято рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг».

06 грудня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» передало зазначену квартиру до статутного капіталу ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон». Оціночна вартість предмета нерухомості - квартири АДРЕСА_1 станом на 06 грудня 2018 року визначено у розмірі 555 970,00 грн.

Листом № 0712/18 від 07 грудня 2018 року ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» повідомило приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Потапову М. І. про прийняте рішення від 04 жовтня 2018 року про відсутність претензій ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» до ОСОБА_1 , та просило виключити заборону відчуження квартири з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

08 грудня 2018 року між ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та ОСОБА_2 висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка належним чином не виконувалазобов`язання за кредитним договором від 11 грудня 2006 року

№ 138/06, у зв`язку з чим заочним рішенням Шевченківського районного суду

м. Києва, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, з неї стягнуто заборгованість станом на 26 лютого 2015 року в розмірі: заборгованість за кредитом - 6 029,00 дол. США, що еквівалентно 169 091,14 грн; заборгованість за процентами - 1 038,09 дол. США, що еквівалентно

29 114,59 грн; заборгованість по сплаті комісії за користування кредитними коштами - 2 886,53 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 25 951,84 грн.

Пунктом 5 договору іпотеки від 17 жовтня 2008 року № 138/06 передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього в рахунок виконання основного зобов`язання (кредитного договору) у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписанням іпотечного застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

У випадку, якщо квартира позивача, яка є предметом іпотеки підпадає під критерії визначені у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на неї не може бути примусово звернуто стягнення, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за іпотекодержателем.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від

19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Встановивши, що на час реєстрації права власності на спірну квартиру за

ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, спірна квартира використовується позивачкою як місце постійного проживання, докази наявності у ОСОБА_1 у власності іншого нерухомого майна відсутні, площа квартири не перевищує 140 кв. м, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для здійснення 09 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг».

Доводи касаційної скарги ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» щодо не застосування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі

№ 461/201/16-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 303/521/14-ц, 29 травня

2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі

№ 643/17966/14-ц є безпідставними, з огляду на таке.

У зазначених постановах Верховний Суд зазначив, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36 - 38 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається не суперечать зазначеному правовому висновку Верховного Суду, оскільки судами попередніх інстанції встановлені інші фактичні обставини. У цій справі позивачка не оспорювала, що передача належного їй на праві власності іпотечного майна відбулася у позасудовий спосіб, шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Доводи касаційних скарг зводяться до безпідставного застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки на думку заявників, звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», не є примусовим стягненням, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц. Перевіряючи зазначені аргументи заявників, Верховний Суд, вважає що вони є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від

19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 дійшла висновку, що підписавши іпотечне застереження, сторони лише визначили можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, іпотекодержатель не має права відчужувати майно без згоди іпотекодавця під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті». У постанові № 755/10947/17 від 30 січня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 липня 2020 року у справі №760/4725/17-ц, від 17 червня 2020 року у справі №175/2485/17, від 01 липня 2020 року у справі

№ 718/865/18. Таким чином, практика розгляду аналогічних справ є єдиною та сталою.

Посилання ОСОБА_2 на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), оскільки кредитний договір на забезпечення умов виконання якого було передано в іпотеку належну позивачці квартиру не є споживчим, та у зв`язку з тим, що спірна квартира не постійним місцем проживання ОСОБА_1 є неспроможними, оскільки кредит надавався на споживчі потреби, а саме фінансування будівництва квартири (фактично - купівлю житла), до того ж положення статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не ставить в залежність застосування цього закону від цільового призначення кредитних коштів, наданих позичальнику в іноземній валюті. Доводи заявника про відсутність у матеріалах справи допустимих доказів на підтвердження постійного проживання позивачки у спірній квартирі, зводяться виключно до переоцінки доказів, оскільки зазначена обставина була предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які надали наявним у справі доказам належну оцінку, переоцінка яких Верховним Судом є недопустимою, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Аргументи заявника про не урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 та від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 щодо неналежного способу захисту прав особи, шляхом скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію відповідного права є необґрунтованими, оскільки з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а тому скасування рішення про державну реєстрацію права власності є належним способом судового захисту.

Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від

03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах

№ 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі

№ 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня

2020 року у справі № 916/2464/19 від 03 лютого 2021 року у справі

№ 278/3367/19-ц, змінивши підхід щодо визначення належного способу захисту прав особи, порушених державною реєстрацією права власності, в залежності від законодавства, яке є чинним на час розгляду справи.

Безпідставними є також посилання ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» на не урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 та від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, оскільки вони ухвалені за інших встановлених судами обставин та правовідносин, які не є подібними до правовідносин встановлених судами у справі, що переглядається. Зокрема у справі № 638/2304/17 спір стосувався визнання недійсним договору дарування грошових коштів, а у справі № 355/385/17 - стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння

Стаття 41 Конституції України та статті 321 ЦК України визначають, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У разі задоволення вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд витребовує таке майно на користь власника від вказаної особи, а не зобов`язує таку особу повернути відповідне майно власникові.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача(правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).)

Встановивши, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора, прийнятого з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для витребування його на користь позивачки на підставі статті 388 ЦК України.

Наведені у касаційній скарзі аргументи ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» про відсутність підстав для витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, оскільки звернення стягнення на спірне майно відбулось на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», тобто за згодою сторін, викладеною в іпотечному застереженні, є безпідставними, з огляду на зазначений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, згідно якого підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, іпотекодежатель не має права відчужувати майно без згоди іпотекодавця на його відчуження під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті».

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 , що спірне майно не може бути витребувано від неї, оскільки вона є його добросовісним набувачем, оскільки вона не знала про існування прав позивачки на неї чи іпотечного обтяження майна, є необґрунтованими, оскільки конструкція норми статті 388 ЦК України передбачає право власника на витребування майна саме від добросовісного набувача. Відновлення прав добросовісного набувача здійснюється відповідно до положень статті 661 ЦК України.

Посилання ОСОБА_2 на незастосування судами попередніх інстанцій правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 жовтня 2020 року у справі № 922/3537/17, є необґрунтованим, оскільки він ухвалений за інших фактичних обставин. Зокрема у справі № 922/3537/17 зроблено висновок, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. Натомість у справі, яка переглядається суди попередніх інстанцій не встановили обставин наявності заборони відчуження або арешту майна, які накладалися судом для забезпечення позову, про які не знав покупець.

Щодо заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг»

Заява позивачки на наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» на підставі пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України є необґрунтованою з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати (пункт 2); після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку) (пункт 4); після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5).

Доводи ОСОБА_1 про те, що касаційна скарга підписана особою ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» особою, яка не має такого права є неспроможними, оскільки касаційна скарга подана та підписана директором ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» Шнейдером М. І., який згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати документи, без довіреності та будь-яких обмежень щодо представництва.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду), та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (порушення норм процесуального права). ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» не посилався як на підставу касаційного оскарження на відсутність висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, або необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, а посилався на висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду у справах що стосуються подібних правовідносин та щодо яких суд касаційної інстанції вважав необхідним надати правову оцінку під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволеннякасаційних скаргТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та ОСОБА_2 .

Щодо поновлення виконання судових рішень

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року зупинено виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від

17 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених останньою судових витрат у загальному розмірі 11 871,40 грн, до закінчення касаційного перегляду справи, виконання рішення суду першої інстанції, залишеного без змін за наслідками апеляційного перегляду справи, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроуф Капітал Факторинг» відмовити.

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроуф Капітал Факторинг» та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 понесених судових витрат у загальному розмірі 11 871,40 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак