Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 569/6979/20

провадження № 61-429св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені В. Поліщука» Рівненської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2020 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до комунального підприємства «Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені В. Поліщука» Рівненської обласної ради (далі - Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр) про зміну дати звільнення, зобов`язання внести зміни до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що наказом від 02 червня 2005 року № 138-к її було прийнято на роботу до Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру на посаду інженера-програміста відділу автоматизованої системи управління (АСУ). На вказаній посаді вона працювала як основний працівник та за сумісництвом.

24 жовтня 2016 року вона подала на ім`я головного лікаря Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору, а саме: незаконне позбавлення 0,5 ставки внутрішнього сумісництва на посаді інженера-програміста; невиконання рішення суду від 01 серпня 2016 року у справі № 569/10757/15-ц в частині скасування наказу від 25 червня 2015 року № 64-к та наказу від 01 липня 2015 року № 65-к; невиплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди; неоплата у повному обсязі лікарняного серії АГА № 019600 від 21 листопада 2014 року, лікарняного серії АГФ № 743071 від 17 червня 2015 року та серії АГФ № 714449 від 19 червня 2015 року; невиплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015 рік; зміна істотних умов праці за відсутності змін в організації виробництва; порушення порядку розслідування нещасного випадку на виробництві; невідповідність висновків фактичним обставинам.

Вказувала, що постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у справі № 569/2021/17 було припинено дію безстрокового трудового договору, укладеного між нею та Рівненським клінічним лікувально-діагностичним центром з 08 листопада 2016 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, крім того, Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр зобов`язано видати їй належним чином оформлену трудову книжку.

Наказом від 13 серпня 2019 року № 242-к її було звільнено з посади інженера-програміста відділу АСУ з 08 листопада 2016 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та направлено повідомлення з`явитися 15 серпня 2019 року у відділ кадрів для ознайомлення з наказом про припинення дії трудового договору і отримання трудової книжки.

17 лютого 2020 року вона на ім`я головного лікаря Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру направила електронний лист, в якому, крім іншого, вкотре просила змінити дату звільнення на день видачі трудової книжки, повідомити час, коли вона зможе отримати дублікат трудової книжки.

Належно оформлену трудову книжку вона отримала 02 березня 2020 року.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути з Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 07 серпня 2019 року по 02 березня 2020 року у розмірі 36 612,60 грн, змінити дату її звільнення з роботи з посади інженера-програміста відділу автоматизованої системи управління Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру з 08 листопада 2016 року на день повернення трудової книжки та зобов`язати Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр внести зміни до трудової книжки про дату звільнення. Крім того, зазначала, що діями роботодавця їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона протягом трьох років була позбавлена можливості задовольняти свої життєві потреби, не могла працевлаштуватись на іншу роботу, отримувати гідний рівень заробітку, втратила нормальні життєві зв`язки, тому просила суд стягнути з Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру 8 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру на користь ОСОБА_1 без виключення сум на податки, збори та обов`язкові платежі справляння і сплата яких є обов`язком роботодавця середній заробіток за затримку видачі трудової книжки за період з 06 серпня 2019 по 15 серпня 2019 року у розмірі 2 227,23 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у справі № 569/2021/17, що залишена без змін постановою Верховного суду від 29 січня 2020 року, Рівненський обласнийклінічний лікувально-діагностичний центр зобов`язано видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку. Свій обов`язок щодо видачі ОСОБА_1 трудової книжки відповідач виконав 15 серпня 2019 року, а 02 березня 2020 року позивачу, за її вимогою, був виданий дублікат трудової книжки. З урахуванням вказаного вимушений прогул за час затримки видачі трудової книжки становить з 06 серпня 2019 року (день набрання законної сили постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року) по 15 серпня 2019 року (день отримання ОСОБА_1 трудової книжки на виконання вимог постанови Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року).

При цьому позивач у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надала суду належних і достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди та обставин, які визначають її характер та обсяг. Позивач не довела наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, а також наявності чи необхідності її додаткових зусиль для організації свого життя. Не зазначила позивач і того, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Таким чином, у задоволенні цих вимог необхідно відмовити. Крім того, постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року на користь позивача було відшкодована моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн. При цьому позивач однією з вимог ставить стягнення компенсації моральної шкоди фактично з тих самих підстав, наявних для відшкодування моральної шкоди, які були задоволені вказаним судовим рішенням.

Вимога про зміну дати звільнення з 08 листопада 2016 року на дату видачі трудової книжки є необґрунтованою, оскільки позивач сама відповідно до поданої нею заяви просила звільнити її з роботи з 07 листопада 2016 року, тому підстав для зміни цієї дати немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано положення пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, згідно з яким при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Оскільки трудова книжка була їй видана лише 02 березня 2020 року, то роботодавець зобов`язаний був змінити дату її звільнення, видавши про це відповідний наказ. Не врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно стягнув середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки лише за період з 06 серпня 2019 по 15 серпня 2019 року. Крім того, судами не надано належної оцінки доказам, поданим на підтвердження завдання їй моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року Рівненським клінічним лікувально-діагностичним центром подано відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру від 02 червня 2005 року № 138-к ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду інженера-програміста.

24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру із заявою, в якій просила звільнити її з 24 жовтня 2016 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з допущенням роботодавцем порушення законодавства про працю, умов колективного договору, а саме: незаконне позбавлення 0,5 ставки внутрішнього сумісництва на посаді інженера-програміста; невиконання рішення суду від 01 серпня 2016 року у справі № 569/10757/15-ц в частині скасування наказу від 25 червня 2015 року № 64-к та наказу від 01 липня 2015 року № 65-к; невиплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди; неоплата у повному обсязі лікарняного серії АГА № 019600 від 21 листопада 2014 року, лікарняного серії АГФ № 743071 від 17 червня 15 року та серії АГФ № 714449 від 19 червня 2015 року; невиплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015 рік; зміна істотних умов праці за відсутності змін в організації виробництва; порушення порядку розслідування нещасного випадку на виробництві; невідповідність висновків фактичним обставинам.

Листом від 24 жовтня 2016 року № 783 Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр повідомив ОСОБА_1 про те, що підстав для розірвання трудової угоди за частиною третьою статті 38 КЗпП України немає, оскільки її поновлено на посаді інженера-програміста на підставі рішення суду від 01 серпня 2016 року, проведено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (платіжне доручення від 21 жовтня 2016 року № 317) та відшкодовано моральну шкоду (платіжне доручення від 17 жовтня 2016 року № 336), проведено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за робочий рік 01 липня 2015 - 01 липня 2016 року (наказ від 17 серпня 2016 року № 117). Також у листі вказано, що листки непрацездатності, зазначені позивачем, оплачені за перші 5 днів непрацездатності за рахунок роботодавця, а інші дні не оплачені Фондом соціального страхуванні від нещасних випадків на виробництві, так як Актом проведення розслідування нещасного випадку, що стався 20 листопада 2014 року та від 19 червня 2015 року встановлено, що нещасні випадки не визнано такими, що пов`язані з виробництвом, та оплаті не підлягають.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 повторно подала до Рівненського клінічного лікувально-діагностичного центру заяву про звільнення із займаної посади з 31 жовтня 2016 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, однак їй знову було відмовлено.

У заяві від 01 листопада 2016 року ОСОБА_1 втретє просила звільнити її за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 07 листопада 2016 року з вищевказаних підстав.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у справі № 569/2021/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру та припинено дію безстрокового трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 і Рівненським обласним клінічним лікувально-діагностичним центром з 08 листопада 2016 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю; зобов`язано Рівненський обласний лікувально-діагностичний центр видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку; стягнуто з Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру на користь ОСОБА_1 без виключення сум на податки, збори та обов`язкові платежі, справляння і сплата яких є обов`язком роботодавця: вихідну допомогу у розмірі 9 603,72 грн, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки за період з 08 листопада 2016 року по 06 серпня 2019 року у розмірі 143 171,00 грн, посадовий оклад за 2015 рік у розмірі 1 474,00 грн, недоплачену допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 41,64 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 145,54 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, а всього 159 435,90 грн. У задоволенні вимог про зміну дати звільнення на день видачі трудової книжки відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції Українидо основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

У справі, що переглядається, судом установлено, що наказом від 13 серпня 2019 року № 242-к Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр на виконання на виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у справі № 569/202/17 було звільнено ОСОБА_1 з роботи з 08 листопада 2016 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та 15 серпня 2019 року видано трудову книжку. При цьому дата звільнення ОСОБА_1 із займаної посади була визначена вказаним судовим рішенням, що набрало законної сили.

З урахуванням вказаного, встановивши, що спір про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України перебував на розгляді в суді, за наслідками якого рішенням суду, що набрало законної сили, було припинено дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 і Рівненським обласним клінічним лікувально-діагностичним центром, з 06 листопада 2016 року, тобто дати зазначеної позивачем у заяві, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про зміну дати звільнення на фактичний день видачі трудової книжки, оскільки вини роботодавця у затримці видачі трудової книжки немає.

Твердження заявника, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано положення пункту 4.1 Інструкції є безпідставними, оскільки вказана норма застосовується у випадку прийняття роботодавцем наказу про звільнення працівника та у подальшому зволікання з видачею належно оформленої трудової книжки. У той час як у справі, що переглядається, наказ про звільнення позивача з 08 листопада 2016 року був виданий відповідачем на виконання судового рішення, про що ОСОБА_2 одразу була повідомлена, та запропоновано їй отримати трудову книжку 15 серпня 2019 року. Таким чином, підстав для зміни дати звільнення позивача у відповідача не було.

При цьому, оскільки дата звільнення ОСОБА_1 із займаної посади була визначена постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, яку ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржила, то колегія суддів виходить із того, що у роботодавця не було законних підстав для зміни цієї дати, оскільки наказ від 13 серпня 2019 року № 242-к із зазначенням дати звільнення - 08 листопада 2016 року, був виданий Рівненським обласним клінічним лікувально-діагностичним центром на виконання вказаного судового рішення.

Твердження заявника про необхідність обрахунку середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки за період з 07 серпня 2019 року по 02 березня 2020 року є безпідставним, оскільки трудову книжку позивачу було видано 15 серпня 2019 року, а 02 березня 2020 року ОСОБА_1 , на її вимогу, було видано дублікат трудової книжки, що не свідчить про наявність вини роботодавця у затримці видачі трудової книжки.

Також колегія суддів, враховуючи період затримки видачі трудової книжки, який склав 9 днів, погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки остання не надала суду доказів на підтвердження того, що вказана обставина призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагала від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович