Постанова

Іменем України

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 552/4885/18

провадження № 61-4062св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (позивачі за зустрічним позовом),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2019 року у складі судді Васильєвої Л. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна тітка ОСОБА_5 , вона є її спадкоємцем, після звернення до нотаріуса з документами для оформлення спадщини позивачу роз`яснено про необхідність звернутися до суду для підтвердження родинних зв`язків із померлою.

Зазначала, що ОСОБА_2 не має жодних прав на спірну квартиру, оскільки покійна отримала її у власність одноособово, пайові внески нею були сплачені також за власний кошт.

Таким чином, просила:

- встановити факт, що вона є рідною племінницею ОСОБА_5 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, визнання свідоцтва про право власності частково недійсним, визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 виплачував пайові внески разом з колишньою дружиною, а тому спірна квартира є їхньою сумісною власністю.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- встановити факт, що він і ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебували у зареєстрованому шлюбі;

- визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя;

- визнати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 01 березня 2006 року частково недійсним: у частині розподілу часток, а саме у розмірі 61/500 частки, та скасувати проведену за цим свідоцтвом державну реєстрацію запису про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 61/500 частини спірної квартири.

- вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2019 року У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була дружиною ОСОБА_2 та перебувала у зареєстрованому шлюбі з 22 липня 1976 року по 16 лютого 1983 року. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення на ім`я ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,2 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м , що видане на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 14 лютого 2006 року № 67, в частині права власності на 61/500 частки квартири. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 61/500 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,2 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 .

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 в період з 22 липня 1976 року по 16 лютого 1983 року та за вказаний період пайові внески за квартиру виплачені у розмірі 675 крб і жодних доказів того, що останній не приймав участі у сплаті пайових внесків немає, а тому він має право на паєнакопичення у розмірі половини коштів виплачених за вказаний період, що становить 337,50 крб.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2019 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 скасовано, ухвалено нове судове рішення. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_1 про: визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане ГУ з питань ЖКО населення на ім`я ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,2 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м, що видане на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 14 лютого 2006 року № 67; визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 61/500 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,2 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м та стягнення судових витрат. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2019 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову апеляційний суд виходив з того, що на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 не надано достатньо доказів. Письмові докази, надані ОСОБА_1 , не містять інформації щодо наявності родинних зв`язків із ОСОБА_5 , а у справах такої категорії недопустимо обґрунтовувати висновки суду виключно на показаннях свідків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вимог зустрічного позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна вимога про встановлення факту перебування в шлюбі не може бути задоволена, оскільки юридичний факт може бути встановлений рішенням суду, якщо особа не може підтвердити його в інший спосіб. Однак указаний факт підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову в іншій частині, апеляційний суд виходив з того, що член кооперативу і член його сім`ї (чоловік або дружина) набувають право спільної сумісної власності на квартиру лише після повної сплати пайового внеску на квартиру, до повної сплати внесків у них існує право спільної сумісної власності на грошові кошти (паєнакопичення). Враховуючи, що саме ОСОБА_5 сплачувала пайові внески до шлюбу і після розірвання шлюбу за особисті кошти, повністю пайовий внесок за спірну квартиру сплачений через три роки після розірвання шлюбу, тому у ОСОБА_2 не виникло право власності на частку у спірній квартирі, він має право власності на частку в паєнакопиченні, тобто на кошти, сплачені у період з 1976 по 1983 рік.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції звузив коло процесуальних можливостей позивача, оскільки зробив висновок про те, що у справах такої категорії не є допустимим обгрунтовувати висновки суду виключно на показаннях свідків. Суди не врахували того, що мати позивачки проживала у сільській місцевості, а за воєнних часів була знищена документація, тому не було можливим надати документи щодо її дошлюбного прізвища. Зазначає що суди не оцінили докази у справі, зокрема, свідоцтво про народження ОСОБА_5 , свідоцтво про смерть, чеки, фотокартки та ін.

У касаційній скарзі зазначає, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо подібних правовідносин. Посилається на необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 761/23524/14-ц, оскільки у справі, що переглядається суди належним чином не оцінили докази у справі.

Вважає, що суди не взяли до уваги правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 207/2386/16-ц та від 27 січня 2020 року у справі № 128/1758/15-ц щодо обов`язку суду належно досліджувати усі докази у справі.

Всі доводи касаційної скарги стосуються оскарження судових рішень лише в частині вирішення вимог первісного позову.

Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (касаційна скарга подана на підставі пунктів 1-3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 , у якому відповідач просить відхилити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_6 не навела жодних доказів, які б спростували позицію суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що згідно свідоцтва про народження від 29 серпня 1950 року батьками ОСОБА_5 були ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Рішенням виконкому Полтавської міської ради депутатів трудящих від 23 травня 1968 року затверджено та утворено ЖБК «Комунальник», затверджено список у складі 100 членів кооперативу.

ОСОБА_5 у 1968 році прийняли до членів ЖБК «Комунальник» та вона сплатила вступний внесок у розмірі 35 рублів.

Згідно ордеру № 473 від 07 липня 1971 року ОСОБА_5 отримала квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,37 кв. м, житловою площею 16,36 кв. м, належну ЖБК «Комунальник».

22 липня 1976 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище на ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 разом проживали за адресою: м. Полтава, квартира АДРЕСА_1 .

16 лютого 1983 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано, складено відповідний актовий запис № 90 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 прізвище записано « ОСОБА_5 ».

Згідно листа УДПСУ в Полтавській області № 1/9-3743 від 23 травня 2016 року ОСОБА_2 вибув 27 листопада 1981 року з Полтавського СІЗО для відбування покарання до Свердловської виправної колонії управління ДПтС України Луганської області № 38, згідно вироку Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 жовтня 1981 року.

Згідно довідки ЖБК «Комунальник» № 24 від 15 лютого 1991 року ОСОБА_5 у 1986 році сплатила повністю пайовий внесок до житлового кооперативу у розмірі 2 762 рублів.

Довідкою № 62 від 25 квітня 2016 року ЖБК «Комунальник» повідомив, що ОСОБА_5 стала членом кооперативу «Комунальник» у 1970 році і їй у 1971 році був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 . Квартира коштувала 2 762 крб, перший внесок був сплачений в сумі 1 270 крб у IV кварталі 1970 року, залишок у розмірі 1 492 крб був сплачений рівними частинами до 1984 року, починаючи з ІІІ кварталу 1971 року.

Довідкою № 69 від 03 грудня 2018 року ЖБК «Комунальник» повідомило, що за період з 22 липня 1976 року по 16 лютого1983 року пайові внески за квартиру АДРЕСА_1 виплачені у розмірі 675 крб, а повністю виплачені у 1986 році.

14 лютого 2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 67 ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 і стала власником квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,37 кв. м, житловою площею 16,36 кв. м, що знаходиться в житловому будинку ЖБК «Комунальник».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,37 кв. м.

З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано до Другої полтавської державної нотаріальної контори (далі - Друга полтавська ДНК) заяви про прийняття спадщини, на підставі яких державним нотаріусом Москівцем С. В. відкрито спадкову справу № 427/2015.

Листом № 796/02-14 від 13 травня 2016 року Друга полтавська ДНК повідомила ОСОБА_1 про відмову у видачі свідоцтва про право власності, оскільки є інші спадкоємці і неможливо встановити склад спадкового майна, а саме частку у праві власності.

На підтвердження родинних відносин з ОСОБА_5 ОСОБА_1 надала своє свідоцтво про народження, батьками у якому зазначені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

На підтвердження того, що ОСОБА_1 проводила поховання ОСОБА_5 надано суду копію пам`ятки замовника, копію свідоцтва про поховання від 03 листопада 2015 року за реєстраційним номером 030596, рахунок замовлення № 66424 від 03 листопада 2015 року на купівлю предметів і послуг похоронного призначення.

Згідно листа Державного архіву Полтавської області № 06-13/1035 від 16 грудня 2015 року в алфавітних книгах реєстрації метричних і актових записів про народження по м. Полтаві Полтавської губернії за 1891-1925 роки, які зберігаються в Державному архіві Полтавської області та книгах реєстрації актових записів громадянського стану про народження по м. Полтаві Полтавського округу за 1926-1929 роки актового запису про народження ОСОБА_16 , немає.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області листом № 1261/03.4-11 від 22 грудня 2018 року повідомив, що в архівах Зіньківського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану та відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області актового запису про народження ОСОБА_17 за період з 1926 по 1932 роки та за період з 1941 року по теперішній час по смт. Опішня Зіньківського району Полтавської області не виявлено.

Згідно звіту про незалежну оцінку майна станом на 23 серпня 2018 року оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,37 кв. м становить 128 152,00 грн без ПДВ.

З довідки ЖБК «Комунальник» від 20 квітня 2016 року № 48 убачається, що разом з ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_2 , до дня її смерті проживали ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які доглядали за нею, інших осіб не було, в т.ч., і племінниці ОСОБА_1 .

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2019 року зупинено провадження у справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до залучення до участі у справі його спадкоємців.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2020 року відновлено провадження у справі; залучено до участі у справі в якості відповідачів за первісним позовом і позивачів за зустрічним позовом спадкоємців ОСОБА_2 : ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позову ОСОБА_1 про встановлення родинних відносин тавизнання права власності на спадкове майно

Відповідно до статей 12, 13, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди не врахували, що мати позивачки проживала у сільській місцевості, а за воєнних часів була знищена документація, тому не було можливим надати документи щодо її дошлюбного прізвища. Зазначає що суди не оцінили докази у справі, зокрема, свідоцтво про народження ОСОБА_5 , свідоцтво про смерть, чеки, фотокартки та ін.

Дослідивши докази у справі щодо встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що вони не є достатніми і достовірними та не містять інформації щодо наявності родинних зв`язків. Крім того, апеляційний суд дослідивши довідки прокуратури і ЖБК «Комунальник» зазначив, що ні прокуратура, ні житлово-будівельний кооператив не мають повноважень щодо встановлення таких фактів.

Для встановлення факту родинних відносин мають бути надані належні і допустимі об`єктивні докази, у тому числі і письмові, які б вказували або щонайменше давали можливість прослідкувати існування родинних зв`язків між особами. У справах такої категорії не є допустимим обґрунтовувати висновки суду виключно на показаннях свідків.

Оскільки позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження факту родинних відносин зі спадкодавцем, тому з урахуванням частини шостої статті 81 ЦПК України суди дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо подібних правовідносин та посилається на необхідність відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 761/23524/14-ц, оскільки у справі, що переглядається суди належним чином не оцінили докази у справі. Також вважає, що суди не взяли до уваги правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 207/2386/16-ц та від 27 січня 2020 року у справі № 128/1758/15-ц щодо обов`язку суду належно досліджувати усі докази у справі.

Суд касаційної інстанції не погоджується з доводами заявника про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо необхідності встановлення судами фактичних обставин справи та дослідження доказів, зокрема, і під час розгляду справ щодо встановлення факту родинних відносин (постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 201/3963/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 643/12494/16 та ін.)

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 761/23524/14-ц.

Так, у вказаній постанові зазначено про обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування з тих підстав, що позивачем не надано безспірних доказів, які підтверджують факт родинних відносин зі спадкодавцем.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 207/2386/16-ц та від 27 січня 2020 року у справі № 128/1758/15-ц щодо обов`язку суду належно досліджувати усі докази у справі, є необґрунтованими, оскільки у справі, що переглядається докази у справі були належним чином досліджені судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Ураховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, а тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами було неналежним чином оцінено показання свідків та докази щодо факту родинних відносин між позивачем та спадкодавцем.

Щодо зустрічного позову

Апеляційний суд відмовляючи у задоволенні зустрічного позову виходив з того, що член кооперативу і член його сім`ї (чоловік або дружина) набувають право спільної сумісної власності на квартиру лише після повної сплати пайового внеску на квартиру, а до повної сплати внесків у них існує право спільної сумісної власності на грошові кошти (паєнакопичення).

Ураховуючи, що саме ОСОБА_5 сплачувала пайові внески до шлюбу і після розірвання шлюбу за особисті кошти, повністю пайовий внесок за спірну квартиру сплачений через три роки після розірвання шлюбу, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_2 не виникло права власності на частку у спірній квартирі, він має право власності на частку в паєнакопиченні, тобто на кошти, сплачені у період з 1976 по 1983 рік.

Оскільки всі доводи касаційної скарги стосуються оскарження судових рішень лише в частині вирішення вимог первісного позову, тому суд касаційної інстанції не надає оцінки судовим рішенням в частині вирішення вимог зустрічного позову.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо додаткових пояснень та доказів ОСОБА_1 .

У листопаді 2020 року та у травні 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду додаткові пояснення до її касаційної скарги та докази.

Доповнення, зміна касаційної скарги можуть бути подані в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 398 ЦПК України, відповідно до яких, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження; у разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Ураховуючи наведене та, з огляду на те, що суд касаційної інстанції нових доказів не досліджує та фактичних обставин не встановлює, зазначені додаткові пояснення та докази необхідно залишити без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2019 року у нескасованій частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук