справа № 489/5754/20 провадження №2/489/754/21

РІШЕННЯ

Іменем України

19 липня 2021 року                                                                м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретар судового засідання Плаксіна В.О.,

за участю:

позивача         ОСОБА_1 ,

представника позивача         ОСОБА_2 ,

представника відповідача         ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя

встановив:

В листопаді 2020 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, а саме визнання за нею права власності на Ѕ частку житлового будинку та земельної ділянки під ним, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказала, що з відповідачем перебувала в шлюбі з 03.09.2011 по 02.12.2014. 07.09.2011 вона продала свою квартиру АДРЕСА_2 , яку їй купили її батьки. Отримані від продажу квартири грошові кошти були витрачені для придбання будинку по АДРЕСА_1 , який був куплений 26.10.2011 та оформлений на відповідача. В 2014 році приватизована земельна ділянка під житловим будинком.

Посилаючись на те, що житловий будинок придбано сторонами в період шлюбу та оформлено на відповідача, позивач просила здійснити його поділ шляхом визнання за нею Ѕ частки в спільному майні, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Представник відповідача надала відзив на позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що після придбання сторонами житлового будинку його було реконструйовано за відсутності передбачених законодавством дозволів, а тому спірне майно відповідно до статті 376 ЦК України вважається самочинним, а відтак не може бути об`єктом поділу. Також вказала, що рішенням Ленінського районного суд міста Миколаєва від 19.10.2015 позивачу було відмовлено у визнанні спірного житлового будинку спільною сумісною власності та його поділу, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили задовольнити. Пояснили, що до теперішнього часу право власності на житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за відповідачем. Тому позивач просить визнати за нею лише право власності на Ѕ частку спірного майна. Також вказали на відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки підставою ухвалення рішення суду від 19.10.2015 було відсутність правовстановлюючого документу на житловий будинок.

Представник відповідача в задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав наведених у відзиві та недоведеності позивачем придбання будинку за рахунок коштів останньої.

Суд вислухавши учасників справи та дослідивши наявні у справі докази, дійшов наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03.09.2011 по 02.12.2014, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.11.2014 у справі № 489/7250/14-ц.

У період шлюбу сторін, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26.10.2011, ОСОБА_4 було придано у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по Ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований був на земельній ділянці, право власності на яку не зареєстровано.

Реєстрація права власності на вказаний житловий будинок за відповідачем, як одноосібного власника, підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер: 31340803, дата внесення запису: 28.10.2011.

14.01.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис під номером 266860948101 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0493 га за кадастровим номером 4810136900:03:057:0006.

До теперішнього часу власником житлового будинку та земельної ділянки, цільове призначення якої - обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд, є відповідач ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 14.09.2020 по справі № 712/10355/18.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У ході судового розгляду справи встановлено, що житловий будинок придбано сторонами в період шлюбу.

Доказів, які спростовували доводи позивача по придбання будинку за рахунок коштів, в тому числі отриманих від продажу квартири, яка належала їй та продаж якої відбувся відразу після реєстрації сторонами шлюбу, відповідачем не надано.

Відтак спірний будинок вважається спільною власністю сторін, незалежно від того, що право власності на нього було зареєстровано за відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (в редакції на момент придбання житлового будинку) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Як встановлено судом на момент купівлі-продажу будинку земельна ділянка під ним була не оформлена. Оформлення земельної ділянки, площа якої становить 0,0493 га та якій присвоєно кадастровий номер: 4810136900:03:057:0006, здійснено відповідачем 14.01.2014, тобто в період шлюбу.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення СК України спірна земельна ділянка, цільове призначення якої обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд, також вважається спільною сумісною власністю подружжя (сторін). У зв`язку із цим, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача, що спірна земельна ділянка є виключною власністю відповідача.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 89 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

За вказаних обставин, враховуючи вимоги закону, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог, оскільки спірний житловий будинок та земельна ділянка під ним, право власності на які зареєстровано за відповідачем в установленому законом порядку, були набуті сторонами в період шлюбу, а відтак вказане нерухоме майно є спільною власністю подружжя, частки в якому є рівними, що відповідачем не спростовано.

Щодо закриття провадження у справі, так як рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.10.2015 по справі № 2/489/2488/15 було відмовлено ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу, на що вказано у відзиві на позов, підстави для цього відсутні оскільки підставними та предметом даного спору є поділ як житлового будинку, так і земельної ділянки, яка під ним знаходиться та нерозривно пов`язана з будинком. Тобто є відмінним від спору у справі № 2/489/2488/15.

Доводи представника відповідача, що житловий будинок не підлягає поділу через самозабудову, суд до уваги не приймає, оскільки предметом спору є поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за позивачем частки в спільному майні, право власності на яке до теперішнього часу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за відповідачем.

З цих же підстав суд вважає безпідставними доводи представника відповідача і про те, що своїм позовом про поділ спірного майна позивач фактично перекладає на суд узаконення самочинного будівництва.

Так як суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1594,00 грн.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд        

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та Ѕ частку земельної ділянки за кадастровим номером № 4810136900:03:057:0006, площею 0,0493 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Залишити у власності ОСОБА_4 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки за кадастровим номером № 4810136900:03:057:0006, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1594,00 грн. (одна тисяча п`ятсот дев`яносто чотири гривні 00 коп.).

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач – ОСОБА_4 , код НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено 22.07.2021.

Суддя                                                                                             І.В.Коваленко