печерський районний суд міста києва

Справа № 757/52540/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року Печерський районний суд м. Києва

суддя: Матійчук Г.О.,

секретар судового засідання: Сеньковська В.Я.,

справа №757/52540/16-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: ОСОБА_2 ,

відповідач 2: ОСОБА_3 ,

відповідач З: ОСОБА_4 ,

відповідач 4: ОСОБА_5

відповідач 5: ОСОБА_6

відповідач 6: ОСОБА_7

відповідач 7: ОСОБА_8

відповідач 8: ОСОБА_9

треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Миронівського нотаріального округу Київської області Шепітко Валентина Василівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Миронівського нотаріального округу Київської області Шепітко Валентина Василівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

представник позивача: ОСОБА_10 ,

представник відповідачів 1 та 6: ОСОБА_11 ,

представник відповідача 2: Суровцов А.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_7 із вказаної квартири та стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складеного його дружиною ОСОБА_12 на його користь, належить квартира АДРЕСА_1 .

В той же час, після отримання 25.01.2014 свідоцтва про право на спадщину він дізнався, що в квартирі мешкає інша особа - ОСОБА_7 , який вважає себе власником цього майна на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.02.2006, укладеного між останнім, як покупцем та ОСОБА_13 , як продавцем.

ОСОБА_7 зареєстрував своє право власності на квартиру в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації.

В свою чергу між ОСОБА_13 , як покупцем та ОСОБА_14 , як продавцем, яка діяла на підставі довіреності від ОСОБА_12 , 16.12.2005 року укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

При цьому зауважує, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11.01.2016 у справі 757/6267/16 довіреність на ім`я ОСОБА_14 визнана недійсною. Цим же рішенням визнано недійсним й договір купівлі-продажу квартири від 16.12.2005, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 .

Рішення суду першої інстанції було предметом перегляду в апеляційній та касаційній інстанціях і залишено без змін.

Посилаючись на ст. 388 ЦК України просив позов задовольнити.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2017 року, справу 757/52540/16 передано в провадження судді Матійчук Г.О.

В подальшому, 25.10.2018 року до суду надійшла позовна заява (уточнена): позивачем позовні вимоги були уточнені з урахуванням обставин, які з`ясувались під час розгляду справи (т.2, а.с. 1-10).

В уточненій позовній заяві позивач просив залучити до участі у справі в якості відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_9 ; в якості третіх осіб залучити Службу у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

Просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на його (позивача) користь вказану квартиру.

Визнати такими, що втратили право на користування житловою площею: ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1.), ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_2.), ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3.), ОСОБА_15 (ІНФОРМАЦІЯ_4), ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_3 .

Ухвалою від 26.11.2019 вирішено розглянути справу в порядку загального позовного провадження (т. 2, а.с. 155).

14.02.2020 та 18.02.2020 від відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 (т.2, а.с. 199-213) надійшли відзиви на позов, які заперечили позовні вимоги з підстав, викладених у відзивах.

14.09.2020 підготовче провадження закрито на справу призначено до розгляду по суті (т. 3, а.с. 64).

26.10.2020 Печерська районна в м. Києві державна адміністрація надіслала висновок щодо позовних вимог ОСОБА_1 (т.3, а.с. 92-96), в якому зазначено, що провести обстеження житлових умов проживання малолітніх дітей в спірному приміщенні не вбачається можливим, в зв`язку з відсутністю її мешканців в момент візиту співробітників служби. Просили також розглянути справу з урахуванням вимог законодавства без присутності представника.

Інші учасники справи своїм процесуальним правом надати відзиви/пояснення по суті позовних вимог не скористались.

За ч. 1, 4 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Шеченко М.М. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, з підстав, зазначених в позові; представники відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_16 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.

Вислухавши учасників, що з`явились, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.01.2014 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 17).

В той же час ОСОБА_7 набув право власності на цю ж квартиру у 2006 році на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. за реєстровим номером 117.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11.01.2016 у справі 757/6267/16, яке набрало законної сили 15.09.2016 (т.1, а.с. 32-40) позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_7 задоволено частково, вирішено: визнати недійсною довіреність загальну (на управління та розпорядження майном), посвідчену приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Товмач О.М. 11.08.2005 року за реєстровим №2605 від імені ОСОБА_12 на ім`я ОСОБА_14 та (або) ОСОБА_7 , визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 27,10 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м, укладений між ОСОБА_14 , яка діяла в інтересах ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. 16.12.2005 року за реєстровим №7187.

Ухвалою від 15 веесня 2016 року Колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва (т.1,а.с. 32-40) та Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2017 року вказане рішення залишено в силі (т.1, а.с.89- 93).

Зокрема, в Ухвалі колегіі суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2017 року, справа 757/6267/16) зазначено що «Відхиляючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 лютого 2006 року, суд врахував роз`яснення, викладені у п.10 Постанрви Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а також правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс 15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс 15, дійшовши обгрунтованого висновку, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину» (т.1, а.с.93).

Позивачем неодноразово направлялись на адресу ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 вимоги про негайне звільнення спірного житлового приміщення (т.2, а.с.46-56, 58-66).

В квартирі станом на 31.07.2018 проживають та зареєстровані ОСОБА_3 (з 01.06.2006), ОСОБА_4 (з 05.10.2006), ОСОБА_5 (з 09.10.2008), ОСОБА_6 (з 23.02.2012), ОСОБА_7 (з 12.07.2014), ОСОБА_9 (з 23.04.2015), ОСОБА_9 (з 10.11.2017). Станом на день ухвалення рішення у даній справі ОСОБА_4 є неповнолітньою особою, а ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_9 малолітніми (т.1, а.с. 192).

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 316, частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном ( стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно, які є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно.

Позивач звернувся до суду з віндикаційним позовом, обґрунтовуючи який посилається на ч.1 ст. 388 ЦК України, відповідно до якої, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зокрема, позивач посилається на п.3 ч.1 вказаної статті.

Так, віндикаційним є позов неволодільця про витребування майна в незаконного володільця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018, справа № 653/1096/19-ц, сказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов?язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц).

Негаторним є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. У своїй постанові від 04.07.2018, справа № 653/1096/19-ц, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути перешкоди чи зобов?язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов?язані з позбавленням його володіння майном.

З огляду на наведені визначення Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018, справа № 653/1096/19-ц, зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права в розумінні положень ч. 1 ст. 317 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його в себе.

Так, постановою від 19.06.2019 р. № 925/180/18 Верховний Суд скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій, зазначивши, що суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів про задоволення цього позову як негаторного, оскільки суди не встановили з посиланням на відповідні підтверджувальні належні, допустимі, достовірні й достатні докази, зокрема:

- чи взагалі вступав позивач після перереєстрації на себе права власності на спірне майно у фактичне володіння ним;

- станом на момент подання позову та прийняття рішення фактично володів спірним приміщенням позивач чи відповідач (або взагалі ніхто з них);

- з урахуванням викладеного, чи станом на момент подання позову та прийняття рішення в позивача були перешкоди від відповідача в здійсненні щодо спірного майна саме тільки прав користування й розпорядження або і права володіння також.

Так, у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння. Отже, з огляду на специфіку речей в обороті, володіння рухомими й нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Таким чином, з наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду убачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.

Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

Зокрема, у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, допоки особа є власником нерухомого майна, тобто за нею зареєстровано право власності на це майно, вона не може бути обмежена в праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування й розпорядження цим майном.

У постанові від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що зайняття земельної ділянки належить розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності, захист від якого має бути здійснено шляхом пред`явлення негаторного позову.

Питання щодо того, який позов заявляти - віндикаційний чи негаторний, також потрібно розглядати з погляду ефективності обраного способу захисту права.

У постанові від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на зазначене в разі задоволення вимоги власника про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на цю ділянку, суд витребовує останню на користь власника від указаної особи, а не зобов`язує таку особу повернути відповідну ділянку власникові.

Отже, захист судом порушеного права на підставі віндикаційного позову полягає в реєстрації за дійсним власником його права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Якщо право власності на нерухоме майно лишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.18, справа №338/180/17 (провадження №14-144цс18). Близькі за змістом висновки: постанови Великої Палати Верховного Суду, 30.01.19, справа №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18); 11.09.19, справа №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19); 19.02.20, справа №210/4458/15-ц (провадження №14-354цс19); 04.04.20, справа №610/1030/18 (провадження №14-436цс19); 16.06.20, справа №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19); 15.09.20, справа №469/1044/17 (провадження №14-317цс19) та інших.

В судовому засіданні встановлено, що на моментподання позову 26.10.2016 року позивач є власником спірної квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25.01.2014 (т.1, а.с. 17), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с. 18). На цьому позивач неодноразово наголошує в своєму позові.

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні вказаного позову в цій частині.

Щодо вимоги визнати такими, що втратили право на користування житловою площею: ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1.), ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_2.), ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3.), ОСОБА_15 (ІНФОРМАЦІЯ_4), ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_3 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Звертаючись до суду з такою вимогою, позивач посилається на положення ст. 391 ЦК України, згідно з якими власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як уже зазначалось вище, вказана вимога є негаторним позовом.

Оскільки позивач звернувся до суду з віндикаційним позовом, вказана вимога не може розглядатись в одному провадженні.

При цьому суд зазначає, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС від 8 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку про відмову позивачу в позові в повному обсязі.

На підстав викладеного та керуючи ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 388, 391, 397 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12,13, 76, 81-83, 89, 95, 141, 258, 259, 263-266, 352, 354-355 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Миронівського нотаріального округу Київської області Шепітко Валентина Василівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач 1: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач 2 : ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено;

відповідач 3: ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено;

відповідач 4: ОСОБА_5 , АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено;

відповідач 5: ОСОБА_6 , АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено;

відповідач 6: ОСОБА_7 , АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено;

відповідач 7: ОСОБА_8 , АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено;

відповідач 8: ОСОБА_9 , АДРЕСА_3 , РНОКПП не зазначено;

третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса: 01010, м. Київ, вул.. М. Омеляновича-Павленка, 15, ЄДРПОУ не зазначено;

третя особа: КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», адреса: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, б. 4-В, СДРПОУ не зазначено;

третя особа: приватний нотаріус Миронівського нотаріального округу Київської області Шепітко Валентина Василівна, адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП не зазначено.

Суддя Г.О.Матійчук