КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021року

м. Київ

справа № 372/4149/18-ц

провадження № 22-ц/824/10389/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю помічника, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І

учасники справи:

позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

відповідачі - Обухівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1

треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року у складі судді Зінченко О.М.

у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, та витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

У мотивування вимог зазначав, що під час перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області встановлено, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

Зазначав, що оскаржуване розпорядження прийнято всупереч вимог статей 20, 59, 60, 84, 118, 149 Земельного кодексу України, статей 88, 89 Водного кодексу України.

На момент відведення у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель є Київська обласна державна адміністрація, а не Обухівська районна державна адміністрація.

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Позивач зазначав, що жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

Спірна земельна ділянка незаконно відведена у власність ОСОБА_2 та в подальшому перейшла у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506, яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та порушенням вимог закону.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме листа КДП «Київгеоінформатика» від 09 листопада 2018 року, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року, листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 листопада 2018 року та копії розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року за № 506, що підтверджує незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Стягнуто з Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір по 4 405,00 грн з кожного.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Київської області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права щодо позовної давності, порушення норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначала, що справа судом першої інстанції розглянута упереджено, без обґрунтування, проігноровані докази законного землевідведення та отримання відповідачем земельної ділянки, відповідач є добросовісним власником спірної земельної ділянки, а тому позовні вимоги підлягали залишенню без задоволення через їх безпідставність та необґрунтованість. Щодо строку позовної давності представник ОСОБА_1 зазначив, що позивач неодноразово оскаржував розпорядження № 506, знав про оскаржуване розпорядження і на момент подання позову строки позовної давності були пропущені.

16 липня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , в яких остання зауважує. що оскільки проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Стугна не розроблявся, при визначенні розміру прибережної захисної смуги річки Стугна у даній справі слід керуватися нормативно визначеним розміром прибережної захисної смуги для малої річки - 25 метрів.

20 липня 2021 року апеляційним судом отримано заперечення прокурора на відзив на апеляційну скаргу, в яких прокурор наголошує на тому, що ОСОБА_1 не могла і не може законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, особливо для ведення індивідуального садівництва, що прямо суперечить нормам чинного законодавства, які регулюють правовий режим використання зазначеної категорії земель, і вказує на відсутність можливості й у подальшому використовувати відповідачем цю земельну ділянку для вищевказаних цілей.

20 липня 2021 року на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання представника відповідача Обухівської районної державної адміністрації - Дубініна В.Ю. про розгляд справи за відсутності представника.

Прокурор у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Обидва представники ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували. При цьому, просили змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення та відмовити у задоволенні позову по суті, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор оскаржує розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506, яке було ним оскаржене в 2016 році та було предметом розгляду, дослідження та оцінки судом першої та апеляційної інстанцій, а отже, прокурором при зверненні до суду із позовною заявою пропущено строк позовної давності.

Проте з такими висновками суду колегія погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Судом установлено, що 07 квітня 2008 року розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2 , площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їй у власність вказану земельну ділянку.

На підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №217209 площею, 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

29 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 за № 1087.

У подальшому, управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі видано ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ№ 297721 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

09 вересня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу за № 2283 ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 на користь ОСОБА_1 , про що на державному акті на право власності серії ЯГ № 297721 зроблено 06 лютого 2011 року відмітку про перехід права власності за № 986060140007523.

Рішенням Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області від 16 травня 2013 року за №2312807 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1,88,90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України,статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50,54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

Обґрунтовуючи поданий позов, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро. Жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва. Крім того розпорядником спірної земельної ділянки являється Київська обласна державна адміністрація, а не Обухівська районна державна адміністрація.

На спростування доводів прокурора, з приводу того, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній смузі річки Дніпро, відповідачем суду були надані такі докази: копію проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56 громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу державної власності на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який був розроблений TOB «НВК «Горизонт» 14 березня 2008 року на виконання розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 01 лютого 2008 року № 96 (т. 1, а.с. 126) та погоджений у порядку статті 123 ЗК України Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (висновок №06-13 від 05 березня 2008 року т. 1. а.с. 135), висновок від 12 лютого 2008 року № 05-02/702 управління земельних ресурсів у Обухівському районі (т. 1, а.с. 133); висновок державної експертизи землевпорядної документації (висновок № 16-196е від 20 березня 2008 року (т. 2, а.с. 139 (зворот) - 140); висновок Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 13 лютого 2008 року № 06-93.

Отже, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2 площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їй у власність вказану земельну ділянку.

Наразі, вищезазначені докази є складовою дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею до 0,12 га відповідно до заяви ОСОБА_2 від 30 січня 2008 року (т.1 а.с.128) і жодним чином не спростовують доводів прокурора, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній смузі річки Дніпро.

Натомість, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області погодило матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за умов, у тому числі, дотримання розміру прибережно-захисної смуги від р. Стугна (т. 1., а.с. 135 зворот).

Окрім того, термін дії висновку від 12 лютого 2008 року № 05-02/702 управління земельних ресурсів у Обухівському районі; висновку державної експертизи землевпорядної документації (висновок № 16-196е від 20 березня 2008 року); висновку Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 13 лютого 2008 року № 06-93 закінчився.

При цьому, проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Стугна не розроблявся, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи, у зв`язку з чим необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486.

Як убачається з листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» № 01-01/268 від 09 листопада 2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро, яка утворилася в результаті затоплення низинних ділянок заплави р. Дніпро та гирлової частини р. Стугна.

До листа додані: схема накладення земельних ділянок на землі водного фонду, викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом місцевості на 2017 рік; схема накладення земельних ділянок на землі водного фонду, викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом місцевості на 2008 рік.

Згідно листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року за № 17-08/2223, водний об`єкт, що розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером: 3223151000:06:014:0007 це природний водний об`єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища, як затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлової частини річки Стугна.

Таким чином, установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України стометрової захисної смуги затоки Київського водосховища на річці Дніпро.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №372/4153/18.

Отже, доводи прокурора, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро і жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва, є цілком обґрунтовані.

Окрім того, розпорядником спірної земельної ділянки є Київська обласна державна адміністрація, а не Обухівська районна державна адміністрація. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом не передбачена.

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

За змістом частини четвертої статі 122 ЗК України обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації па їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Частиною шостою статті 149 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Таким чином, установивши, що передана Обухівською районною державною адміністрацією у приватну власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 накладається на землі водного фонду, розпорядником яких згідно з ст. ст. 122, 149 ЗК України є Київська обласна державна адміністрація, колегія суддів уважає, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 є незаконним.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України,статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява №43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 15 травня 2018 року у справа № 372/2180/15-ц.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво. Отже, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, прийнято всупереч вимог ст. ст. 20, 59, 60, 84, 118, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України. Крім того оспорюване розпорядження видане некомпетентним органом.

Проте, застосовуючи строк позовної давності, суд першої інстанції помилково вважав, що прокурор з цих самих підстав вже звертався до суду із позовом про оскарження рішення № 506 від 07 квітня 2008 року.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Так, звертаючись до суду із позовною заявою у 2016 році прокурор зазначав про безпідставне розпорядження Обухівської районної державної адміністрації та передачу у приватну власність земельних ділянок за рахунок земель водного фонду, а саме 25-метрової прибережної захисної смуги р. Стугна.

Тоді як предметом та підставами розгляду даної справи є передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на р. Дніпро.

Про наявність істотних порушень законодавства та незаконне вилучення з держави земель водного фонду прокурор дізнався у 2018 році з листа КДП «Київгеоінформатика» від 09 листопада 2018 року, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року, листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 листопада 2018 року.

Будь-яких інших письмових доказів, з яких би вбачалось, що прокурору про наявність розпоряджень стало відомо раніше, матеріали справи не містять.

Вищенаведене дає підстави вважати, що прокурором при зверненні до суду з даним позовом не пропущені строки позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно положень ч. 2, ч. 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З урахуванням наведених вимог закону та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України та Водного кодексу України, відтак підлягає визнанню недійсним.

Посилання представника ОСОБА_1 на те, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 47,11 м та 48,55 м від берегу, тобто поза межами 25 метрової прибережної смуги, колегія суддів оцінює критично, оскільки незаконність розпорядження полягає в тому, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на р. Дніпро.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, оскільки земельна ділянка площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 вибула з власності держави поза волею її належного розпорядника, позовні вимоги про витребування земельної ділянки є обґрунтованими та доведеними.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В порядку розподілу судових витрат з Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги по 4 405 грн 00 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області - задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року - скасувати.

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Стягнути з Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір по 4 405 грн 00 коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «20» липня 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик