Ухвала

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 464/5076/19

провадження № 61-11292ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Думич Наталії Богданівни на постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» про стягнення вихідної допомоги та частини недоплаченої компенсації,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» (далі - ТОВ «Львівський бетон») на свою користь 413 667 грн вихідної допомоги та 51 558,40 грн частини недоплаченої компенсації, які йому належали при звільненні з роботи, але не були виплачені відповідачем.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 27 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Львівський бетон» на користь ОСОБА_1 413 667 грн вихідної допомоги та 51 558,40 грн частини недоплаченої компенсації, а всього - 465 225,40 грн., без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року (повний текст якої складено 07 червня 2021 року) апеляційну скаргу ТОВ «Львівський бетон» задоволено. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 листопада 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

06 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Думич Н. Б. подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 листопада 2019 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Ціна позову в цій справі становить 465 225,40 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн).

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Думич Н. Б. вказала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 91, 21, 44 Кодексу законів про працю України у правовідносинах, в яких контрактом між працівником і роботодавцем передбачено додаткову виплату при звільненні працівника з ініціативи роботодавця, однак з іншою назвою і порядком розрахунку, ніж вихідна допомога, тому розгляд касаційної скарги сприятиме однаковому тлумаченню згаданих статей Кодексу законів про працю України, якими врегульовано випадки і порядок сплати вихідної допомоги при звільненні з певних підстав, а також можливість сторін в укладеному трудовому договорі чи контракті визначати додаткові гарантійні виплати при звільненні.

Крім того, справа має виняткове значення для ОСОБА_1 , оскільки відмова апеляційного суду у стягненні вихідної допомоги в сумі 413 6667 грн, яка є значною, негативно вплинула на майновий стан його сім`ї, що в умовах втрати на невизначений час роботи значно погіршило забезпечення нормального існування його сім`ї. Крім того, позивач був обмежений певний час у праві заробляти собі на життя. Питання про стягнення виплат, належних працівнику при звільненні, є важливим, оскільки захист права на працю охоплює не тільки захист від незаконного звільнення, а й захист від порушень, пов`язаними з фінансовими розрахунками працедавця при звільненні працівника.

Аргументи касаційної скарги свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для розгляду справи судом касаційної інстанції, оскільки позовні вимоги полягають у стягненні виплат, які входять до структури заробітної плати, що зазвичай є основним джерелом існування людини, тому ця справа має виняткове значення для учасника справи, який подав касаційну скаргу. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 679/470/16-ц (провадження № 61-13541св18) зазначено, що аналіз статті частини третьої статті 2 Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що вихідна допомога при звільненні відноситься до категорії заохочувальних та компенсаційних виплат та входить до структури заробітної плати.

Тому, не дивлячись на те, що ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскаржувані в ній судові рішення підлягають перегляду в касаційному порядку.

Касаційна скарга подана у встановлений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. ОСОБА_1 як позивач у справі про стягнення заробітної плати звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Оскільки наведені доводи касаційної скарги викликають необхідність їх перевірки, то слід відкрити касаційне провадження в цій справі та витребувати матеріали справи.

Керуючись статтями 389, 392, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Думич Наталії Богданівни на постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року.

Витребувати із Сихівського районного суду міста Львова цивільну справу № 464/5076/19 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» про стягнення вихідної допомоги та частини недоплаченої компенсації.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 16 серпня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко