нп 2/490/1230/2020          Справа № 490/7546/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року                                                        м. Миколаїв

        Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Волошиній Я.І.,

за участі представника позивача адвоката Коваля М.Г., відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Сидоренко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватне підприємство "НИКВЕСТИ ПРОДАКШН" , ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації та заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про про спростування недостовірної інформації та заборону поширення інформації,якою порушуються особисті немайнові права, відшкодування моральної шкоди з подальшим уточненням позовних вимог, в якій він остаточно просить:

визнати недостовірною інформацію щодо ОСОБА_2 , оприлюднену у статті під назвою "Фермеры обвинили депутата Николаевского облсовета Івануну в рейдерском захвате земель" на веб-сторніці інтернет-видання газети " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ( ІНФОРМАЦІЯ_2 та у відео під назвою "НикВести: Фермер рассказал о конфликте с депутатом Ивануной в Николаевском районе", розміщні на відеохостинговому сервісі Youtube ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на каналі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ;

заборонити розповсюдження недостовірної інформації шляхом зобов`язання Приватне підприємство "Никвести Продакшн" видалити вказану статтю з веб-сторінки видання газети «НикВести» та вказане відеоо , розміщенен на відеохостинговому сервісі Youtube на каналі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ;

зобов`язати Приватне підприємство "Никвести Продакшн" опублікувати на веб- сторінці інтернет видання газети " ІНФОРМАЦІЯ_1 " спростування недостовірної інформації у вигляді статтю під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_2 " із наступним текстом « ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб сайті інтернет видання газети « ІНФОРМАЦІЯ_1 » інформація, повідомлена громадянином України ОСОБА_3 про те, що «депутаты областного совета от партии « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_4 и Михаил ОСОБА_5 в течение нескольких лет захватывают земли николаевских фермеров в Николаевском районе, уже несколько лет идет война между громадой и депутатами областного совета – это ОСОБА_6 , ОСОБА_5 . Эти люди захватывают земли фермеров , подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ» не відповідає дійсності;

зобов`язати ОСОБА_1 виплатити на користь ОСОБА_2 суму відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 650 000 грн ;

стягнути з ОСОБА_1 , суму сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.

Так, 03 червня 2019 року а 14.25 год на веб-сторінці інтернет видання газети «НикВести» була оприлюднена стаття під назвою "Фермеры обвинили депутата Николаевского облсовета ОСОБА_7 в рейдерском захвате земель" та відповідне відео, в яких міститься недостовірна інформація про позивача, яка порушує його особисті немайнові права, зокрема право на повагу до гідності та честі, і поширена ця інформація була ОСОБА_1 та газетою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Цією інформацію позивача звинувачено одразу в декількох злочинах , передбачених КК України: захват землі- ст. 191-1 КК України «Самовільне зайняття земельної ділянки» або ст. 206-2 «Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації»; підробка документів та печаток – ст. 358 КК України.

Вказана інформація була поширена на веб-сайті , доступ до якої є необмеженим та вільним у мережі Інтернет, виходячи з загального поняття ЗМІ, та без сумеіву стосується саме позиваач, який є дійсно депутатом Миколаївської міської ради та головою Миколаївської обласної організації ПП «ВО «Батьківщина».

Так, зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки позивач не має судимості, відносно нього не відкрито жодних кримінальних проваджень, отже співвідповідачами було порушено положення ст. 2967,299 ЦК України, що завдало шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача. Поширення вказаної недостовірної інформації може призвести до зменшення рівня позитивної соціальної оцінки позивача в очах суспільства та негативно вплинути на набуту позивачем суспільну оцінку його ділових та професійних якостей.

Інформацію, зазначену в статті , можна перевірити на предмет правдивості, адже в ній йдеться про конкретні порушення закону, отже вона не є оціночними судженнями. В той час як жодна особа не вважається винною, доки її винуватість не буде встановлена вироком суду.

Така інформація спотворила та принизила оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів його добропорядність як бізнесмена, породила сумніви щодо дотримання ним моральних та правових норм; створює негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з публікацією - що порушило недоторканість його честі та гідності, його ділової репутації.

Позивач є відомим українським політиком, громадським діяячем, підприємцем. З 2007 по 2012 рік був обраний Народним депутатом України, членом Комітету з питань правосуддя. У 2013 році створив разом з Народними депутатами України правозахисту громадську організацію «Всеукраїнська комісія справедливості», обраний головою цієї комісії. Також є членом та керівником ще трьох громадських організацій, в тому числі з напрямком правового захисту громадян.

Є успішним підприємцем, членом Наглядової ради Торгово-промислової палати України, має корпоративні права в десяти господарських товариствах, його сукупний дохід за 2018 рік превищив 3 000 000 грн. Він є членом Політичної Ради Партії «ВО «Батьківщина», головою Миколаївської обласної організації партії, у 2015 році обраний депутатом Миколаївської обласної ради.

Отже поширена відповідачами інформація не тільки опорочила честь та гідність позивача в очах суспільства, друзів, колег, а й завдала шкоди діловій репутації позивача, оскільки позивач є відомим та активним громадським діячем та політиком, а ще й бізнесменом.

Таким чином, вважає, що поширена відповідачами інформація порушує особисті немайнові права та завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача, створює негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з вказаними публікаціями, які розміщені у вільному доступі без жодних обмежень, на одному з найпопулярніших ЗМІ в Миколаївській області, створюючи враження, що саме позивач причетний до вчинення кримінальних злочинів

Також зазначає, що через спосіб розповсюдження спростування повинно здійснюватися таким самим чином, як воно було здійснено.

Також, виходячи із способу поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача на загальновідомому та вільно доступному веб-сайті, викладення такої інформації у стверджувальній формі, наявністю умислу опорочити позивача перед громадськістю та суспільством , беручи до уваги, що недостовірна інформація стосувалася позивача , який є публічною особою, правозахисником з доброю репутацією , що має повагу оточуючих, колег, однопартійців – що є результатом тривалою громадської та політичної діяльності, неухильного дотримання моральних принципів та законів України – а отже мала наклепницький характер з метою завдання максимальної шкоди його честі, гідності та ділової та політиічно їрепутації ( адже відбувалася ще і в період виборчих перегонів – ОСОБА_2 був кандидатом в народні депутати на позачергових виборах 21.07.2019 рок) - вважає за розумним та справедливим присудження позивачу моральної шкоди в розмірі 650 000 грн. Так, розповсюдженням цієї інформації було зруйновано або завдано шкоди багатьом діловим та соціальним зв`язкам позивача. Відповідач же є заможною особою , що підтверджується його декларацією за 2019 рік, має у власності великі земельні ділянки, житловий будинок площею більше 2000 кв.м., отже відшкодування такого розміру моральної шкоди не поставить під загрозу рівень життя відповідача. Натомість і позивач є заможною особою, отже отримання такого розміру шкоди не має на меті та не призведе до його збагачення.

Ухвалою суду від 02.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. У зв`язку з великою навантаженістю, призначено підготовче судове засідання на 28.11.2019 року .

В зв`язку з надходженням заяви від представників відповідача ОСОБА_1 в про відкладення підготовчого засідання - засідання було відкладено до 05.02.2020 року.

Протокольною ухвалою суду від 05 лютого 2020 року   закрито підготовче провадження у справі, вирішено клопотання про виклик свідків, відмовлено в задволенні клопотання представника відповідача адвоката Сидоренко Т.В. про визнання явки позивача обов`язковою та призначено справу до судового розгляду в судове засідання на 14 квітня 2020 р.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Коваль М.Г. підтримав вимоги позову в повному обсязі з викладених підстав, просив про його задоволення. Звернув увагу суду на те, що відповідач ОСОБА_1 і не заперечував, що саме він давав опубліковане на сайті "НикВести" інтерв`ю, і що мова йшла саме про ОСОБА_2 , і що він дійсно звинувачував його у захопленні земель. При цьому жоден зі свідків з боку відповідача так і не змогли нічого повідомити відносно позивача. Позивачем надано докази, що він ніколи не притягався до кримінальної відповідальності. Наявність шкоди честі, гідності та ділової репутації, втрата довіри до позивача після публікації підтверджується листами колег та однопартійців позивача, наявними в матеріалах справи. Натомість бездоганна репутація ОСОБА_2 , як правозахисника підтверджується відкритими відомостями про нього, як публічну особу. В поясненнях відповідач підтвердив, що в 2019 році його прибуток склав близько 500 000 грн, згідно його декларації на сайті НАЗК відповідача та його дружина володіють житловим будинком незавершеного будівництва площею 2036,2 кв.м., 15 земельними ділянками та 11 транспортними засобами – отже задоволення позову не призведе до банкрутства відповідача, а також не призведе до збагачення позивача. Натомість відповідач так і не зміг надати жодних доказів того, що розповсюджена ним інформація відповідає дійсності.

Представник відповідача ПП "НикВести Продакшн" в судове засідання не з`явився, повідомлявся судом неодноразово належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив суду, що є також громадським діячем, входить до складу ГО «Агросила», яка об`єднує фермерів Миколаївського району для відбиття рейдерских атак можновладців, є депутатом районної ради. Дійсно декілька років поспіль певні чиновники обласного рівня намагаються незаконно отримувати землі сільськогосподарського призначення, в той час як чесним фермерам, які сплачують податки і належно оформлюють свої права на землю – працювати все важче. На складах його та його партнера по організації дійсно напередодні його виступу перед облдержадміністрацією відбулося незаконне захоплення зібраного врожаю, наразі за цим фактом порушена кримінальне провадження. Коли вони прибули на місце , щоб запобігти викраденню врожаю , викликали працівників поліції- до них прибув обласний депутат ОСОБА_7 . І саме він повідомив їм у присутності багатьох осіб, в тому числі і поліцейських, що скоро вибори, партія «Батьківщина» ОСОБА_8 переможе, і він та ОСОБА_5 будуть керувати областю і заберуть ті землі, які забажають. Отже він повторював не свої слова, а слова ОСОБА_7 , отже не є першоджерелом цієї інформації. Також висловлював виключно оціночні судження відносно ОСОБА_5 , оскільки знає, що він є головою обласного осередка партії Батьківщина, і загальновідомим є факт його партнерських відносин з однопартійцем ОСОБА_7 , який в свою чергу особисто був присутній при тих подіях в 2019. Його виступ перед ОДА в складі ГО «Агросила» був вимушеною дією, оскільки вони мають захистити свої землі, мають запобігти незаконним діям місцевих чиновників, адже органи поліції бездіють і до теперішнього часу.

Представник позивача адвокат Сидоренко Т.В. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову за відсутності жодних правових підстав. Зазначила, що позивач є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймав публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

З урахуванням норм діючого законодаства України в галузі захисту особистих немайноих прав особи , прецедентної практики Європейського суду з прав людини вважають, що поширена ОСОБА_1 інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної іншою особою інформації, а тому є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, а не його твердженням.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел . У справі, що розглядається, ОСОБА_1 були висловлені оціночні судження з урахуванням стилістики розповсюдженної іншою особою інформації, застосованням мовних оборотів та відсутністю посилань на конкретні факти, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у пункті 46 рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс прорти Австрії» , де зазначено, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції . Виступ же ОСОБА_1 є його суб`єктивною думкою отриманою від іншої особи, його вислови свідчать про критичну оцінку ситуації, що склалася між сторонами, а тому не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, згідно з визначеним статтею 277 ЦК України . Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Позивач мав можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь, зокрема передбачене статтею 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Проте представником позивача не надано суду доказів, що позивач намагався скористатись таким правом.

Крім того, позивач як публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодився на таку увагу.

Вважає, що слова відповідача не є викладенням фактів, а лише виражають його суб`єктивну думку щодо особистості позивача, яка сформувалася від поведінки позивача, отримана ним до того ж від іншої особи – депутата ОСОБА_7 та є оціночними судженнями дій позивача як публічної особи- що має слугувати підставою для відмови в задоволенні позову.

Також звернула увагу суду на те, що позивачем не доведено факт що внаслідок поширення такої інформації  порушено його особисті немайнові права – адже долучені ним листи на ім`я позивача нібито підписані ОСОБА_9  та ОСОБА_10  ідентичні по змісту та оформленню, а матераіли справи взагалі не містять доказів, яким чином всі вказані заяви були отримані позивачем.      ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 ,  ОСОБА_9 ,  ОСОБА_10 ,  ОСОБА_13  були викликані до судового засідання для допиту в якості свідків, проте проігнорували виклики суду ,  а представник позивача навіть не намагався забезпечити їх явку на підтвердження викладених ним обставин.  У звязку з чим відсутні правові підстави стягнення моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від вимог про захист честі, гідності і ділової репутації.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та встановивши дійсні обставини справи, суд доходить до наступного.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, встановлені судом, та належні їм правовідносини.

Так, 03 червня 2019 року на веб-сайті НикВести (власником є відповідач ПП "НикВестиПродакшн" за посиланням https://www.nikvesti.com/news/politiks/159942) розміщено публікацію під назвою "Фермеры обвинили депутата Николаевского облсовета ОСОБА_7 в рейдерском захвате земель", наступного змісту (мовою оригіналу) :" В частности ОСОБА_14 рассказал, что депутаты обласного совета от партии "Батьківщина" ... Михаил ОСОБА_5 в течение нескольких лет захватывают земли николаевских фермеров... Эти люди ( ОСОБА_5 ) захватывают земли фермеров, подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ …." та розміщено відеосюжет під назвою "НикВести: Фермер рассказал о конфликте с депутатом Ивануной в Николаевском районе" на відеохостинговому сервісі Youtube ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на каналі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " інформацію щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_15 . Протченком на відповідь журналіста серед іншого ( з 20 по 40 секунди відео) викладено інформацію наступного змісту: « ОСОБА_16 зібралися по тій причині, що в миколаївському районі вже кілька років іде війна між громадою та кількома депутатами областної ради – це ОСОБА_7 , це ОСОБА_5 , який є голова партії ОСОБА_17 . Ці люди захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянскої ОТГ, підробляється рішення Михайлівскої ОТГ. Захоплюється земля, після чого оформлюється на АТОвців и переходить в руки нечистих людей, таких як Івануна …..».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося відповідачами, що власником веб-сайту НикВести є відповідач ПП "НикВести Продакшн".

Також суд бере до уваги і той факт, що за наведених та встановлених в судовому засіданні обставин, відповідач ОСОБА_1 у своїх поясненнях та у промові в судових дебатах не заперечували ні факт розповсюдження цієї інформації на вказаних веб-сторінках 03 червня 2019 року та перебування цих матеріалів у вільному доступі до необмеженого кола корситувачів та читатів інтеренет-видання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » -на час звернення позивача до суду, ні зазначали про факт спотворення позивачем змісту та текстовки вказаних висловлювань, ні жодним чином не зазначали про невідповідність викладених у позові відомостей дійсним обставинам справи.

Відтак, при підтвердженні  факту оприлюднення та розповсюдження інформації, наступним основним питанням, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Оспорюваною інформацією, яку позивач вважає негативною, такою, що стосується його особисто та порушує його права, ОСОБА_2   вважає інформацію про те, що саме він причетний до кримінально караних діянь таких як, незаконне захоплення земель та підроблення печаток та рішень органів мсіцевого самоуправління. Зміст висловлювань про нього у вказаних статті та у відеосюжеті на веб-сайті НикВести вважає таким, що подано   ОСОБА_1 як фактичні твердження, поширені відповідачами у негативній формі з прямим звинуваченням у причетності до вчинення злочинів, порушенні ним норм закону та моралі , з порушенням презумпції невинуватості, що прямо порушує його немайнові особисті права та принижують його честь, гідність та ділову репутацію.

Також матеріалами справи підтверджується, і не оспорено відповідачами, що ОСОБА_2 є відомим ( щонайменше на території Миколаївської області) політичним та громадським діячем, на час поширення оспорюваної інформації був депутатом Миколаївської обласної ради, є засновником або співзасновником не одної громадської правозахисної організації, є відомим підприємцем, співзазновником більше 10 господарських товариств.

Також в матеріалах справи містяться надані представником позивача копії листів на адресу ОСОБА_2 від однопартіців ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , в яких викладено , що вони ознайомилися з вказаною публікацію і у них виникло побоювання щодо репутації їх партії ОСОБА_18 , яка має бути кришталевою, і вони направили листа ОСОБА_19 ( ОСОБА_20 ) з вимогою провести партійну перевірку, а від нього вимагають спростування цієї інформації. Також надав копію листа від ОСОБА_11 - співзасновника з позивачем товариства «Юридична фірма «Радник» - в якому він зазначає, що після такої публікації може постраждати репутація їх фірми, від них можуть відвернутися клієнти, отже він вимагає особистої зустрічи з ОСОБА_2 .

Проте належних доказів дійсного направлення цими особами цих листів і наслдіків такого занепокоєння ( проведення партійної перевіки, негативних наслідків в діяльності юридичної фірми тощо) суду не надано. Не з`явилися вказані особи і за викликом суду для дачі особистих пояснень в якості свідків.

За такого, суд не може розцінити вказані листи як належні та достмененні докази того, що поширення оспорюваної інформації дійсно мало реальні негативні наслідки для позивача – саме в такий заявлений ним спосіб.

Також як вбачається з Довідки про несудимість встановленого зразка, - ОСОБА_2 , станом на 24 квітня 2020 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Як пояснили допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , та ОСОБА_23 , незадовго до того, як вони вимушені були як фермери-члени ГО «Агро-Сила» йти на мітінг перед ОДА, на склад одного з фермерів Миколаївського району прибула група невідомих людей, які почали вивозити зібраний врожай гороху. Коли вони викликали поліцію і почалася сутичка, при якій поліція не вчиняла жодних дій, щоб зупинити ці незаконні дії, прибув особисто депутат ОСОБА_7 і при всіх заявив, що він та голова Миколаївської обласної організації партії Батьківщина , депутат облради ОСОБА_2 після виборів прийдуть до влади і захоплять всі їх сільськогосподарські землі в районі. Дійсно, вони не бачили там ОСОБА_5 і особисто не знають, чи причетний він до цих дій, але ж всі чули, як про нього говорив ОСОБА_7 .

Положеннями ст.277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину статті, яка покладала обов`язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Згідно зі ст. 277 ЦК  України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до статті 280 ЦК України (в редакції, чинній на момент подання позову) якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Аналогічні положення містяться й у міжнародних актах з прав людини. Зокрема, у ст.12 Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї від 10.12.1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 19 Декларації проголошене право кожної людини на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та ідеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права ООН від 16.12.1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканість його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь та репутацію (п. 1 ст. 17).

Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч.1 ст.34 Конституції України). При цьому, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2 ст. 34 Конституції України). Аналогічні положення містяться і в ч. 1ст. 302 ЦК  України .

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Так, згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 Постанови від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Пунктом 9 цієї  Постанови встановлено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п. 12 зазначеної Постанови).

Пунктом 15 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що «юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної-фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право» ( Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 р. в справі № 910/15148/17 зазначив, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні).

При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачами інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відповідно до частин 1,2 статті 30 Закону "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

Суд погоджується з думкою представника відповідача з приводу того, що позивач, є і політичним діячем, і громадським діячем, є публічною особою, яка відіграє певну роль у економіці та соціальній сфері Миколаївської області (щонайменше).

Згідно з вимогами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенціюз правлюдини і практику суду як джерело права.

Так, у рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. У таких справах як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), в яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Тому ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Водночас, частиною 2 статті 34 Конституції України кожному надано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. При цьому кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

За своїм характером оціночне судження виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні Європейського Судуз правлюдини (далі ЄвропейськийСуд)від 10серпня 2006 року усправі "Ляшкопроти України",рішенні від08липня 1986 року усправі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту 2 статті 10 Конвенції застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Водночас, навіть у випадку, коли судження зводиться до суб`єктивної оцінки, пропорційність втручання може залежати від того, чи існують достатньо вагомі фактичні підстави для спростування судження, оскільки навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (рішеннявід 27 лютого 2001 року у справі "Джерусалем проти Австрії").

За положенням статті 6 Конвенції, статті 62 Конституції України та статті 17 КПКособа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Презумпція невинуватості, як загальноправова вимога, визначає положення особи в суспільстві. Дія цього принципу виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.

Такої позиції дотримується і Європейський Суд, який у рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правило презумпції невинуватості у загальному сенсі означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який відповідно до статтів 124 Конституції України є носієм судової влади, що здійснює правосуддя. Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Отже, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

При цьому Європейський Суд констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила . Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (рішення Європейського Суду від 10 вересня 2009 року (набуло статус остаточного 10 березня 2010 року) у справі "Шагін проти України", п. 81; рішення у справі "Ізмаїлов та інші проти Росії" від 24 квітня 2008 року та інші).

З матеріалів справи вбачається, що 03 червня 2019 року відповідач  ОСОБА_1  у своєму виступі, який був оприлюднений на веб-сайті інтеренет видання «НикВести»  висловив наступну позицію :  " ...  що в Миколаївському районі вже кілька років іде війна між громадою та кількома депутатами областної ради – це ОСОБА_7 , це ОСОБА_5 , який є голова партії ОСОБА_17 . Ці люди захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянскої ОТГ, підробляється рішення Михайлівскої ОТГ. Захоплюється земля, після чого оформлюється на АТОвців и переходить в руки нечистих людей, таких як Івануна …..».

Оцінюючи характер висловлювань, розповсюджених ОСОБА_1 в сюжеті від 03 червня 2019 року стосовно ОСОБА_2 , а саме те, що позивач разом з депутатом ОСОБА_7 займається захопленням земель фермерів в Миколаївському районі, підробкою печаток Нечаянської ОТГ та підробленням рішень Михайлівської ОТГ , суд враховує, що діюче кримінальне законодавство містить певні норми, які за своїм змістом складають, так зване, "антирейдерське" законодавство, а саме статті 205-1 - 206-2 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб підприємців; протидія законнійгосподарській діяльності; протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації) а також суміжні склади злочинів, які за певних умов також охоплюють такі дії (статті 190, 191, 194, 219, 356 КК України).

В оспорюваних висловлюваннях інформація про участь ОСОБА_2 поєднується з такими термінами як "підробка печаток, підробка документів, захоплення земель інших осіб», що справляє однозначне враження щодо причетності ОСОБА_2 до скоєння кримінального злочину, адже мова йде не про абстрактні дії , а про "захоплення" конкретного майна – земель фермерів Миколаївського району.

Отже, аналіз змісту висловлювань з відео-сюжету від 03 червня 2019 року дає підстави для висновку, що висловлювання ОСОБА_1 про участь ОСОБА_2 у захопленні земель фермерів та сільськогосподарських земель в Миколаївському районі є інформацією про певний факт, тобто фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Такі дії порушують презумпцію невинуватості позивача, гарантовану статтею 6 Конвенції, статтею 62 Конституції України та статтею 17 КПК України, впливають на соціальну оцінку особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на загальноприйнятих уявленнях щодо моралі, норм поведінки та ділових якостей, та є розповсюдженням недостовірної інформації.

Отже, діями відповідача порушуються право позивача на повагу до гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації (статті 297, 299 ЦК України).

Суд не може вважати переконливими посилання відповідача ОСОБА_1 , та його представника адвоката Сидоренко Т.В. на те, що відомості про участь ОСОБА_2 у таких діях разом з депутатом ОСОБА_7 є оціночним судженням, яке сформоване на словах самого ОСОБА_7 та численних публікаціях у соціальній мережі Інтернет , де вбачається, що ОСОБА_2 є керівником ОСОБА_7 за партійною ієрархією.

До того ж, висловлювання відповідача 03 червня 2019 року не містять посилань на використані джерела цієї інформації.

Відтворення інформації, отриманої з інших джерел (повідомлення, публікацій), не змінює її характер та не перетворює відомості про факти на оціночні судження.

На переконання суду поширення інформації про позивача стосовно якої ним пред`явлено позов, враховуючи сутність такої поширеної інформації, яку як встановлено вище не може бути віднесено до оціночних суджень та такої, яка стосується допустимої критики та оцінки роботи публічної особи, а стосується безпосередньо тверджень про факти, які були спростовані доказами, наданими позивачем та жодним чином не доведені відповідачем.

Таким чином, наведені висловлювання ОСОБА_1 є поширенням інформації (відомостей про факти) щодо позивача, яка не відповідає дійсності (є недостовірною) на час її розповсюдження, завдає шкоди особистим немайновим благам особи та підлягає спростуванню за правилами статті 277 ЦК.

Відповідно дочастини 7 цієї нормиспростування недостовірної інформації має здійснюватися у спосіб, в який вона була поширена, а саме шляхом покладення на відповідача Приватне підприємство "Никвести Продакшн" протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили опублікувати на веб- сторінці інтернет видання газети "НикВести" статтю під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_2 " з розмішенням вступної та резолютивної частини рішення суду. При цьому суд враховує, що такий спосіб захисту порушеного права є достатнім та загальноприйнятним, та повністю відновлює порушене право позивача , отже не має необіхдності зобов`язувати відповідачів опубліковувати статтю саме з текстом, визначеним у п.3 прохальної частини позову.

Наведені представником відповідача (на підтвердження своїх доводів) рішення Європейського Суду також не спростовують оцінку суду характеру висловлювань відповідача.

Щодо вимог позову про заборону розповсюдження недостовірної інформації шляхом зобов`язання Приватне підприємство "Никвести Продакшн" видалити вказану статтю з веб-сторінки видання газети «НикВести» та вказане відео , розміщенен на відеохостинговому сервісі Youtube на каналі " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

Так, суд враховує, що лише незначна частина цієї статті та відео-сюжету ( лише 20 секунд) стосується саме ОСОБА_2 , в назві статті не міститься і згадки про позивача, в статті та сюжеті ( який триває більше 180 секунд) викладені переважно відомості стосовно іншої особи та роботи правоохоронних орагнів області , оцінка правомірності яких виходить за межі даного позову.

По-друге, на час розгляду справи за вказаним посиланням в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » також вже відсутнє будь-яке загдування про ОСОБА_2 , текст статті містить лише відомості про депутата ОСОБА_7 - оцінка викладеної відносно якого інформації виходить за межі предмета доказування по даній справі.

Саме повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, є одним з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (справа ЄСПЛ від 26 листопада 1991 року «The Observer and Guardian v. The United Kingdom»)

Інший же текст цього відео-сюжету не містить інформації стосовно ОСОБА_2 , яка би була недостовірною та принижувала гідність, честь та ділову репутацію позивача.

Водночас, суд враховує, що способи захисту порушеного права мають бути співмірними зі змістом порушеного права, характером дій, якими воно було порушено, а також наслідкам, які спричинило таке порушення. При цьому, саме судове рішення, яким задоволено вимоги позивача про спростування недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права вже містить у собі спростування. На переконання суду, зобов`язання відповідача розмістити спростування на своїй веб-сторніці з викладенням резолютивної частини рішення суду – є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

Згідно з положеннями частин 1-3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честіта гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, яку завдано внаслідок порушення особистого немайнового права, до якого віднесено право на повагу до гідності та честі, а також недоторканість ділової репутації, передбачено і статтею 280 ЦК.

Отже, внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, яке порушило немайнове право позивача, останній набув право на відшкодування моральної шкоди за статтями 23 та 280 ЦК України.

Проте, встановлюючи грошовий еквівалент моральної шкоди за критеріями частини 3 статті 23 ЦК України, позивач визначає розмір компенсації 650 000 грн.

При визначенні розміру відшкодування, суд враховує, що, по-перше, визнання порушення прав ОСОБА_2 судовим рішення та застосування спростування цієї інформації шляхом опублікування судового рішення, саме по собі є справедливою сатисфакцією позивачеві за конкретних обставин.

По-друге, позивач сам зазначає, що його дохід перевищує 3 000 000 грн на рік, що у 1 250 разів перевищує прожитковий мінімум для особи працездатного віку в Україні. Отже, на думку суду, позивачем не обгрунтовано належним чином, чому він вважає суму у 650 000 грн (що становить 270 прожиткових мінімумів) не такою значною, як для нього, так і для відповідача, взагалі не обгрунтований такий розмір завданої йому моральної шкоди, тим більше, що жодних належних доказів настання для нього реальних негативних наслідків після поширення оспорюваної інформації суду не надано.

Щодо посилання позивача на відомості, заначені в Декларації про доходи відповідача ОСОБА_1 і його майновий стан стосовно того, що виплата ним 650 000 грн не призведе до погіршення його майнового стану , то з огляду на вищевикладене, суд не погоджується з такою позицією позивача, як поза розумним сумнівом є безпідставною та такою, що не має правового значення для правильного вирішення спору.

Суд наголошує, що грошовий вираз моральної шкоди жодним чином не може прив`язуватися до матеріального стану сторін, а визначається виключно обсягом моральних страждань позивача, заданих неправомірними іями відповідача, який позивачем не доведено.

Суд вважає, що позивачем в порядку ст.13, 81 ЦПК України не представлено належних доказів про заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, або ж при настанні інших негативних наслідків.

За такого, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині та стягнення на користь позивача моральної шкоди з відповідача ОСОБА_1 у розмірі 3000 гривень, що перевищує розмір одного прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Відповідно до статті 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви .

Позивачем сплачено судовий збір при поданні позовної заяви з урахуванням трьох вимог немайнового характеру (спростування інформації) (по 768,40 грн.) та вимоги майнової вимоги (відшкодування моральної шкоди, а всього 12 055, 20 грн.

При цьому суд зазначає, що жодних доказів витрат на оплату професійної правової допомоги позиваач суду не надав, і про таке його представник не заявиви до закінчення судових дебатів в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат задоволеним вимогам, ОСОБА_2 підлягає відшкодування судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 768,40 грн. з відповідача ПП «НиквестиПродакшн» за одну вимогу немайногового характеру та з відповідача ОСОБА_1 768,40 грн за одну вимогу немайногового характеру та за частково задоволену вимогу про стягнення моральної шкоди, а всього 1536 грн 80 коп.

При цьому, обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає також до уваги вимоги зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.12,13,81,141,259,263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Приватного підприємства "НИКВЕСТИ ПРОДАКШН" , ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації та заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_1 :

у статті під назвою "Фермеры обвинили депутата Николаевского облсовета Івануну в рейдерском захвате земель" на веб-сторніці інтернет-видання газети " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ( ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію наступного змісту :" В частности ОСОБА_14 рассказал, что депутаты обласного совета от партии "Батьківщина" ... Михаил ОСОБА_5 в течение нескольких лет захватывают земли николаевских фермеров... Эти люди ( ОСОБА_5 ) захватывают земли фермеров, подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ"

у відео під назвою "НикВести: Фермер рассказал о конфликте с депутатом Ивануной в Николаевском районе", розміщні на відеохостинговому сервісі Youtube ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на каналі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " інформацію щодо ОСОБА_2 з 20 по 39 секунди відео.

Зобов`язати Приватне підприємство "Никвести Продакшн" протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили опублікувати на веб- сторінці інтернет видання газети "НикВести" статтю під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_2 " з розмішенням вступної та резолютивної частини рішення суду.

Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 3000 грн моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 1536 грн 80 коп. судових витрат.

Стягнути з Приватного підприємства "Никвести Продакшн" на користь ОСОБА_2 768 грн 40 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 22 липня 2021 року.

СУДДЯ                                                         ГУДЕНКО О.А.