Справа № 2-218/2010  року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14 травня 2010 року                     м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області  в складі:

головуючого-судді:          Антоняк Т. М.

секретаря:              Барабаш М.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську            цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Івано-Франківської міської ради про встановлення безоплатного постійного земельного сервітуту у виді права позивача на відновлення свого сараю та вбиральні та здійснення для цього всіх необхідних будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, а також вздовж стіни, належної йому частини будинку літ. “А-1” та по периметру вказаних господарських споруд через зазначену земельну ділянку, про зобов'язання ОСОБА_2 знести самочинно збудований індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 зобов'язання ОСОБА_2 відшкодувати позивачу нанесену майнову шкоду у розмірі 18779 гривень та моральну у розмірі 10000 гривень, суд –

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та Івано-Франківської міської ради, в процесі розгляду справи уточнив та доповнив позовні вимоги про встановлення безоплатного постійного земельного сервітуту у виді права позивача на відновлення свого сараю та вбиральні та здійснення для цього всіх необхідних будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 а також вздовж стіни, належної йому частини будинку літ. “А-1” та по периметру вказаних господарських споруд через зазначену земельну ділянку, про зобов'язання ОСОБА_2 знести самочинно збудований індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 зобов'язання ОСОБА_2 відшкодувати позивачу нанесену майнову шкоду у розмірі 18779 гривень та моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

Ухвалою суду від 10.09.2009 року позов в частині вимог щодо зобов'язання відповідача — ОСОБА_2 відновити стіну сараю, позначеної на плані земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку літерою “Б” та зобов'язання припинити будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою від 10.09.2009 року провадження в частині позовної вимоги щодо визнання недійсним акту на право власності на земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_2 виданого ОСОБА_2 закрито.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала з мотивів викладених в ньому та вказаних в заяві про доповнення та уточнення позовних вимог від 23.07.2009р. Просила позов задоволити.

    Відповідач та його представник вимоги позову заперечили, вказавши, що              наявність на земельній ділянці відповідача самозруйнованих споруд перешкоджала йому користуватись своєю власністю, тому він змушений був їх розібрати. Жодних договорів щодо встановлення сервітуту до самозруйнування спірних об'єктів з позивачем не укладалось. Просили у позові відмовити.

          Представник Івано-Франківської міської ради в попередньому судовому засіданні при вирішенні даного спору покладалась на розсуд суду.

 Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які надані у розпорядження суду на обґрунтування вимог та заперечень, з’ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, у зв’язку з наступним.

 Зібраними доказами по справі встановлено, що позивачу — ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частини будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд — будинок житловий дерев'яний, житловою площею 45,1 кв.м., зазначений на плані літерою “А”, сарай, зазначений літерою “Б”, вбиральня, зазначена літерою “В”, гараж, зазначений літерою “Д” та колодязь №1 по АДРЕСА_1 що в м.Івано-Франківську на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.01.1997 року (а.с.5). Власником другої половини будинку є ОСОБА_2, а також земельної ділянки площею 0,0233 га відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯД №800154 від 18.12.2006 року, на якій розташовувались господарські споруди позивача (а.с. 41).

Спір між сторонами виник з приводу знесених відповідачем допоміжних приміщень ОСОБА_1, які розташовувались на земельній ділянці, належній відповідачу, та побудованого відповідачем індивідуального житлового будинку на ній.

Як зазначила представник позивача, внаслідок будівництва житлового будинку ОСОБА_2, колодязь та каналізаційний злив опинилися всередині будови, зруйнувалися сарай та вбиральня, внаслідок чого позивач не може проживати в своєму будинку. Позивач має право на відновлення свого знищеного майна, а також право проходу до нього та право його обслуговування.

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України слідує, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут), або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до  ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

    Стаття 99 ЗК України встановлює види права земельного сервітуту. Згідно вимог даної статті власники або   землекористувачі   земельних   ділянок  можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

     а) право проходу та проїзду на велосипеді;

     б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

     в) право прокладання та експлуатації  ліній  електропередачі,зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

     г) право  прокладати  на  свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

     ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки  на  сусідню або через сусідню земельну ділянку;

     д) право  забору  води  з природної водойми,  розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

     е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на   сусідній  земельній  ділянці,  та  право  прогону  худоби  до природної водойми;

     є) право прогону худоби по наявному шляху;

   ж) право встановлення будівельних  риштувань  та  складування  будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;          

        з) інші земельні сервітути.

За містом ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною  ділянкою, або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення   водопостачання, меліорації тощо.

    Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що заявлена позивачем  вимога  про  встановлення права позивача на проведення всіх необхідних будівельних робіт для відновлення свого майна на земельній ділянці відповідача, не підлягає  врегулюванню  за цими  нормами .

    Крім цього,відмовляючи в цій частині позову суд також бере до уваги, що вимога про встановлення сервітуту пов”язана з іншими вимогами, зокрема заявлена під умовою знесення самочинно збудованого житлового будинку відповідача на належній останньому земельній ділянці.

 Суд не знаходить обгрунтованими та доведеними вимоги позову в частині   зобов'язання відповідача знести самочинно збудоваий індивідуальний житловий будинок по вулиці Героїв пожежників, 9/1  у зв'язку із наступним.

     Відповідно до вимог ст.3 ЦПК України кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому  цим   Кодексом,  звернутися  до  суду  за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках,  встановлених   законом,   до  суду  можуть звертатися  органи та особи,  яким  надано  право  захищати  права, свободи   та  інтереси  інших  осіб,  або  державні  чи  суспільні  інтереси.

 Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної  або комунальної власності по рішенню органів виконавчої влади, або органів місцевого самоврядування в межах ії повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність громадян, або надання їх в користування.

    Відповідно до ч.1 ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

    Згідно ст.376 ЦК України житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно  вважаються  самочинним  будівництвом,  якщо  вони  збудовані   або будуються  на  земельній  ділянці,  що  не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

       Особа,  яка  здійснила  або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути  за рішенням суду визнане за особою,  яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети,  за  умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо  власник (користувач)  земельної  ділянки  заперечує проти  визнання  права власності на нерухоме майно за особою,  яка здійснила  (здійснює)  самочинне  будівництво  на  його  земельній ділянці,  або  якщо  це  порушує права інших осіб,  майно підлягає знесенню особою,  яка здійснила (здійснює) самочинне  будівництво, або за її рахунок. На  вимогу  власника (користувача)  земельної ділянки суд може визнати  за  ним  право  власності  на  нерухоме майно,  яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа,  яка здійснила самочинне будівництво,  має право на відшкодування витрат  на  будівництво, якщо  право  власності  на нерухоме  майно  визнано  за  власником  (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення  від  проекту,  що суперечить суспільним  інтересам  або  порушує  права  інших осіб,  істотного порушення будівельних норм і правил суд  за  позовом  відповідного органу  державної  влади  або органу місцевого самоврядування може постановити  рішення,  яким  зобов'язати  особу, яка   здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа,яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке  нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи,  яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює)   самочинне   будівництво,   зобов'язана   відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

    Статтею 41 Конституції України встановлено,що кожен  має  право  володіти,  користуватися і розпоряджатися своєю  власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої  діяльності. Право приватної власності набувається в порядку,  визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб  можуть  користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

    В спірному випадку позивач просить зобов”язати відповідача знести самочинно збудований ним житловий будинок, тоді як не є власником земельної ділянки на якій той збудований. За аналізом даних норм право такого звернення належить ,в даному випадку органу місцевого самоврядування.

    З представлених на розгляд суду доказів вбачається, що позивач не є власником земельної ділянки. Наявний в матеріалах справи Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №800154, підтверджує, що відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0233 га, розташованої по АДРЕСА_2 цільове призначення якої - для будівництва та обслуговуванн житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 42).

    Відповідно до вимог п.п. 4,5 ст.319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

    Ч.1 ст.1166 ЦК України зазначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Самовільне знесення належних позивачу господарських споруд - сараю, зазначеного на плані літерою “Б”, вбиральні, зазначеної літерою “В”, гаража, зазначеного літерою “Д” та колодязя №1 - підлягає відшкодуванню відповідачем, оскільки заподіяння такої шкоди знайшло своє підтвердження в ході з”ясування обставин справи.

    Відповідно до Експертного висновку №В-37 від 11.02.2009 року, ринкова вартість усунення шкоди, спричиненої руйнуванням господарських споруд, становить 18779,00 грн. (а.с. 33-35). Не заслуговують на увагу заперечення відповідача належності даного експертного дослідження, оскільки такі в жодній мірі не спростовують арифметичного розрахунку суми завданої шкоди.

     Відповідно до ч. 1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній, або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

     За даною вимогою позивач довів моральні страждання,які виникли через втрату його майна, в той час відповідач не довів відсутність вини у заподіянні моральної шкоди позивачу, а тому є обгрунтованою позовна вимога про стягнення моральної шкоди.

    В судовому засіданні знайшли своє підтвердження обставини протиправного знищення майна позивача, у зв'язку із чим він був позбавлений можливості належного користування ним. Проте визначений позивачем  розмір моральної шкоди в сумі 10000 грн. є невиправдано завищеним та таким, що не відповідає фактичному обсягу перенесених страждань, у зв’язку з чим підлягає до зменшення в сумі 2500 грн.

    Відповідно до вимог ст.10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

      Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

    Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідача, в частині задоволених вимог, також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по справі.

 На підставі наведеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.98, 103, 116 ЗК України, ст.ст.375,376, 401, 404, 1166, 1167 ЦК Україн, ст.ст.10, 11, 57, 60, 213-215 ЦПК України , суд -

вирішив:

      Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Івано-Франківської міської ради про встановлення безоплатного постійного земельного сервітуту у виді права позивача на відновлення свого сараю та вбиральні, здійснення для цього всіх необхідних будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 а також вздовж стіни, належної йому частини будинку літ. “А-1”, та по периметру вказаних господарських споруд, через зазначену земельну ділянку, про зобов'язання ОСОБА_2 знести самочинно збудований індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 зобов'язання ОСОБА_2 відшкодувати позивачу нанесену майнову шкоду у розмірі 18779 гривень та моральну у розмірі 10000 гривень  – задоволити частково.

     Зобов'язати ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_1 нанесену майнову шкоду в розмірі 18779грн.

    Зобов'язати ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_1 нанесену моральну шкоду в розмірі 2500грн.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 187,00 грн. судового збору, 7 грн. 50 коп. сплати послуг інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 360 грн витрат на проведення експертизи.

    В решті вимог позову відмовити.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. В разі подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була подана в строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подано протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20-ти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, через Івано-Франківський міський суд.

    Суддя:                                  Антоняк Т. М.