ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2021Справа № 761/7299/17

За позовомОСОБА_1

доУкраїнської іноземної юридичної колегії

третя особа,ОСОБА_2

провизнання рішення недійсним

Суддя Підченко Ю.О.

Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_16 - представник за довіреністю;

від відповідача: Осінчук В.Б. - представник за довіреністю;

від третьої особи: ОСОБА_17- представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Як вбачається із постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021, у лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Української іноземної юридичної колегії (далі - Укрінюрколегія) про визнання рішення недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що із 1991 року вона є членом Укрінюрколегії , яка утворена як добровільне професійне об`єднання адвокатів, а 27 липня 2016 року Загальні збори членів Укрінюрколегії прийняли рішення про передачу члену колегії ОСОБА_4 в дар нерухомого майна, а саме приміщення АДРЕСА_1 . Однак, при прийнятті оскаржуваного рішення Загальними зборами Укрінюрколегії не було кворуму необхідного для його прийняття, - із загальної кількості членів Укрінюрколегії - восьми осіб, на зазначених зборах 27 липня 2016 року були присутні лише п`ятеро.

У березні 2017 року Українська іноземна юридична колегія (далі також - Укрінюрколегія ) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якименко В.О., про визнання договору недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що 20 вересня 2016 року між Укрінюрколегією та ОСОБА_4 було укладено договір дарування нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Від імені Укрінюрколегії спірний договір підписала її віце-президент Клименко Т. П. , яка не мала належної цивільної дієздатності для укладення цього правочину оскільки самостійно прийняти рішення про розпорядження майном колегії віце-президент не мала повноважень, а вищий орган управління колегією не був наділений правомочністю приймати рішення про дарування нерухомого майна і уповноваження Клименко Т. П. на укладення відповідного правочину в силу відсутності кворуму на загальних зборах.

З урахуванням викладеного та поданих доповнень, посилаючись на те, що спірний договір дарування укладено від імені Укрінюрколегії особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, на підставі частини другої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення (групи приміщень № 81 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 вересня 2016 року між Укрінюрколегією і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1265.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року справу № 761/7299/17 за позовом ОСОБА_1 до Укрінюрколегії про визнання рішення недійсним та справу № 761/9762/17 за позовом Укрінюрколегії до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору - об`єднано в одне провадження під номером № 761/7299/17 (провадження № 2/761/4062/2017).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 року до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року позови ОСОБА_1 та Укрінюрколегії задоволено.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_7 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року скасовано та прийнято нове судове рішення.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Укрінюрколегії , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про визнання рішення недійсним.

У задоволенні позову Укрінюрколегії до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якименко В. О., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору недійсним відмовлено.

Закриваючи на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України провадження в справі у частині позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того що заявлені нею вимоги пов`язані зі здійсненням ОСОБА_1 корпоративних прав і оцінкою діяльності органів управління адвокатського об`єднання, зокрема в частині передачі частини нерухомого майна Укрінюрколегії одному з її членів, та вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021 постанову Київського апеляційного суду від 03.06.2020 залишено без змін, а скарги без задоволення.

З огляду на наведені обставини на розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги ОСОБА_1 до Української іноземної юридичної колегії, за участі третьої особи ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів членів Української іноземної юридичної колегії прийнятого 27.07.2016 і оформленого протоколом № 3 загальних зборів членів "Укрінюрколегії", а саме: "на виконання рішення загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19.04.2016 року подарувати ОСОБА_4 приміщення Укрінюрколегії , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Доручити віце-президенту Укрінюрколегії Клименко Т.П. від імені Укрінюрколегії (як дарувальника) підписати з ОСОБА_4 (як обдарованим) нотаріально посвідчений договір дарування об`єкту нерухомості, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після підписання договору дарування та його державної реєстрації, доручити бухгалтерії Укрінюрколегії списати це приміщення з балансу Укрінюрколегії.".

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 справу №761/7299/17 за позовом ОСОБА_1 до Української іноземної юридичної колегії, третя особа - ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним передано до Північного апеляційного господарського суду для визначення суду першої інстанції, якому підсудна дана справа.

Відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відмовлено у визначенні підсудності справи №761/7299/17 за позовом ОСОБА_1 до Української іноземної юридичної колегії, третя особа - ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним, а матеріали справи № 761/7299/17 надіслані для розгляду до Господарського суду міста Києва.

З огляду на повернення 11.01.2021 до Господарського суду міста Києва справи № 761/7299/17, суд дійшов висновку про прийняття справи до провадження та призначення підготовчого засідання на 12.02.2021.

28.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 про витребування матеріалів справи № 761/7299/17 з метою проведення касаційного розгляду.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021 постанову Київського апеляційного суду від 03.06.2020 залишено без змін.

Враховуючи вказані вище обставини, з метою недопущення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, суд вирішив призначити підготовче судове засідання у справі на 23.04.2021.

Представник третьої особи безпосередньо в підготовчому засіданні 23.04.2021 заявив клопотання про:

- виклик в судове засідання в якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ;

- залучення до участі в справі у якості третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, неявку представника відповідача та надходження клопотань від третьої особи, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 11.06.2021 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.

З огляду на пояснення представників сторін та враховуючи заяву третьої особи, суд вирішив залишити без розгляду заяву про виклик свідків.

У підготовчому судовому засіданні 11.06.2021 судом було надано оцінку доводам та доказам сторін, розглянуте питання про залучення до участі в справі третіх осіб та вирішено відмовити в задоволенні такого клопотання.

Зважаючи на те, що у підготовчому засіданні 11.06.2021 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 09.07.2021.

08.07.2021 через загальний відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові тези виступу в судових дебатах відповідно до яких з урахуванням вимог ст. 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Кодексу суддівської етики, докладаючи всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною та було виключено саму тільки можливість припущень намагань впливати на поведінку суду чи інший вплив на ухвалення судових рішень у даній справі, ОСОБА_2 брав участь у справі не безпосередньо, а через представника та наголошує на надзвичайній важливості даної справи для нього особисто та відновлення добросовісності його покійного батька.

Крім того, 09.07.2021 третьою особою подана заява про визнання обставин і фактів встановленими в порядку ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 09.07.2021 наполягав на задоволенні заявленого позову в повному обсязі, а представник третьої особи проти позовних вимог заперечив.

Безпосередньо в судовому засіданні 09.07.2021 представник відповідача усно заявив про визнання позову, надав пояснення та долучив до справи копію заяви від 22.08.2017 до Шевченківського районного суду міста Києва в справі № 761/7299/17 та копію Протоколу № 7 Зборів засновників Укрінюрколегії від 22.08.2017.

Заслухавши усне клопотання відповідача про визнання позову суд постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжив судовий розгляд.

У судовому засіданні 09.07.2021 було закінчено з`ясування обставин та перевірку їх доказами, проведено судові дебати та відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є членом Української іноземної юридичної колегії та володіє правами, передбаченими Статутом Української іноземної юридичної колегії, що діяв станом на 27 липня 2016 року.

Відповідно до положень п. 5.1. Статуту, член Укрінюрколегії має право брати участь в діяльності Укрінюрколегії й управління її справами, користуватися майном Укрінюрколегії .

Згідно з протоколом № 1 Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року за присутності 100 % членів Укрінюрколегії на Загальних зборах було вирішено на підставі ст. 5.1, 9.1, 9.3, 9.4 Статуту і відповідно до заяви ОСОБА_4 від 23 березня 2016 року передати ОСОБА_4 у власність частку в майні Укрінюрколегії , а саме - нежитлове приміщення загальною площею 213,6 кв.м. в АДРЕСА_1 (а.с.28, 99, Т.3).

27 липня 2016 року Загальними зборами членів Укрінюрколегії на виконання рішення Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року про передачу ОСОБА_4 приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та у відповідності до чинного Статуту Укрінюрколегії вирішено:

- подарувати ОСОБА_4 приміщення Укрінюрколегії , що знаходиться за вказаною адресою;

- доручити віце-президенту Укрінюрколегії Клименко Тамарі Петрівні від імені Укрінюрколегії підписати з ОСОБА_4 нотаріально посвідчений договір дарування об`єкту нерухомості, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з реєстрацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказане рішення оформлено протоколом № 3 Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 27 липня 2016 року. У протоколі № 3 зазначено, що на Загальних зборах присутні п`ять з восьми членів Укрінюрколегії.

20 вересня 2016 року між Українською іноземною юридичною колегією в особі віце-президента Клименко Т.П. та ОСОБА_4 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В.О., за умовами якого Українська іноземна юридична колегія подарувала ОСОБА_4 нежитлове приміщення (група приміщень № 81 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно з листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. № 72/02-14 від 24 травня 2017 року за заявою ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 25/2016 після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 .

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач зобов`язаний був керуватися своїм Статутом в редакції від 19.04.2016, згідно з п. 7.3. якого "Загальні збори вважаються правомочними, якщо в них беруть участь не менше двох третин членів Укрінюрколегії". Станом на 27.04.2016 членами Укрінюрколегії були 8 адвокатів. Умова правомочності загальних зборів членів відповідача "не менше двох третин" означає, що для проведення загальних зборів членів Укрінюрколегії необхідно 6, а не 5 членів, а тому оскаржуване рішення прийняте неправомочним органом управління.

Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зауважує, що їй не було відомо про скликання загальних зборів, що мало наслідком її відсутність на відповідних зборах, а рішення про відчуження нерухомого майна, в якому розташовані робочі приміщення Укрінюрколегії , позбавляє позивача права як члена Укрінюрколегії користуватися таким майном.

Відповідач, у свою чергу, стверджував, нібито, ОСОБА_1 ніхто не повідомляв про скликання Загальних зборів членів Укрінюрколегії 27.07.2016 та про порядок денний таких зборів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України (далі також - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному/капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Частина 3 даної статті передбачає, що під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч .2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання, зокрема, є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Частина 1 статті 3 ГК України передбачає, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (ч. 2 ст. 3 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пунктом 2.12 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" встановлено, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Згідно з пунктом 1.1, 1.3 Статуту Укрінюрколегії, затвердженого рішенням загальних зборів членів Колегії, оформлених протоколом № 1 від 19 квітня 2016 року, Укрінюрколегія - добровільне професійне об`єднання адвокатів, створене на основі єдності спільних інтересів її членів і покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Укрінюрколегія є юридичною особою, має відокремлене майно та самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням українською та англійською мовами, кутовий штамп та інші реквізити, необхідні для її діяльності.

У пункті 5.1 Статуту зазначено, що члени Укрінюрколегії мають право, серед іншого:

- брати участь в діяльності Укрінюрколегії і управлінні її справами, обирати і бути обраними в органи управління і контролю, вносити пропозиції щодо покращення діяльності Укрінюрколегії, усунення недоліків в її роботі;

- одержувати частку доходу (прибутку), який підлягає розподілу між членами Укрінюрколегії - з урахуванням особистого внеску і кількості її членів станом на день розгляду питання щодо розподілу часток доходу (прибутку), відповідно до рішення загальних зборів членів Укрінюрколегії;

- одержувати від Укрінюрколегії у власність частку майна Укрінюрколегії - з урахуванням особистого внеску і кількості її членів станом на день розгляду питання щодо передачі у власність частки майна, відповідно до рішення загальних зборів членів Укрінюрколегії.

Згідно з п.п. 7.4.1.2. Статуту Загальні збори членів Укрінюрколегії розглядають питання щодо виділення членам Укрінюрколегії частки доходу (прибутку) та розглядають заяви членів щодо передачі їм у власність частки майна - відповідно до Статуту.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, Укріюрколегія не має статутного капіталу, поділеного на частки між її членами, проте п. 5.1. Статуту, передбачено, що члени здійснюють свої внески та в залежності від його розміру отримують дохід від діяльності Укрінюрколегії .

Заперечуючи проти заявленого позову третя особа наголошує, що підставою для прийняття рішення 27.07.2016 року, яке стосується ОСОБА_4 , стало рішення Загальних зборів від 19.07.2016 року. Так, згідно з протоколом від 19 квітня 2016 року Загальні збори вважалися повноважними, оскільки на них були присутні 100 % членів Укрінюрколегії. Рішенням Загальних зборів від 27.07.2016 року було визначено спосіб передачі нерухомого майна ОСОБА_4 , тобто, спосіб виконання рішення Загальних зборів від 19.07.2016 року.

Крім того, судом прийнято до уваги заяву третьої особи про наявність обставин, які встановлені судовими рішеннями та не підлягають доказуванню згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та зроблено наступні висновки.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, постанова Київського апеляційного суду від 03.06.2020 та постанова Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 761/7299/17, які набрали законної сили не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.

Вказаними постановами, зокрема, встановлено, що:

- підставою для прийняття рішення 27 липня 2016 року, яке стосується ОСОБА_4 , стало рішення Загальних зборів від 19 квітня 2016 року. Так, згідно з протоколом від 19 квітня 2016 року Загальні збори вважалися повноважними, оскільки на них були присутні 100 % членів Укрінюрколегії. Рішенням Загальних зборів від 27 липня 2016 року було визначено спосіб передачі нерухомого майна ОСОБА_4 , тобто, спосіб виконання рішення Загальних зборів від 19 квітня 2016 року;

- договір дарування було укладено між Укрінюрколегією , в особі віце-президента Клименко Т.П., яка діяла на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами членів Колегії 19.04.2016 (протокол № 1), протоколів № 1 від 19.04.2016 та № 3 від 27.07.2016 Загальних зборів членів Укрінюрколегії та ОСОБА_4 ;

- під час розгляду справи Укрінюрколегія не виконала встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема не довела, що віце-президент колегії Клименко Т.П. підписуючи оспорюваний договір дарування, не мала жодних повноважень діяти від імені Укрінюрколегії ;

- після укладення договору дарування Укрінюрколегія вчиняла дії на схвалення договору, а саме: на договорі дарування була проставлена офіційна печатка; залишено приміщення, яке є предметом дарування працівниками та членами Укрінюрколегії ; прийнято Зборами засновників від 26.01.2017 рішення про зміну юридичної адреси; списано з балансу Укрінюрколегії нежитлове приміщення, яке є предметом договору дарування; сплачено податки та інші обов`язкові платежі у зв`язку з передачею в дар нежитлового приміщення, яке є предметом дарування; Укрінюрколегія відмовилася від фінансового утримання спірного нежитлового приміщення у зв`язку з його відчуженням ОСОБА_4 та від сплати відповідних послуг, у тому числі, комунальних та охоронних.

З аналізу викладених фактичних даних справи та норм законодавства логічно стверджувати, що рішення загальних зборів членів Укрінюрколегії від 27.07.2016 року, оформлене протоколом № 3, є додатковим, процедурним та похідним від рішення загальних зборів від 19.04.2016 року, що оформлене протоколом № 1, яким загальні збори, в тому числі позивач та діючий президент Укрінюрколегії Павлов М.О. , одноголосно вирішили передати у власність ОСОБА_4 спірне приміщення. Відсутність кворуму на загальних зборах від 27.07.2016 року не є підставою для визнання рішення щодо передачі майна ОСОБА_4 недійсним, оскільки це питання було вирішено 19.04.2016 року.

Згідно із зазначеним рішенням Загальних зборів усі члени Укрінюрколегії висловили свою волю про передачу спірного приміщення у власність ОСОБА_4 , а 27.07.2016 збори Укрінюрколегії п`ятьма голосами року уповноважили віце-президента колегії підписати оспорюваний договір, в якому в якості підстави його укладення зазначено рішення загальних зборів від 19.07.2016 року.

Тобто, Загальні збори позивача 27.07.2016 року виконували своє ж рішення, яке є чинним і наявність кворуму при ухваленні якого сторонами не заперечується.

Судом також враховані доводи третьої особи про те, що наявність кворуму при присутності 5 з 8 членів Укрінюрколегії передбачена власною ж практикою останньої, що підтверджуються рішеннями Загальних зборів членів, зокрема, 01.10.2016 року між Укрінюрколегією та позивачем ОСОБА_1 укладено договір дарування, якому також як і в оскаржуваному рішенні передувало рішення 5 з 8 членів Загальних зборів, за яким Укрінюрколегія подарувала ОСОБА_1 1/3 частки нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане рішення не оскаржувалося позивачем та наявність кворуму не заперечувалося.

Також, у матеріалах справи наявна копія протоколу № 2 Загальних зборів членів Укрінюрколегії від 23.03.2017 року на яких прийнято рішення скасувати рішення Загальних зборів членів оформлене пунктом 6.1. протоколу № 1 Загальних зборів членів від 19.07.2016 року про передачу ОСОБА_4 відповідного об`єкта нерухомості. Вказаним протоколом від 23.03.2017 року засвідчено, що на зборах присутні (5 членів із 8), в тому числі і позивач - ОСОБА_1 , збори засновників вважаються правомочними. Зазначене рішення, не зважаючи на присутність всього 5 із 8 членів (аналогічно спірному рішенню від 27.07.2016 року) не оскаржувалося.

Оскільки Статутом Укрінюрколегії не встановлена конкретна кількість членів, які мають бути присутніми на Загальних зборах, щоб останні вважалися повноважними, застосовуючи аналогію права, логічно стверджувати, що усталеною практикою Укрінюрколегії встановлено, що саме присутності 5 з 8 членів достатньо для того, щоб Загальні збори вважалися повноважними, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Вирішуючи питання про недійсність рішень загальних зборів суд, у тому числі, оцінює, наскільки як ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення, а також встановлює факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника товариства.

Аналогічна висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 21.10.2015 року у справі № 916/3566/14.

Щодо наявності у Клименко Т.П. повноважень підписати договір дарування від імені Укрінюрколегії з ОСОБА_4 суд вважає за необхідне зауважити, що станом на 20.09.2016 року віце-президент Т.П.Клименко мала право першого підпису документів (у тому числі фінансових та податкових) від імені Укрінюрколегії , а також мала повноваження діяти від імені Укрінюрколегії та виконувала обов`язки президента на підставі пункту 7.11 Статуту Укрінюрколегії від 19.04.2016 у зв`язку із хворобою президента ОСОБА_4 , перебуванням віце-президента М.О.Павлова у службовому відрядженні та перебуванням віце-президента І.В.Чижмара на лікарняному.

При підписанні 20.09.2016 року договору дарування від імені Укрінюрколегії віце-президент Т.П. Клименко діяла в порядку реалізації повноважень президента, визначених пунктом 7.10.4 Статуту від 19.04.2016, відповідно до рішення загальних зборів членів від 19.04.2016 року, яке оформлено протоколом №1 (рішення про передачу у власність ОСОБА_4 нежитлового приміщення, що є предметом договору дарування), прийняте відповідно до пункту 7.4.1.1 Статуту від 19.04.2016 на загальних зборах членів (на яких були присутні 100% (вісім) членів Укрінюрколегії), є правомірним та не оскаржується в судовому порядку.

Крім того, факт здійснення віце-президентом Т.П.Клименко повноважень президента Укрінюрколегії станом на 20.09.2016 року та наявності у неї необхідних повноважень на підписання договору дарування від імені Укрінюрколегії підтверджується також скріпленням її підпису на договорі дарування офіційною печаткою та здійсненням нотаріального посвідчення договору дарування та здійсненням державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на відповідне нежитлове приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також поданими нотаріально посвідченими заявами членів Укрінюрколегії .

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено грубого порушення вимог Статуту при прийнятті оскаржуваного рішення та прийняття рішення загальними зборами за відсутності кворуму, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 71, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 91, 129, 214, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 19.07.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко