Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

місто Київ

справа №643/8520/18

провадження № 61-2760св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у червні 2018 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Позивач обґрунтовувала пред`явлені вимоги тим, що з 1998 року вона мала дружні стосунки з відповідачами. На початку 2009 року їй було запропоновано придбати суміжну земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_2 ), для будівництва будинку. На зазначеній земельній ділянці вже знаходився розпочатий будівництвом житловий будинок без внутрішніх та ремонтних робіт, який побудовано самочинно без оформлення технічної будівельної документації.

Зазначила, що 01 лютого 2009 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, що були використані під час будівництва згаданого житлового будинку.

01 лютого 2009 року між ними укладено договір щодо передачі їй у користування земельної ділянки під будівництво за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6325183007:00:001:0022, площею 0, 15 га, з подальшою перереєстрацією права власності. Цим договором сторони визначили, що позивач сплачує відповідачам суму, що еквівалентна 30 000, 00 дол. США, одним платежем, яка є ціною продажу цієї земельної ділянки, для нотаріального посвідчення цього правочину в майбутньому після введення в експлуатацію житлового будинку.

ОСОБА_3 , яка була дружиною ОСОБА_2 , була присутня на переговорах, повністю погоджувалася з такими умовами, своїх заперечень не висловлювала. За умовами договору повна вартість недобудованого житлового будинку та земельної ділянки складала 225 000, 00 дол. США.

Позивач зазначила, що в день укладення договору 01 лютого 2009 року на виконання його умов вона передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 80 000, 00 дол. США у присутності її чоловіка та його дружини ОСОБА_3 , що підтверджується розпискою.

25 травня 2011 року вона передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 70 000, 00 дол. США, а 15 листопада 2011 року - 45 000, 00 дол. США, що підтверджується розписками. Окрім цього, нею окремо сплачено 30 000, 00 дол. США за користування (фактично купівлю) земельною ділянкою під забудову.

Зазначила, що у період з 2009 року до 2014 року відповідачі не висловлювали будь-яких заперечень щодо укладеної між ними угоди. Маючи повну довіру один до одного, між нею та відповідачами узгоджено, що після закінчення будівництва житлового будинку ОСОБА_2 самостійно введе його в експлуатацію та оформить усі необхідні правовстановлюючі документи на будинок та земельну ділянку на її ім`я.

Зазначила, що у 2011 році позивач за власні кошти закінчила будівництво житлового будинку та з того часу разом зі своєю родиною мешкає в ньому, сплачує за комунальні послуги. У 2012 році спірна земельна ділянка увійшла у межі м. Харкова, змінено її адресу на таку: АДРЕСА_1 .

З 2011 року заявник неодноразово зверталася до відповідачів щодо виконання своїх зобов`язань за договором від 01 лютого 2009 року, просила оформити на її ім`я право власності на будинок та земельну ділянку, оформити це нотаріально, зі свого боку, вона гарантувала повністю сплатити решту суми в розмірі 25 000, 00 дол. США.

В іншому судовому провадженні заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2017 року у справі № 635/12041/13-ц, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року, майно відповідачів, до складу якого віднесено й спірні земельну ділянку та матеріали й обладнання, використані в процесі будівництва двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , визнано майном, що набуте подружжям за час шлюбу і належить відповідачам на праві спільної сумісної власності, а також є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_2 не виконав умови договору, позивач звернулася до суду із позовом.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 позов визнав, просив його задовольнити. ОСОБА_3 позов не визнала, вважала його необґрунтованим.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 116 585, 70 грн та судовий збір у розмірі 3 435, 90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, керувався тим, що позивач сплатила на користь відповідача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 195 000, 00 дол. США відповідно до договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, обладнання і конструктивних елементів, які були використані при будівництві житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , від 01 лютого 2009 року. У подальшому право на це майно було визнано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року за ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 грошові кошти позивачу не повернув, умови договору не виконав, а тому суд зробив висновок про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів з відповідача ОСОБА_2 у розмірі 195 000, 00 дол. США, що за курсом НБУ станом на 25 червня 2018 року становить 5 116 585, 70 грн

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 576, 35 грн. У іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, стягуючи грошові кошти за розписками та застосовуючи статтю 661 ЦК України, згідно з якою у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав, суд першої інстанції не звернув уваги на те, в яких випадках можливе застосування статті 661 ЦК України та зміст розписок. Зокрема, застосування статті 661 ЦК України можливо тільки за наявності таких умов одночасно: наявність рішення суду про вилучення товару; таке вилучення виникло до продажу товару; покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Проте відповідно до матеріалів справи жодної умови, яка б свідчила про цивільну відповідальність відповідачів перед позивачем, немає. Так, у судовому рішенні, на яке посилається позивач, не зазначено, які будівельні матеріали, обладнання, конструктивні елементи передані ОСОБА_3 . Це рішення стосувалося поділу спільного майна подружжя.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку 05 лютого 2020 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що договір купівлі-продажу будівельних матеріалів від 01 лютого 2009 року є нікчемним, оскільки стосувався фактично нерухомого майна. Враховуючи, що сторонами не дотримано нотаріальної форми договору, зазначений договір є нікчемним, на що неодноразово звертав увагу представник позивача у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд також дійшов безпідставного висновку про неправильне застосування судом першої інстанції статті 661 ЦК України, адже у такому випадку суд мав самостійно оцінити правову кваліфікацію правовідносин та норм права, що їх регулюють.

На переконання заявника суд першої інстанції у цілому дійшов правильного висновку про те, що у зв`язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу відповідач повинен повернути сплачену позивачем на його виконання суму. Відповідно, апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана 05 лютого 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, які були використані при будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбала будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, які були використані при будівництві житлового будинку, а саме: фундамент із буту; пінопластові блоки, залиті бетоном (невід`ємна опалубка), площею не менше 7 580, 00 м; дах (металочерепиця), утеплювач під дахом, площею 250, 0 кв. м; навісний газовий двоконтурний котел; металопластикові вікна у кількості 14 штук; несуча цегляна стіна; батареї 11 шт.; гаражні ворота 1 шт.; паркан із фагота; стяжка підлоги (чорнова); сипучі і цементно-бетонні складові, які використовувалися при монтажі; кріпильні засоби (метизні вироби); металеві балки.

Відповідно до пункту 2. 1 цього договору сума договору складає 195 000, 00 дол. США, що еквівалентно сумі 1 540 000, 00 грн.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 цього договору договір набирає чинності з моменту його укладення. Право власності на будівельні матеріали у покупця виникає з моменту підписання договору купівлі-продажу. Після закінчення будівельних робіт продавець зобов`язується надати всі необхідні документи, в тому числі документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку для введення житлового будинку до експлуатації та реєстрації права власності на житловий будинок за покупцем.

За розписками на виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 сплачено 01 лютого 2009 року 80 000, 00 дол. США, 25 травня 2011 року - 70 000, 00 дол. США та 15 листопада 2011 року - 45 000, 00 дол. США.

01 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також укладено у простій письмовій формі договір про передачу у користування земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 передає у користування ОСОБА_1 згадану земельну ділянку, кадастровий номер 6325183007:00:001:0022, площею 0, 15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями, а ОСОБА_1 приймає в користування для будівництва житлового будинку, облагородження земельної ділянки, таким чином, ОСОБА_2 надає право на забудову земельної ділянки ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1.2 цього договору земельна ділянка належить власнику на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Семенюк М. М.

Згідно з пунктом 1.4 цього договору сторони укладають його до закінчення будівництва житлового будинку ОСОБА_1 . Після закінчення будівництва ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання виконати всі необхідні дії для введення житлового будинку до експлуатації та оформлення права власності на нього. Також ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Пунктом 1.5 цього договору визначено, що ОСОБА_2 визнає, що все збудоване на переданій земельній ділянці є власністю ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2017 року у справі № 635/12041/13-ц, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на майно, зокрема, земельну ділянку, площею 0, 1500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № 6325183007:00:001:0022, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , і на матеріали та обладнання, використані в процесі будівництва двоповерхового житлового будинку літ. А-2, загальною площею 299, 7 кв. м, житловою площею 106, 2 кв. м, розташованого на земельній ділянці на АДРЕСА_2 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною першою статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору, або буде створений придбаний, набутий продавцем у майбутньому.

За змістом статті 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару; якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною першою статті 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування статті 661 ЦК України можливо тільки за наявності таких умов одночасно: наявність рішення суду про вилучення товару; таке вилучення виникло до продажу товару; покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Водночас апеляційний суд не врахував, що позивач посилався на те, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу і саме це є фактичною підставою позову.

За правилом частин першої, другої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судами, позивач свій обов`язок з оплати товару виконав належним чином, втім, ОСОБА_2 не виконав у повному обсязі обов`язок, передбачений пунктом 3.2 договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, не надав усі необхідні документи, в тому числі документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку для вводу в експлуатацію житлового будинку.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач умов договору належним чином не виконав, це є підставою для часткового задоволення позову про повернення грошових коштів. Посилання ж суду на положення статті 661 ЦК України не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги у наведеній частині.

Надаючи оцінку іншим доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що посилання заявника на нікчемність договору купівлі-продажу будівельних матеріалів від 01 лютого 2009 року є безпідставними. Такі обставини не були зазначені як підстава пред`явленого позивачем позову та не встановлені судом під час розгляду справи, а тому такі доводи не були підтверджені та встановлені судами.

Отже, оскільки судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд також врахував, що позивач попередньо намагалася захистити свої права шляхом звернення до суду із позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, визнання права власності на них, втім рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року у позові відмовлено. Відповідно, порушені права та правовірні інтереси позивача можуть бути захищені виключно шляхом задоволення позову, поданого і розглянутого в цій справі.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , то судові витати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 17 620, 00 грн підлягають стягненню з ОСОБА_2 у на користь позивача.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 рокускасувати, рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, 17 620, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко