ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6024/21 Справа №  209/3085/20 Суддя у 1-й інстанції - Байбара Г. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:                головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

               суддів        - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

               за участю секретаря – Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року,-

В С Т А Н О В И В:

26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя. Просила: визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 ; припинити право спільної сумісної власності подружжя на вказаний автомобіль; визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію за її частку в спільному майні подружжя, а саме: одну другу частку ринкової вартості автомобіля в сумі 292231,50 грн. та судові витрати в сумі 3342,71 грн.

На обґрунтування позову зазначено, що з 23 липня 2005 року вона та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З жовтня 2019 року вона та відповідач припинили спільне проживання через зраду чоловіка. Діти залишилися проживати разом з нею. В теперішній час нею подано до суду позовну заяву про розірвання шлюбу. За час перебування у шлюбі за рахунок заощаджень, за їх спільні кошти, ними було придбано автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . Вона нарівні з чоловіком приймала участь у придбанні автомобіля, зі свого особистого рахунку, відкрито в АТ КБ «ПриватБанк» сплачувала за митне оформлення автомобіля в сумі 82000 грн., що підтверджується копією квитанції від 26 грудня 2018 року, в якій платником є ОСОБА_1 . Угоди про добровільний поділ спільного подружнього майна між ними не досягнуто. Вартість автомобіля на час розгляду справи складає 584463 грн., що підтверджується звітом про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складеного «Правобережною товарною біржою». Посилаючись на статті 60, 61, 63, 69, ч.1 ст. 70, ч.2 ст. 7 СК України, частини 1 та 2 ст. 372 ЦК України, вважає, що вона має право на поділ вказаного майна незалежно від розірвання шлюбу (а.с.37-42).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя. Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 .

Припинено право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за одну другу частку ринкової вартості автомобіля марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 292231,50 грн., а також сплачений судовий збір в сумі 3342,71 грн., а всього 295574,21 грн. (двісті дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот сімдесят чотири грн. 21 коп.) (а.с.141-144).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 посилається на те, що рішення суду 1 інстанції ухвалене при неповному з`ясуванню обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить рішення суду скасувати в частині позовних про припинення права на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації, у задоволені позовних вимог про припинення права на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації відмовити. В решті рішення суду залишити без змін (а.с.146-156).

Апелянт в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, просила відкласти розгляд справи, оскільки не встигла підготувати відзив на апеляційну скаргу, що на думку колегії суддів є неповажною причиною її неявки в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 459 (а.с. 48).

В період зареєстрованого шлюбу, 10 січня 2019 року, сторонами було придбано автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с. 48, 49).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 , є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки він придбаний в період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя, тому кожен із сторін має право на 1/2 частку цього автомобіля.

Судом встановлено, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача ОСОБА_2 , що не заперечувалося сторонами у справі.

Позивачка в судовому засіданні надала показання про те що, вона та відповідач не зможуть спільно користуватися автомобілем, бо ОСОБА_2 , в користуванні у якого знаходиться спірний автомобіль, не дозволить їй користуватися ним.

Згідно Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складеного «Правобережною товарною біржою», ринкова вартість автомобіля марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , станом на 21 вересня 2020 року становить 584463,00 грн. без НДС (а.с. 54-67).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із законності та обґрунтованості позовних вимог.

Рішення суду оскаржується лише в частині позовних вимог про припинення права на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації, а тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається.

Висновок суду не в повній мірі є обґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України, яка регулює правовідносини з виділу власником належної йому частки, що є у спільній частковій власності, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Отже за змістом ст. 364 ЦК України власник, який бажає виділу своєї частки, може вимагати виділу такої частки в натурі, і лише у зв`язку з неможливістю такого виділу або заборони такого виділу відповідно до закону, він має право на компенсацію, яку може вимагати на підставі цієї норми.

Зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ними права власності на все майно.

Однак за положеннями ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Крім того, відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином з урахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі у справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Зазначений правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15.

При цьому, згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.

Отже, при вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки атомобіля, що знаходиться у спільній власності, крім вказаних спеціальних норм Цивільного кодексу суду слід врахувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників, принципу пропорційності цивільного судочинства та дотримання розумного балансу між приватними інтересами фізичних осіб.

При цьому суду слід ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки, а обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки автомобіля, якою фактично володіє та користується лише відповідач, і виходячи при цьому з інтересів останнього ( як зазначає відповідач про своє скрутне матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачем такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Судом встановлено, що позивач і відповідач є власниками спірного автомобіля.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначила, що вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо користування автомобілем, поділ є неможливим, а тому просила стягнути на її користь грошову компенсацію за належну їй частку.

В той же час ОСОБА_1 не доведено фінансової спроможності ОСОБА_2 сплатити грошову компенсацію в розмірі 292231,50 грн.

В справі відсутні об`єктивні дані щодо доходу відповідача.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що задоволення позову призведе до порушення ст. 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, оскільки відповідач неспроможний сплатити позивачу грошову компенсацію за її частку автомобіля, а відсутність у нього коштів може призвести до примусового виконання рішення суду шляхом продажу автомобіля.

Відповідач не давав згоди викупити у позивача її частку у праві власності, а примушування його до цього стане наслідком порушенням його прав, оскільки законодавством не передбачено можливості набуття права власності у примусовому порядку, виплата компенсації частки позивача становитиме для відповідача надмірний тягар.

За таких обставин присудження за рішенням суду грошової компенсації частки ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який сплатити таку компенсацію неспроможний та суперечить вимогам ст. 319 ЦК України, принципу пропорційності цивільного судочинства та порушення розумного балансу приватних інтересів.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц.

За встановлених вище обставин апеляційний суд доходить висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову в частині їх оскарження.

При цьому суд констатує, що позивач може в інший спосіб, передбачений нормами Цивільного кодексу України, відчужити свою частку, не покладаючи на відповідача надмірний тягар.

Проте, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказані норми права не застосував, не звернув уваги на всі обставини справи, а тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені цих позовних вимог.

Керуючись ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року в частині припинення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , та виділення вказаного автомобіля ОСОБА_2 , та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за одну другу частку ринкової вартості автомобіля марки «TOYOTA VENZA» 2011 року випуску, колір чорний, тип загальний легковий, Універсал-В, об`єм двигуна 2700, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 292231,50 грн., скасувати та відмовити в задоволені цих позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: