Номер провадження: 22-ц/813/2072/21

Номер справи місцевого суду: 522/18010/18

Головуючий у першій інстанції Бойчук А.Ю.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 44

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та вселення, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та вселення (а.с. 2-4).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси (головуючий - суддя Бойчук А.Ю.) від 09 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені. Суд вирішив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: АДРЕСА_1 , вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Встановити порядок виконання рішення, за яким це рішення суду є підставою для Департаменту надання адміністративних послуг для зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 40-42).

11 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд вказаного заочного рішення (а.с. 48-49), яка була залишена без задоволення ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (головуючий - суддя Абухін Р.Д.) від 02.07.2019 року (а.с. 72-73).

29 липня 2019 року, не погоджуючись з заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року ОСОБА_1 подала до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу. Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми процесуального права, зокрема відповідач-апелянт не була належним чином повідомлена про розгляд справи. При цьому апелянт зауважує, що позивач ввела суд в оману стверджуючи, що їй невідоме місцезнаходження відповідача, оскільки в Приморському районному суді м. Одеси розглядається цивільна справа № 522/3414/17 за участю позивачки та представника апелянта, та, як зазначає апелянт, ОСОБА_2 жодного разу не повідомила представника апелянта про те, що розглядається справа про втрату користування житловим приміщенням та вселенням. Окрім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та застосував ч. 1 ст. 114 ЖК УРСР, однак в позовних вимогах не ставиться питання про виселення з житлового приміщення, а тому, на думку апелянта, суд вийшов за межі позовних вимог. А крім того, апелянт зауважив, що суд також послався на ч. 2 ст. 405 ЦК України, однак це норма законодавства, яка регулює правовідносини між власником житла та членами його сім`ї, а за обставинами даної справи власником житла є держава, а отже, апелянт зазначає, що позивач не набула відповідного права на звернення до суду з позовом, так як не є власником житла, а тому є неналежним позивачем. В зв`язку з наведеним апелянт просить скасувати оскаржуване заочне рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 77-81).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

06 листопада 2019 року до Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначила, що їй не відоме місце проживання ОСОБА_1 та вона не зобов`язана повідомляти представника апелянта про розгляд даної справи. Позивач зауважила, що ОСОБА_1 не вчинила всіх можливих заходів для того, щоб захистити свої права та інтереси своїх дітей. Також позивач зазначила, що на підтвердження спроби укласти договір найму відповідачем не подано заяви про зміну договору найму та письмової відповіді на заяву, які б підтверджували слова відповідача. А тому, вважає позивач, що без належного підтвердження слів відповідача доводи ОСОБА_1 не можна визнати дійсними (а.с. 189-193).

В судовому засіданні 17 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог, а позивач ОСОБА_2 просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не подавала. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване заочне рішення суд першої інстанції, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача є такими, що ґрунтуються на законі, доведені матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню (а.с. 40-42).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, проте вважає за необхідним вказати на наступне.

Квартира, щодо якої порушено питання про визнання втратившим право користування є неприватизованою (а.с. 9). Відповідно кваліфікація спірних правовідносин, вирішення питання про визнання втратившим право користування та виселення вирішується згідно з ЖК УРСР.

Як вбачається з рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2013 року по справі № 2-2070/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про вселення та про виселення, з 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі та мешкали спільно за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 09.02.2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвали шлюб у Першому відділі реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління в м. Одесі, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис №24 (а.с. 61-63).

Відповідно до вище вказаного рішення ОСОБА_1 з малолітніми дітьми: сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 були вселені у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 62).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2007 року Малиновським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 23-23 зворот).

Відповідно до Свідоцтва про смерть, виданого 20 червня 2018 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 17).

Як вбачається з заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.09.2017 року по справі №522/12953/17, ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав, ОСОБА_2 , яка є матір`ю відповідачки, було призначено опікуном онуків ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18-21).

Як вбачається з матеріалів справи, 27 липня 2018 року Служба в справах дітей Одеської міської ради подала подання про вжиття заходів щодо збереження права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 за неповнолітніми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Голові Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Корольову М.В. (а.с. 12-13).

Відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації ОМР від 21 серпня 2018 року вирішено зберегти житлову площу за неповнолітніми ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 права користування житлом розташованим за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).

Відповідно до Витягу з домової книги про склад сім`ї та прописку від 30.08.2018 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 9).

Однак, свідченнями сусідів, які викладені в Акті, підтверджується, що ОСОБА_1 з 2004 року по квітень 2017 року проживала за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8), тобто більше 12 років відповідачка за адресою: АДРЕСА_1 не проживала.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 серпня 2018 року позивачем подано звернення Голові Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Корольову М.В. з питання переоформлення особового рахунку на житлову площу в квартирі АДРЕСА_3 на підопічного ОСОБА_4 (а.с. 10).

Як вбачається з відповіді Приморської районної адміністрації Одеської області від 10 серпня 2018 року, в задоволенні звернення було відмовлено, посилаючись на те, що даний спір вирішується в судовому порядку (а.с. 11).

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК УРСР).

За встановленими обставинами справами відповідачка не користувалась спірною житловою площею понад 6 місяців, захист прав дітей, в тому числі, житлових, здійснювала бабуся, як законний опікун. При цьому само по собі наявність конфлікту між сторонами, не виключає втрату права користування спірною житловою площею.

З матеріалів справи вбачається, відповідачка понад 6 місяців, а фактично понад 12 років не проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Поважність причин відсутності за зареєстрованим місцем проживання протягом всього строку відповідачем не доведено. Відповідно, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку стосовно задоволення позовних вимог. Разом з тим, посилання суду першої інстанції на ст.156 ЖК УРСР, ч. 1 ст. 401 ЦК України, ст. 402, 405, 406 ЦК України та відповідну судову практику їх застосування є помилковим, оскільки вказані норми розповсюджуються на користування житловою площею в приватному житловому фонді.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст цієї постанови складено 20 липня 2021 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк