ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2021Справа № 913/509/20

За позовом заступника прокурора Луганської області;

до Луганської обласної державної адміністрації-Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (відповідач 1);

Селянського фермерського господарства "Вікторія" (відповідач 2);

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та зобов`язання повернути орендоване майно.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від прокуратури: Биховцова О.А, прокурор, посвідчення № 058306 від 01.12.2020;

Від відповідача 1: Лавренова А.В., довіреність № 589 від 07.09.20;

Від відповідача 2: Калугін О.Ю., адвокат, ордер серії АХ № 1038809 від 02.02.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави з позовом до Луганської обласної державної адміністрації та Селянського фермерського господарства "Вікторія" з наступними вимогами:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації №106 від 10.02.2020 "Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом Селянському фермерському господарству "Вікторія";

- визнати недійсним договір оренди водного об`єкту № 4 від 11.02.2020, укладений між Луганською обласною державною адміністрацією та Селянським фермерським господарством "Вікторія";

- зобов`язати Селянське фермерське господарство "Вікторія" повернути Луганській обласній державній адміністрації водний об`єкт та земельну ділянку під водним об`єктом площею 70,5030 га (кадастровий номер 4425480500:07:009:0044), розташовані за межами населених пунктів на території, Арапівської сільської ради Троїцького району Луганської області;

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що Луганською обласною державною адміністрацією, в порушення вимог ст. 134 Земельного кодексу України, ст. 51 Водного кодексу України, без обов`язкового проведення земельних торгів надано Селянському фермерському господарству "Вікторія" земельну ділянку у комплексі з водним об`єктом площею 70,5030 га (кадастровий номер 4425480500:07:009:0044), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними земельного кадастру, враховується в Арапівській сільській раді Троїцького району Луганської області.

Як зазначив прокурор, прийняття розпорядження та укладення договору оренди водного об`єкту відбулося всупереч встановленим умовам використання, оскільки об`єкт оренди передано для цілей, які суперечать його призначенню. У зв`язку з чим, розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово - цивільної адміністрації №106 від 10.02.2020 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, договір оренди водного об`єкту №4 від 11.02.2020 - визнанню недійсним, а об`єкт оренди поверненню на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Прокурор посилаючись на наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді зазначає, що порушення інтересів держави полягає у нераціональному використанні водного об`єкту, що має прояв як в економічному, так і в екологічному аспектах; порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями та водними ресурсами, що перебувають у державній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для звернення органів прокуратури з позовами до суду в інтересах держави. При цьому, вказує, що у даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів ч. 5 ст. 53 ГПК України.

Судом 02.09.2020 постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №913/509/20 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.12.2020 постановлено справу №913/509/20 за позовом заступника прокурора Луганської області до Луганської обласної державної адміністрації-Луганської обласної військово-цивільної адміністрації та Селянського фермерського господарства "Вікторія" з заявленими вимогами передати до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 призначено підготовче засідання на 10.02.2021.

У підготовчих засіданнях 10.02.2021 та 02.03.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 913/509/20 до судового розгляду по суті на 11.05.2021 року.

У судовому засіданні 11.05.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи по суті до 01.06.2021 р.

У судовому засіданні 01.06.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи по суті до 29.06.2021 р.

Під час розгляду спору по суті 29.06.2021 р. прокурор підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача 1 та представник відповідача 2 в судовому засіданні 29.06.2021 р. проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації № 106 від 10.02.2020 Селянському фермерському господарству «Вікторія» (код ЄДРПОУ 20165269) для рибогосподарських потреб надано в оренду строком на 25 років земельну ділянку в комплексі з водним об`єктом площею 70,5030 га (кадастровий номер 4425480500:07:009:0044), розташовану за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Арапівській сільській раді Троїцького району Луганської області.

На виконання вказаного розпорядження між Луганською обласною державною адміністрацією (Орендодавець) в особі директора Департаменту комунальної власності, земельних та майнових відносин облдержадміністрації та СФГ «Вікторія» (орендар) укладено договір оренди водного об`єкту № 4 від 11.02.2020 (далі - договір).

Відповідно до п. 14 Договору об`єкт оренди передається для рибогосподарських потреб.

Актом приймання-передачі об`єкта оренди Луганська обласна державна адміністрація передала, а СФГ «Вікторія» прийняла земельну ділянку в комплексі з водним об`єктом площею 70,5030 га, кадастровий номер 4425480500:07:009:0044 для рибогосподарських потреб.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор вказував, що розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника Луганської обласної військово- цивільної адміністрації № 106 від 10.02.2020 прийнято з порушенням вимог ст. 51 Водного кодексу України та ст. 134 Земельного кодексу України, без обов`язкового проведення земельних торгів надано Селянському фермерському господарству "Вікторія" земельну ділянку у комплексі з водним об`єктом площею 70,5030 га (кадастровий номер 4425480500:07:009:0044), а отже вказане розпорядження підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а договір оренди водного об`єкту № 4 від 11.02.2020 визнанню недійсним.

Прокурор посилаючись на наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді зазначає, що порушення інтересів держави полягає у нераціональному використанні водного об`єкту, що має прояв як в економічному, так і в екологічному аспектах; порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями та водними ресурсами, що перебувають у державній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для звернення органів прокуратури з позовами до суду в інтересах держави. При цьому, вказує, що у даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів ч. 5 ст. 53 ГПК України.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва заступником прокурора Луганської області інтересів держави у спірних правовідносинах в суді, суд відзначає наступне.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зі змісту статті 1 та ч. 2 ст. 5 Конституції України вбачається, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Приписами статей 13, 41 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У справі, що розглядається, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді з огляду на те, що порушення процедури передачі водного об`єкту та земель водного фонду в оренду поза проведенням відкритих торгів, а також передача водного об`єкту для цілей, що суперечать його призначенню, свідчать про нераціональне використання об`єктів права власності українського народу, що порушує інтереси держави в економічному та екологічному аспектах.

Прокурор вказує на те, що Луганською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження та укладено договір оренди водного об`єкту всупереч встановленим умовам використання, а саме передано об`єкт оренди для цілей, які суперечать його призначенню, що не сприяє раціональному використанню вод.

Тобто, предметом спору є визнання незаконним та скасування розпорядження обласної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та її повернення.

А тому, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, враховуючи те, що оскаржуються рішення та правочин, вчинені обласною державною адміністрацією, суд вважає, що чинним законодавством передбачено можливість подання прокуратурою позовних вимог безпосередньо направлених на захист інтересів держави та власника земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2020 у справі №330/441/18 (провадження №61-11310св19).

При цьому підстави представництва прокуратурою інтересів держави в суді, яке полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом, передбачають, що за обставин цієї справи та за наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності, зокрема підвищеного інтересу громадськості до збереження орендованого майна, прокурор має право на звернення до суду із захистом відповідних публічних інтересів держави (див., наприклад, пункти 36-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

У свою чергу суд зауважує, що Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру не є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-2 статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.»

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 20.08.2019 у справі №926/1577/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18.

За таких обставин, зважаючи на факт порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, беручи до уваги відсутність у Держгеокадастру повноважень щодо звернення до суду, а також враховуючи те, що оскаржуються рішення та правочин, вчинені обласною державною адміністрацією, суд вважає, що чинним законодавством передбачено можливість заявлення прокурором відповідних позовних вимог безпосередньо направлених на захист інтересів держави, а тому приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, підтверджує їх та констатує факт набуття прокурором у відповідності до приписів ч. 5 ст. 53 ГП України статусу позивача у даній справі.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Селянське фермерське господарство "Вікторія" звернулось до Луганської обласної державної адміністрації-Луганської обласної військово-цивільної адміністрації з проханням надати земельну ділянку у комплексі з водним об`єктом площею 70,5030 га (кадастровий номер 4425480500:07:009:0044), розташовану за межами населених пунктів на території Арапівської сільської ради Троїцького району, Луганської області.

Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації № 106 від 10.02.2021 Селянському фермерському господарству «Вікторія» (код ЄДРПОУ 20165269) для рибогосподарських потреб надано в оренду строком на 25 років земельну ділянку в комплексі з водним об`єктом площею 70,5030 га (кадастровий номер 4425480500:07:009:0044), розташовану за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Арапівській сільській раді Троїцького району Луганської області.

На виконання вказаного розпорядження між Луганською обласною державною адміністрацією (Орендодавець) в особі директора Департаменту комунальної власності, земельних та майнових відносин облдержадміністрації та СФГ «Вікторія» (Орендар) укладено договір оренди водного об`єкту № 4 від 11.02.2021 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб (водосховище площею 70,5030 га), який розташовується за межами населених пунктів на території Арапівської сільської ради Троїцького району Луганської області на річці Дуванка, басейну річки Красна, басейну річки Сіверський Донець, басейну річки Дон.

Згідно з п. 2 Договору об`єктом оренди є: вода (водний простір) водного об`єкта 1223,21 тис. куб. м, 70,5030 га; земельна ділянка під водним об`єктом 70,5030 га, кадастровий номер 4425480500:07:009:0044.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 676 269,44 гривень (п. 5 Договору).

Відповідно до п. 14 Договору об`єкт оренди передається для рибогосподарських потреб.

Актом приймання-передачі об`єкта оренди Луганська обласна державна адміністрація передала, а СФГ «Вікторія» прийняла земельну ділянку в комплексі з водним об`єктом площею 70,5030 га, кадастровий номер 4425480500:07:009:0044 для рибогосподарських потреб.

Вказана земельна ділянка відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0004197232019 від 04.12.2019 сформована за кадастровим номером 4425480500:07:009:0044, загальною площею 70,5030 га, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для рибогосподарських потреб, розташованої за межами населених пунктів на території Арапівської сільської ради Троїцького району Луганської області, за рахунок земель водного фонду.

Відомості з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, внесені 16.03.2017 на підставі складеної документації із землеустрою де визначено цільове призначення земельної ділянки державної власності водного фонду площею 70,5030 га кадастровий номер 4425480500:07:009:0044 - для рибогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України (далі ВК України), у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість надання у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водосховища.

При цьому, надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта (ч. 5 ст. 51 ВК України).

Згідно наявної у справі копії паспорта водного об`єкта: водосховище площею 70,5030 га, розташованого за межами населених пунктів Арапівської сільської ради, Троїцького району Луганської області, призначенням водного об`єкту є - зрошення, риборозведення.

Відповідно до ст. 46 ВК України, водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 48 ВК України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Тобто законодавство виділяє два види водокористування: загальне та спеціальне, в межах яких можливе використання водних об`єктів для відповідних потреб.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 51 ВК України, водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Згідно даних положень обов`язковою умовою надання водних об`єктів у комплексі із земельною ділянкою за договором оренди земель водного фонду є проведення земельних торгів.

При цьому, дана норма має бланкетний характер та відсилає до положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

В силу приписів ч.ч. 1,2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

З наведеного вбачається, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім встановлених ч.ч. 1,3 ст. 134 ЗК України випадків. Одним з таких випадків є спеціальне водокористування водним об`єктом відповідно до отриманого дозволу.

При цьому законодавцем не передбачено наявність певного виду дозволу на спеціальне водокористування з метою реалізації права оренди водного об`єкту.

Серед документів, наданих облдержадміністрації, на обґрунтування наявності підстав для отримання водного об`єкту в оренду відповідачем 2 було надано копію дозволу на спеціальне водокористування № 102/ЛГ/49д-19 від 21.10.2019.

З матеріалів справи вбачається, що Державним агентством водних ресурсів України було видано водокористувачу - Селянському фермерському господарству "Вікторія" дозвіл на спеціальне водокористування № 102/ЛГ/49д-19 від 21.10.2019. Фактичне місце здійснення діяльності (водокористування): Арапівське водосховище, розташоване за межами с. Арапівка, Троїцького району, р. Дуванка/басейн Красна/суббасейн р. Сіверський Донець/район басейну р. Дон. Мета водокористування - зрошення. Строк дії дозволу з 21.10.2019 по 21.10.2022 р.

Отже водний об`єкт із земельною ділянкою, наданий в оренду СФГ «Вікторія» не підлягав продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, оскільки має місце спеціальне водокористування, відповідно до отриманого дозволу, виданого уповноваженим органом та який не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Таким чином, з урахуванням наявності передбачених чинним Земельним та Водним кодексами України підстав, за наявності діючого дозволу на спеціальне водокористування, розпорядженням керівника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації №106 від 10.02.2020 у відповідності, зокрема, до ст. 51 Водного кодексу України та абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, було надано відповідачу-2 в оренду строком на 25 років земельну ділянку в комплексі з водним об`єктом площею 70, 5030 га, розташовану за межами населених пунктів для рибогосподарських потреб.

З наведеного вбачається, підстави для визнання незаконним та скасування Розпорядження як правового акту індивідуальної дії, виданого облдержадміністрацією, відсутні.

Як вже зазначалося вище, на виконання даного Розпорядження №106 від 10.02.2020 було укладено договір оренди водного об`єкту із земельною ділянкою під водним об`єктом №4 від 11.02.2020.

Даний договір був погоджений Державним агентством водних ресурсів України, яким також було погоджено Режим роботи водного об`єкту на 2020 рік за цілю водокористування - рибогосподарські потреби.

Щодо посилань прокурора про порушення вимог природоохоронного законодавства України, нераціонального використання водного об`єкту та порушення інтересів держави в економічному та екологічному аспекті суд відзначає, що прокурором не надано жодних доказів проведених перевірок органами Державної екологічної інспекції або Держводагенства, в ході яких були б встановлені порушення режиму використання водного об`єкту та земельної ділянки, а відповідно висновки щодо спричинення шкоди чи факти порушень природоохоронного законодавства, без актів уповноважених державних органів, за результатами перевірок проведених в установленому законом порядку та складених відповідно до вимог діючого законодавства, є лише припущеннями.

Прокурором не надано до суду також жодних доказів, які б вказували, що відповідач 2 використовує водний об`єкт не за цільовим призначенням або із порушенням будь-яких інтересів третіх осіб чи держави.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатом дослідження зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про недоведеність доводів і тверджень прокурора про те, що розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника Луганської обласної військово- цивільної адміністрації № 106 від 10.02.2020 прийнято з порушенням вимог ст. 51 Водного кодексу України та ст. 134 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження №106 від 10.02.2020 "Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом Селянському фермерському господарству "Вікторія" належить відмовити. Також прокурором не було доведено, що договір оренди водного об`єкту № 4 від 11.02.2020 укладений з порушенням встановленої законом процедури, а тому суд також відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання вказаного договору не дійсним.

За відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди водного об`єкту № 4 від 11.02.2020, відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про зобов`язання відповідача повернути Луганській обласній державній адміністрації водний об`єкт та земельну ділянку під водним об`єктом площею 70,5030 га.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019р. Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.07.2020 р.

Суддя О.В. Мандриченко