КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/13844/20

номер провадження: 22-ц/824/403/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Серафимова Іллі Миколайовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у складі судді Осаулова А.А.,у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2014 року між ним та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «Український фінансовий світ») був укладений договір банківського вкладу (депозиту) №43911, за умовами якого банк прийняв на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 16 300 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 04 жовтня 2014 року.

Позивач вказував, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 11 серпня 2014 року №491 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С.І.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 жотвня 2014 року створено комісію щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів, яка визнала нікчемним правочин (договір) банківського вкладу №43911, укладений 04 липня 2014 року між позивачем та ПАТ «КБ «Український фінансовий світ». У зв`язку з цим позивача не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року, зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , стосовно якого необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 №43911 у розмірі 200 000 грн 00 коп. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Однак, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» не передав до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, у зв`язку з чим позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації банку.

Зазначав, що 07 червня 2019 року на офіційному веб-сайті відповідача було розміщено повідомлення про завершення 05 червня 2019 року виплати гарантованих сум вкладникам банку на підставі ч.7 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв`язку з подачею уповноваженою особою Фонду державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи.

З урахуванням наведеного, посилаючись на ч.1 ст.1172 ЦК України, ч.3 ст.16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_1 просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь шкоду в розмірі 200 000 грн 00 коп.

РішеннямШевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Серафимов І.М. подав апеляційну скаргу, в якійпросить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, зокрема, ч.1 ст.ст.1172 ЦК України, ч.3 ст.16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до вимог яких саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб несе деліктну відповідальність за протиправні дії чи бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка є його працівником і діє від його імені. Вказує, що протиправна поведінка уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була встановлена рішенням суду в адміністративній справі № 826/6930/15 і ця обставина в силу ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню у цій справі. Зазначає, що відповідач не заперечував того факту, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не виконала рішення суду в адміністративній справі № 826/6930/15. Доказів, які б спростовували твердження позивача про бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині виконання вказаного вище рішення адміністративного суду, відповідачем не надано.

Вказує, що обов`язок уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібщодо включення позивача у перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, виник в силу закону, а не в силу рішення адміністративного суду, яким встановлено лише допущені уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осібпорушення та зобов`язано вчинити дії, направлені на захист вже порушених прав позивача. Отже, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язана була не пізніше 16 листопада 2014 року включити позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте цього не зробила. Тому вважає, що протиправна поведінка уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тривала з 17 листопада 2014 року до 05 липня 2019 року, тобто, до завершення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виплат гарантованого відшкодування коштів за вкладами, і призвела до неможливості отримання гарантованого відшкодування в спеціальному порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і як наслідок до настання шкоди.

Крім того зазначає, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували факт подання уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осібдодаткової інформації про позивача, а також доказів затвердження змін до Загального реєстру (в частині позивача) і його затвердження. Таким чином, виплата гарантованого відшкодування не здійснювалась Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, насамперед, у зв`язку з неподанням уповноваженою особою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про позивача, без якої така виплата була неможлива в силу імперативних норм спеціального Закону.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Цуканова С.Г. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень в розумінні КАС України. Вказує, що позивачем заявлені позовні вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення вкладу, як майнової шкоди, а тому ця справа має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Однак суд першої інстанції, всупереч положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та правових позиції Верховного Суду, помилково не закрив провадження у справі.

Разом з тим, зазначає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме дії будь-кого з працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призвели до настання негативних наслідків у вигляді завдання шкоди позивачу. Також не підтверджені належними доказами факт неправомірності дій або бездіяльності працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які б спричинили шкоду позивачу. Вказує, що позивачем не надано інформації про те, що з 23 травня 2019 року ним вчинялись будь-які дії, спрямовані на забезпечення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2019 року та не надано доказів, що він звертався до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виконання цієї постанови.

Вказує, що 14 серпня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань «12661110046007762 про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» як юридичної особи, тому ліквідація банку вважається завершеною, а банк - ліквідованим. Таким чином повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора банку припинено. 15 серпня 2019 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була розміщена інформація про припинення ліквідації банку.

Крім того, зазначає, що згідно постанови слідчого відділу Дніпровського управління поліції Головного управління поліції Національної поліції у місті Києві від 05 грудня 2017 року в рамках досудового розслідування, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040017478 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, грошові кошти фізичних осіб, в тому числі, і позивача, які обліковуються та знаходяться на поточних рахунках, відкритих в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», визнано речовими доказами. У зв`язку з цим для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб існували та існують обмеження в рамках кримінальних проваджень щодо коштів у розмірі гарантованих сум відшкодування позивачу, а тому Фонд не порушував права позивача щодо відшкодування коштів. З урахуванням наведеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Також представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Цуканова С.Г. подала до апеляційного суду клопотання, в якому просить розглядати справу у судовому засідання з повідомленням сторін, з метою належного представництва, захисту прав та інтересів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також повного та всебічного розгляду даної справи.

Колегія суддів вважає, що клопотання представника відповідача - адвоката Цуканової С.Г. про розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Серафимова І.М. із повідомленням (викликом) учасників справи, задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст.369 цього Кодексу (ч.3 ст.368 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.3 ст.369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Таким чином, питання повідомлення (виклику) учасників справи у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб вирішується апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин справи.

У даній справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Таким чином, дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд надає учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень, що зумовлено детальним викладом представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб- адвокатом Цукановою С.Г. своєї позиції у відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Серафимова І.М., де представник відповідача аргументовано виклала доводи щодо безпідставності апеляційної скарги, яка також відповідає доводам представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, клопотанні про закриття провадження у справі та поясненням по суті спору у суді першої інстанції, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Цуканової С.Г. про розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Серафимова І.М. із повідомленням (викликом) учасників справи.

Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» №43911, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 16 300 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 04 жовтня 2014 року та зобов`язується сплачувати проценти за їх користування.

Згідно квитанції №TR. 58218.791.130 від 10 липня 2014 року позивачем внесено на рахунок банку грошові кошти в сумі 16 300 доларів США.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 14 року № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С.І.

Постановою Правління Національного банку України від 10 жовтня 2014 року № 717 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «КБ «Український фінансовий світ».

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 листопада 2014 року № 119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 201 від 05 листопада 2015 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» на 2 роки до 12 листопада 2017 року включно та всі повноваження ліквідатора банку делеговані Оберемку Р.А. до 12 листопада 2017 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 4916 від 02 листопада 2017 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» на 1 рік до 12 листопада 2018 року включно.

По справі встановлено, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончаровим С.І. видано наказ від 18 листопада 2014 року №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», яким визнані нікчемними всі транзакції та правочини, в тому числі, договір банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» №43911 від 04 липня 2014 року, укладений із ОСОБА_1 .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року у справі № 826/6930/15 задоволено частково позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладі фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» №43911 від 04 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», оформлене наказом №6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку). Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , стосовно якого необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» від 04 липня 2014 №43911 у розмірі 200 000 грн 00 коп. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. (а.с.5-12)

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» скасовано, а справу в цій частині направлено для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) - змінено, в решті судове рішення в цій частині позовних вимог залишено без змін.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року в частині зобов`язання уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , стосовно якого необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладом за договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» від 04 липня 2014 №43911 у розмірі 200 000 грн 00 коп. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишено без змін.

07 червня 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив про завершення виплат гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам банку ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» на підставі ч. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в зв`язку з подачею уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи).

Позивач ОСОБА_1 не отримав гарантовану суму відшкодування за вкладом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме дії будь-кого з працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призвели до настання негативних наслідків у вигляді завдання шкоди позивачу. Також позивачем не підтверджено належними доказами факт неправомірності дій або бездіяльності працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які б спричинили шкоду позивачу, та не надано доказів того, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року не виконувалась внаслідок протиправної поведінки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи інших осіб Фонду.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).

Відповідно до п.17 ч.1 ст. 2 вказаного Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (ч.6 ст.26 Закону № 4452-VI).

Згідно з п.3 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями ч.1 ст.16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст.22 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз положень ст.1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювана шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їх працівником або іншою особою.

Це один із випадків, коли суб`єктом відшкодування виступає юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто, особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати.

У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків.

Безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді зобов`язань може мати складний характер, тобто треба доводити не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 158/812/15-ц.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 910/3501/18.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не був внесений до реєстру вкладників ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», які мають право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом, у зв`язку з прийняттям уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» наказу від 18 листопада 2014 року №6 про визнання нікчемним укладеного з ним договору.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року в частині зобов`язання уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , стосовно якого необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладом за договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» від 04 липня 2014 №43911 у розмірі 200 000 грн 00 коп. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишено без змін.

Судом встановлено, що вказана постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року не була виконана.

Таким чином, неотримання ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за вкладом пов`язане з бездіяльністю уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. по виконанню судового рішення до моменту завершення виплат гарантованих сум вкладникам банку на підставі ч.7 ст.26 Закону №4452-VI. Відповідно до положень цивільного законодавства такі втрати ОСОБА_1 є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Закон № 4452-VI не передбачає обов`язку ОСОБА_1 звертатися до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» з метою виконання рішення суду про зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» подати до Фонду додаткову інформацію щодо неї, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемку Р.А. було відомо про постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року, як стороні у справі.

Враховуючи принцип обов`язковості судових рішень, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» була зобов`язана вчинити самостійно вчинити дії направлені на її виконання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ОСОБА_1 не довів факту бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. щодо невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року. Факт невиконання вказаної постанови не заперечується відповідачем. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не навело обґрунтованих доводів чому уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не було виконано рішення суду протягом трьох років до завершення виплат гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам банку ПАТ «КБ «Український фінансовий світ». Через неправомірну бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 втратив можливість отримати в межах ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» гарантовану суму вкладу.

Як зазначалось вище, 04 липня 2014 року між ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» та позивачем укладено договір №43891 банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс», за умовами якого останній розмістив в банку вклад у сумі 16 300 доларів США строком до 04 жовтня 2014 року.

14 серпня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», згідно якого з 15 серпня 2014 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію.

Враховуючи той факт, що днем початку процедури виведення банку з ринку є 15 серпня 2014 року, відшкодуванню підлягала сума в гривнях у розмірі 214 108 грн 50 коп., виходячи із розрахунку: 16 300 доларів США (сума вкладу) х 13,135491 (офіційний курс гривні до долара США станом на 15 серпня 2014 року).

Згідно з ч.1 ст.26 Закону № 4452-VI сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами складала 200 000 грн 00 коп., отже, позивач повинен був отримати гарантоване відшкодування коштів за вкладом у максимальному розмірі - 200 000 грн 00 коп.

10 листопада 2014 року Правління Національного банку України прийняло постанову №717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ».

13 листопада 2014 року на підставі вищезазначеної постанови, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Відповідно до ст.ст. 26, 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду зобов`язана була протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, тобто, не пізніше 16 листопада 2014 року, включити позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

18 листопада 2014 року уповноваженою особою Фонду видано наказ №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», яким визнано нікчемним договір банківського вкладу №43891 від 04 липня 2014 року, укладений між позивачем і банком, і всі транзакції за цим договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 4452-VI (в редакції, яка діяла на момент ліквідації банку) Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Протиправна бездіяльність уповноваженої особи Фонду була встановлена рішенням суду в адміністративній справі і ця обставина в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

При цьому, будь-яких доказів того, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року була виконана уповноваженою особою Фонду в частині надання до Фонду додаткової інформації щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, відповідачем суду не надано.

Таким чином причиною неотримання позивачем передбаченого Законом відшкодування було не включення уповноваженою особою Фонду позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в межах 200 000 грн 00 коп. за рахунок Фонду відповідно до вимог ст.ст.26, 27 Закону № 4452-VI .

05 липня 2019 року уповноваженою особою Фонду були подані документи державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Тобто, починаючи з 05 липня 2019 року позивач втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом в спеціальному порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте набув права на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю уповноваженої особи Фонду.

Внаслідок протиправної бездіяльності уповноваженої особи Фонду позивач своєчасно не був включений до затвердженого реєстру вкладників і, як наслідок, був позбавлений можливості своєчасно отримати гарантоване відшкодування за вкладом.

Подальше протиправне невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року призвело до неможливості отримання гарантованого відшкодування в порядку, передбаченому Законом № 4452-VI і, як наслідок, до настання шкоди.

ЄСПЛ неодноразово визнавав «правомірні очікування» особи майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). При цьому, Суд зазначав, що необхідно, щоб правомірне очікування мало більш конкретний характер, ніж просто надія, в його основі повинні знаходитися норма права чи правовий акт, наприклад, рішення суду (п.75 постанови Великої Палати Європейського суду з прав людини від 13 грудня 2016 року по справі «Белане Надь проти Угорщини», скарга №53080/13, п.31, 32 рішення Суду від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» заява №803/02).

Згідно усталеної практики ЄСПЛ, втручання у право на мирне володіння майном не становитиме порушення вимог ст.1 Першого протоколу Конвенції, якщо суд встановить наявність підстав виправданості втручання. Зокрема таке втручання має бути «згідно із законом». Під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (foreseeable). Якщо Суд встановить, що втручання відбулось «згідно із законом», суд досліджує чи переслідує втручання «легітимну мету», тобто, чи вчинене в інтересах суспільства. Встановивши наявність «легітимної мети», суд перевіряє чи дотримано пропорційність вжитих державою заходів щодо обмеження прав, тобто, чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини (п. 38 - 40 рішення суду від 10.02.2010 року по справі «Серявін та інші проти України» заява №4909/04, п.50, 51 рішення суду від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» заяви №23759/03 та №37943/06, рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Також, ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. Суд неодноразово встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до п.1 ст.1 Першого протоколу лише за виключних обставин (п.п.55 - 57 рішення Суду від 22 листопада 2007 року по справі «Україна-Тюмень проти України», заява №22603/02, рішення Суду по справі «Святі Чоловічі Монастирі проти Греції» від 09 грудня 1994 року).

На підставі ч.1 ст.26 Закону № 4452-VI позивач правомірно очікував на отримання гарантованого відшкодування коштів за вкладом. З моменту прийняття адміністративним судом рішення на користь позивача його правомірне очікування на отримання гарантованого відшкодування коштів за вкладом ставало вагомішим.

Враховуючи той факт, що позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах спеціальної процедури, передбаченої Законом № 4452-VI, його право на мирне володіння майном, безумовно, зазнало втручання.

Визнаючи договір банківського вкладу нікчемним, уповноважена особа Фонду вважала, що кошти на депозитний рахунок позивача надійшли внаслідок «розбивки» великого вкладу іншого клієнта з метою створення в майбутньому штучного зобов`язання Фонду на відшкодування грошових коштів за рахунок держави.

Проте, адміністративний суд, розглядаючи справу позивача, не погодився з висновком уповноваженої особи Фонду, а тому втручання у право власності позивача, внаслідок якого позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах спеціальної процедури, визначеної Законом, відбулося не в інтересах суспільства.

За період з 21 листопада 2014 року (дата початку здійснення Фондом виплат вкладникам) по 05 липня 2019 року (дата закінчення здійснення Фондом виплат вкладникам) втручання в мирне володіння майном позивача було законним лише 2 місяця і 2 дні, а саме: з 03 травня 2019 року по 05 липня 2019 року (арешт коштів на підставі судового рішення).

Колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що звернення до суду із вказаним позовом є єдиним належним способом захисту його порушеного права. В іншому випадку, буде мати місце порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач довів протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, розмір завданої шкоди, а тому завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України.

Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведеного вище належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення шкоди.

Доводи представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що суд першої інстанції, всупереч положень Закону № 4452-VI та правових позицій Верховного Суду, помилково не закрив провадження у справі, так як позивачем заявлені позовні вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення вкладу, як майнової шкоди, а тому вважає, що дана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є необґрунтованими, виходячи з такого.

Зі змісту позову вбачається, що заявлені позивачем вимоги не стосуються стягнення гарантованого відшкодування за вкладом, предметом даного позову є стягнення матеріальної шкоди, яка настала внаслідок протиправної бездіяльності уповноваженої особи Фонду. Розмір шкоди, визначений позивачем на рівні гарантованої суми відшкодування за вкладом, яку позивач міг би отримати, проте не отримав у зв`язку із протиправними діями уповноваженої особи Фонду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що даний спір стосується захисту цивільних прав позивача та не є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому посилання представника відповідача на правові висновки, які сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 квітня 2018 року в справі № 820/11591/15, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 285/457/18, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки обставини даної справи не є подібними обставинам у справах, в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла наведені вище постанови.

Посилання представника відповідача на постанови слідчого і прокурора в межах кримінального провадження про визнання речовими доказами грошових коштів, які перебувають на рахунку позивача, ухвалу Печерського районного суду міста Києва суду про арешт грошових коштів на рахунку позивача від 03 травня 2019 року, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про виконання Фондом рішення адміністративного суду матеріали справи не містять. Окрім того, постанова адміністративного суду була прийнята 29 лютого 2016 року, апеляційний перегляд справи закінчився 23 травня 2019 року, про що достеменно було відомо відповідачу, в той час як арешт на грошові кошти позивача в межах кримінального провадження накладений 13 травня 2019 року.

Крім того, рішення про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» та про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» були прийняті у серпні 2014 року, тоді як вперше постанову про визнання речовим доказом грошових коштів, які перебували на рахунках ОСОБА_1 , прийнято лише 05 грудня 2017 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом року до дня прийняття такого рішення); 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - один рік до дня прийняття такого рішення); 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах; 11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду.

Отже, визнання слідчим або прокурором грошових коштів на рахунку вкладника речовим доказом не є законною підставою, яка дає право Фонду не відшкодовувати кошти цьому вкладнику.

Арешт, накладений на грошові кошти позивача, є законною підставою щодо нездійснення належних позивачу виплат, проте такий арешт було накладено лише 03 травня 2019 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини, не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є процесуальним обов`язком відповідача, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення шкоди у розмірі 200 000 грн 00 коп. з наведених вище підстав.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Серафимова Іллі Миколайовича задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди - задовольнити.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21708016, місцезнаходження: 04053, місто Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) шкоду у розмірі 200 000 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 20 липня 2021 року.

Головуючий

Судді: