Справа № 526/15/21

Провадження № 2/526/207/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Павленко Т.І.

з участю адвоката Заєць В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гадяч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення,

в с т а н о в и в:

05 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення.

22 січня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження по справі.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Заєць В.П. в судовому засіданні позов підтримав, просив постановити рішення, яким зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у здійснення його права користування квартирою АДРЕСА_1 та вселити його у вказану квартиру. Відповідачі не виконали своєї обіцянки щодо врегулювання спору мирно, шляхом передачі дублікату ключа від вхідних дверей. Позивач не має ключів від вхідних дверей, тому не може використовувати своє право на житло у даній квартирі, так як іншого житла не має.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Позов визнала в повному обсязі.

ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнала частково, суду пояснила, що позивач більше 20 років не проживав у квартирі та не давав про себе знати. Вона не бажає проживати разом з ним в одному житловому приміщенні, проте погодилась надати дублікат ключа від вхідних дверей з метою мирного врегулювання спору. В наступні судові засідання двічі не з`явилась. Доказів причин поважності неявки до суду не надала, тому суд визнає її неявку до суду не поважною.

Відповідно ч.4 ст. 223 у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_6 20 вересня 1987 року зареєстрували шлюб.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 01 серпня 1996 року, виданого відділом приватизації житла НГВУ «Полтаванафтогаз» посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

01 червня 1998 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

Відповідно довідки Сергіївської сільської ради від 31.01.2020 ОСОБА_1 проживає без реєстрації в житловому будинку сестри ОСОБА_7 з серпня 2019 року по даний час за адресою: АДРЕСА_2 .

Також судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_4 в зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_8 , а ОСОБА_5 в зв`язку з реєстраціями шлюбів змінила дівоче прізвище ОСОБА_9 на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

За повідомленням Полтавського БТІ «Інвентаризатор» актуальною є інформація на дату видачі свідоцтва про право власності на житло від 01.08.1996.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, суд приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Суд виходить з того, що дії співвласників майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Судом встановлено, що співвласниками квартири АДРЕСА_1 є сторони по справі.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 64 Житлового кодексу України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час був відсутній і не проживав у належному йому помешканні в зв`язку з роботою на території РФ. На даний час він повернувся та постійно проживає в Україні у рідної сестри, однак не має доступу до належної йому на праві власності квартири. Наявні у нього ключі від вхідних дверей не підходять до наявного замка, відповідачі в добровільному порядку не надали дублікату ключа від вхідних дверей. Іншого житла чи помешкання позивач не має і перспективи набуття житлового приміщення відсутні.

Не заслуговують на увагу суду посилання відповідачів у відзиві на позовну заяву на норми ЖК УРСР щодо втрати права користування житловим приміщенням, оскільки позивач не є наймачем даного житла, а його власником. Відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 не є доказом втрати ним права власності на підставі виданого свідоцтва про право власності від 01.08.1996, а лише свідчить про відсутність даних про внесення інформації про власників спірної квартири до Державного реєстру. Також відповідачами не надано належних та допустимих доказів про набуття ОСОБА_1 громадянства іншої країни, а також, що вказана обставина випливає на предмет та підстави позову. Інші заперечення проти позову не є предметом даного спору.

Таким чином, є очевидними перешкоди у праві користування житловим приміщенням, яке належить на праві приватної власності позивачу, тому позов слід задовольнити.

З метою повного та ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 суд також вважає необхідним зобов`язати надати відповідачу ключі від вхідних дверей та доступ до квартири, так як дане питання було предметом обговорення в ході судового розгляду і жодним чином не впливає на предмет позову та не змінює підстав і предмету позову, а також буде способом виконання рішення суду.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

- позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити перешкод у здійсненні права власності ОСОБА_1 щодо користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у користуванні житлом та вселити ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_10 , ОСОБА_11 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей та доступ до квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , фактично проживає АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації - зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , місце реєстрації - зареєстрована за адресою; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 20 липня 2021 року.

Головуюча: Л. В. Максименко