ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3393/18Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.

Провадження № 22-ц/817/4/21 Доповідач - Дикун С.І.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів -  Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Стецюк М.А.

учасників справи - позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Демковича Ю.Й.; представника АТ “Українська залізниця” -адвоката Коротуна О.М.        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №607/3393/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року, ухваленого суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 18 травня 2018 року, в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства “Українська залізниця” про скасування наказу за №158/ос від 05.02.2018 року, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

       У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (назву змінено на АТ «Укрзалізниця») про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

       В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 09.04.2010 року його було прийнято на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту Державної адміністрації залізничного транспорту України на підставі безстрокового трудового договору з ПАТ «Укрзалізниця».

       07.05.2014 року, у зв`язку з ліквідацією Головного управління контролю та внутрішнього аудиту його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту з покладенням на нього виконання обов`язків начальника Департаменту внутрішнього контролю.

       16.01.2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

       27.07.2016 року на нього покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».

       07.12.2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу.

       06.02.2017 року видано наказ за №164/ос «Про переведення на іншу роботу» та одночасно укладено з ним строковий трудовий договір, яким призначено його на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу.

       Наказом за №158/ос від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

       Вважає, що звільнення у зв`язку із закінченням трудового договору є незаконним, оскільки він фактично здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового трудового договору від 09.04.2010 року.

       Зазначив, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях у зв`язку із втратою роботи, порушенням звичного ритму життя, доходів, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює в 1 000 000,00 грн.

       Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №158/ос від 05.02. 2018 року про звільнення його з роботи на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, поновити на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ "Укрзалізниця", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день винесення рішення у справі та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

       В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

       Зазначив, що суд дійшовши висновку про правомірність укладення строкового трудового договору, у порушення вимог ст. 263 ЦПК України не встановив, які саме передбачені ч.2 ст. 23 КЗпП України обставини (характер роботи, умови її виконання, інтереси працівника чи інші випадки, передбачені законодавчими актами) стали підставою для укладення з ОСОБА_1 строкового трудового договору. Судом не перевірені доводи позивача про відсутність у нього зацікавленості у встановленні трудових відносин на певний строк та про те, що заява про укладення трудового договору подана ним вимушено під тиском керівництва 07.02.2017 року, всупереч його інтересам, про що вказувала свідок ОСОБА_2 , однак, показів суд не взяв до уваги.

       Законодавством України щодо посади, яку обіймав позивач, не передбачалась вимога про обов`язковість укладення трудового контракту. Статутом ПАТ “Укрзалізниця” передбачено обов`язковість укладення контракту лише з головою та членами правління ПАТ.

       Вказує на те, що судом невірно застосовано постанову Кабінету Міністрів України №203 від 19.03.1993 року “Про затвердження контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності”, оскільки позивач не обіймав посади керівника в розумінні цієї постанови.

       Суд, як на встановлений факт, послався на заяву ОСОБА_1 в якій він просив продовжити йому трудові відносини на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, однак, не звернув увагу, що вказана заява датована 07.02.2017 року, наступним днем після укладення договору і не містить прохання про укладення строкового трудового договору.

       Як на підставу переведення позивача, суд послався на рішення правління ПАТ “Укрзалізниця” від 31.01.2017 року, яким вирішено призначити ОСОБА_1 директором з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, проте згадане рішення порушує трудові права позивача, а тому не могло братися судом до уваги.

       Зазначив, що наказ №164/ос від 06.02.2017 року не створює жодних правових наслідків, оскільки ОСОБА_1 не було переведено на іншу роботу в розумінні трудового законодавства. Суд не досліджував причини такої поведінки керівництва товариства та її виправданості й не встановив фактичних правовідносин, які виникли між сторонами після підписання трудового договору. У випадку з позивачем не відбулася зміна істотних умов праці, відповідач не надав жодного доказу, що підписанню вказаного спірного договору передувала зміна в організації виробництва і праці.

       Вважає, що внаслідок незаконного звільнення відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях, втраті душевного спокою, нормальних життєвих зв`язків, відсутності засобів для забезпечення належного рівня життя собі і своїй сім`ї, що в сукупності вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку оцінює в 1 000 000 грн.

       У відзиві на апеляційну скаргу АТ “Укрзалізниця” зазначило, що між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов трудового договору та за бажанням працівника укладено строковий трудовий договір за погодженням сторін, строком з 06.02.2017 року до 05.02.2018 року. ОСОБА_1 погодився з усіма його умовами без будь-яких застережень, не оскаржував їх до суду та не надавав суду доказів на підтвердження факту, що п. 8.1. трудового договору, який стосується строку дії договору, погіршує його становище згідно з чинним законодавством. Згідно штатного розпису заробітна плата позивача складала 31250 грн.

       Звертає увагу на те, що заява від 07.02.2017 року не слугувала підставою для призначення працівника на умови строкового трудового договору, а містила згоду продовжувати трудові відносини на умовах укладеного трудового договору.        Волевиявлення працівника на укладення строкового трудового договору підтверджується його особистими підписами на трудовому договорі, в якому зазначений строк його дії, а також на виданому наказі роботодавця, в якому вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначення відповідного строку його дії.

       Свідком ОСОБА_2 повідомлено, що на підставі рішення правління була затверджена примірна форма строкового трудового договору з працівниками, які обіймають керівні посади в АТ “Українська залізниця”, а також, що підставою даного трудового договору була мета щодо залучення іноземних фахівців, так як заробітна плата згідно штатного розпису не надавала такої можливості. Про жоден тиск з боку керівництва на позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні не повідомляла, нею було зроблено припущення стосовно можливого звільнення у разі відмови позивача від укладення трудового договору.

       Вважає за необхідне зазначити, що товариство у своїй діяльності не керується Положенням про правління ПАТ “Укрзалізниця”, яке затверджене наказом Міністерства інфраструктури України від 29.07.2016 р. №259. Всі рішення стосовно управління товариством та звітність приймаються не Міністерством інфраструктури України, а Кабінетом Міністрів України.

       Позивач перебуваючи на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу був уповноваженим представником суб`єкта господарювання ПАТ “Укрзалізниця”, державного сектора економіки (100 % акцій товариства належить державі), який здійснював керівництво структурним підрозділом товариства і в процесі діяльності використовував майно, що передано до статутного капіталу ПАТ “Українська залізниця” та діяв виключно від імені юридичної особи. Враховуючи викладене, посада позивача не може бути віднесена до посад з якими необхідно укладати контракт.        З ОСОБА_1 було укладено саме трудовий договір в межах повноважень правління товариства на підставі пп.5, 22, 27, 34, 102 Статуту, жодних посилань на контракт вказане рішення не містить.

       Крім того, у самому трудовому договорі відсутні будь-які посилання на те, що даний трудовий договір є контрактом.

       Зазначив, що позивач, виконуючи трудові обов`язки за строковим трудовим договором, достовірно знаючи дату його закінчення, у визначений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк не звертався до суду з вимогами про визнання трудового договору таким, що не відповідає вимогам КЗпП України та не надав доказів поважності пропуску строку щодо захисту його прав, тому ним пропущено строк на звернення до суду за захистом порушеного права.

       Вважає рішення суду першої інстанції обгрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

       Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 17.08.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

       Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.05.2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про скасування наказу публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про припинення трудового договору (контракту) №158/ос від 05.02.2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

       Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”.

       Стягнуто з публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул.Тверська,5 м.Київ, код ЄДРПОУ 40075815) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1435685,79 грн, з відрахуванням податків і зборів, 5000 грн. моральної шкоди та 1057,20 грн. судових витрат.

       Стягнуто з публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” ( вул.Тверська,5 м.Київ, код ЄДРПОУ 40075815) в користь держави судовий збір в сумі 23297,28 грн.

       Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено частково.

       Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 17.08.2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

       Скасовуючи судове рішення апеляційного суду Верховний Суд у своїй постанові виклав наступні вказівки: “перевіряючи  законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належним чином не з`ясував, який трудовий договір укладено з позивачем: строковий трудовий договір (пункт 2 частини першої статті 23 КЗпП України) чи контракт (частина третя статті 21 КЗпП України). Не звернув уваги на власноруч написану заяву позивача щодо його бажання продовжити трудові відносини на умовах укладення трудового договору та необумовлення підстав написання такої заяви. Не надано оцінку наказу  від 06 лютого 2017 року про переведення ОСОБА_1 на строковий трудовий договір за погодженням сторін.

       Дійшовши висновку про укладення з позивачем контракту, апеляційний суд не надав йому оцінку в контексті встановлених судом першої інстанції обставин та положень частини третьої статті 21 КЗпП України, підстав його припинення, отже, не визначено класифікацію трудового договору за критерієм строків.

       Встановивши, що посада позивача підпадає під характеристику посади менеджера (управителя) зі збуту (код професії 1475.4), апеляційний суд не з`ясував та не мотивував, чи посада ОСОБА_1 передбачала виконання таких повноважень, чи виконання організаційно-розпорядчих функцій.

       Відповідач посилався на пропуск позивачем строку зверенння до суду. Будь-якої оцінки таким доводам позивача апеляційний суд не надав.

       Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги цивільного процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, належним чином не перевірив всі доводи та заперечення сторін, доводи апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

За правилом ч. 1 ст. 417 ЦПК  України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду  першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.        

       У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.

       Представник АТ “Укрзалізниці” Коротун О.М. у режимі відеоконференції заперечив апеляційну скаргу, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року вважає законним та обґрунтованим.

       Заслухавши доповідь судді-доповідача, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

       Судом встановлено, що ПАТ “Українська залізниця” є суб`єктом господарювання державного сектора економіки, 100 % акцій якого належать державі.

       09.04.2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту згідно Наказу за № 231/ос від 08.04.2010 року Державної адміністрації залізничного транспорту України і з того часу працював на різних посадах на постійній основі у Державній адміністрації залізничного транспорту України.

       Наказом № 36/ос від 01.02.2012 року, на нього покладено обов`язки начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і поїздах з 01 лютого 2012 року.

       Наказом № 469/ос від 07.05.2014 року його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту.

       Відповідно до наказу ПАТ “Українська залізниця” № 19/ос від 11.01.2016 року на підставі заяви позивача та рішення Правління від 11.01.2016 року за №1, ОСОБА_1 з 16.01.2016 року переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

       Наказом № 1530/ос від 27.07.2016 року, на позивача покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця”.

       07.12.2016 року наказом ПАТ “Укрзалізниця” № 2352/ос ОСОБА_1 за його згодою переведено з посади начальника Департаменту будівель та споруд на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця”.

       Рішенням правління ПАТ “Укрзалізниця” від 31.01.2017 р. вирішено призначити директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу за №Ц-57/7 засідання правління ПАТ “Укрзалізниця” від 31.01.2017 року (а.с. 77 т.1).

       Наказом ПАТ “Українська залізниця” № 164/ос від 06.02.2017 року, ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця” на умовах укладення строкового трудового договору за погодженням сторін на визначений строк до 05 лютого 2018 року (а.с. 24 т.1).

       06.02.2017 року між ПАТ “Українська залізниця” та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір №16, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу строком до 05.02.2018 року. (а.с.26-32 т.1)

       Згідно умов п. 8.1. даного договору, сторони погодили, що договір діє з 06 лютого 2017 року по 05 лютого 2018 року включно.

       05.01.2018 року ПАТ “Укрзалізниця” повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за №ЦПК-10 від 05.01.2018 року.

       Відповідно до Акту від 05.01.2018 року, складеного працівниками Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики ПАТ “Укрзалізниця” Василегою Л.В., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з повідомленням за № ЦПК-10 від 05.01.2018 року про припинення з ним трудового договору, однак він відмовився .

       На підставі заочного голосування правлінням ПАТ “Укрзалізниця” від 05.02.2018 року прийнято рішення про звільнення директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 05 лютого 2018 року згідно п.2 ст.36 КЗпП України.

       Відповідно до наказу ПАТ “Українська залізниця” № 158/ос від 05 лютого 2018 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади директора з пасажирських перевезень і сервісу 05 лютого 2018 року згідно із п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП по закінченню строку трудового договору.

       05.02.2018 року ПАТ “Укрзалізниця” повідомила телеграмою за № 0-0800506156 ОСОБА_1 про те, що 05 лютого 2018 року наказом за № 158/ос його звільнено з роботи по закінченню строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП та з проханням з`явитись у відділ персоналу для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом.

       Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що позивач працював у відповідача на умовах строкового трудового договору, з укладенням якого він погодився, звільнення ОСОБА_1 із роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено відповідачем із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

       Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він грунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам законодавства.

       Відповідно до частини першої, третьої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

       Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

       Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

       Підстави припинення трудового договору визначено статтею 36 КЗпП України.

       Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

       Згідно з рішенням Конституційного Суду від 09 липня 1998 року, №12-рп/98 (справа про тлумачення терміну "законодавство"), контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами. Термін "законодавство", що вживається  у частині третій статті 21 Кодексу законів  про  працю  України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

       Відповідно до статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт» трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту України, іншими актами законодавства України про працю.

       Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.

       Постановою Кабінету Міністрів України №764 від 15 липня 1997 року затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору.

       Згідно із пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору" контрактна форма трудового договору застосовується у випадках прямо передбачених законом.

       Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

       Відповідно до чинного законодавства, трудовий договір укладається на невизначений строк, тобто є безстроковим, однак в окремих випадках КЗпП України передбачено строковий трудовий договір, який відповідно до частини другої статті 23 КЗпП укладається лише у випадках, коли трудові відносини з врахуванням характеру посадових обов`язків, умов їх виконання, чи в інших передбачених законодавчими актами випадках, неможливо встановити на невизначений строк.

       Водночас у контракті як особливій формі трудового договору за угодою сторін встановлюються строк його чинності, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору (частина третя статті 21 КЗпП України).

       Метою укладання контракту є максимальне використання індивідуальних здібностей працівника, надання додаткових стимулів для максимальної віддачі, підвищення взаємної відповідальності його сторін тощо.

       Встановивши, що позивач із ПАТ «Українська залізниця» уклав трудовий договір, строком дії один рік, з яким він ознайомлений, про що свідчить його підпис та в період дії не оскаржений, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

       Доводи апеляційної скарги, про те, що трудовий договір не відповідає волевиявленню позивача на укладення строкового трудового договору, колегією суддів не приймаються до уваги на підставі наступного.

       Суд першої інстанції встановив, що строк дії трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрзалізниця», обмежувався чітко визначеною датою - 05.02.2018 року, тобто, трудові відносини між сторонами тривали до певної дати.

       Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2017 року між ПАТ “Українська залізниця” та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу строком до 05.02.2018 року та згідно умов п. 8.1. даного договору, сторони погодили, що договір діє з 06 лютого 2017 року по 05 лютого 2018 року включно.

        ОСОБА_1 вже працюючи у ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вищевказаних обставин, виявив бажання щодо переведення його за погодженням сторін на іншу посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору.

       Виявляючи таке бажання та ставлячи свій підпис під строковим трудовим договором, останній фактично погодився, що його умови відповідають волі позивача.

       Так, аналогічна правова позиція міститься і у висновках викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 369/7704/18 (провадження № 61-18970св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 760/408/19 (провадження № 61-20368св19).

       Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується поясненнями позивача у судовому засіданні, у період дії вищезазначеного договору, він оскаржений не був, що підтверджує згоду ОСОБА_1 із умовами договору і, зокрема, зі строковістю.

       Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ОСОБА_1 власноруч написав заяву щодо його бажання продовжити трудові відносини на умовах укладення трудового договору, свідомо уклав з ПАТ «Українська залізниця» саме строковий договір, терміном дії один рік, наказом відповідача від 06 лютого 2017 року про переведення ОСОБА_1 на строковий трудовий договір за погодженням сторін і даний наказ ОСОБА_1 не оскаржувався.

       П.8.1.трудового договору № 16 передбачена умова про строк дії договору, а саме із 06.02.2017 до 05.02.2018 включно. Наявність підписів сторін на договорі, за загальним правилом, підтверджує їх згоду на дотримання та виконання його положень. Отже, особистий підпис працівника на трудовому договорі, в якому закріплені умови праці, включаючи порядок оплати праці, режим роботи, строк дії трудового договору тощо, є належним підтвердженням факту ознайомлення працівника з його умовами та його згоди на виконання трудових обов`язків у встановлених за погодженням сторін умовах.

       Позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів того, що відповідачем було здійснено тиск або примушування позивача до укладання строкового трудового договору з ним. Відсутність вказаних зауважень з боку позивача на момент укладення трудового договору на обумовлений сторонами договору строк додатково підтверджує той факт, що між сторонами було взаємне волевиявлення щодо укладання трудового договору на визначений строк та досягнуто повної згоди щодо усіх умов трудового договору. А тому доводи апеляційної скарги про укладення строкового трудового договору під тиском апеляційний суд відкидає як такі, що не знайшли свого доведення.

        ОСОБА_1 не спростовує той факт, що він підписав кожну сторінку трудового договору без будь-яких заперечень. Також протягом строку своєї роботи він не заявляв про те, що підписуючи трудовий договір, він не розумів його змісту.

       Добровільно підписуючи та виконуючи умови трудового договору від 06.02.2017 та додаткової угоди до трудового договору від 06.02.2017, позивач погодився з усіма його умовами, без будь-яких застережень, наслідком чого було припинення трудових правовідносин з позивачем, з підстав, визначених пунктом 8.1 трудового договору, по закінченню строку, на який цей трудовий договір був укладений.

       Пунктом 7.3.1. строкового договору між сторонами встановлено, що цей договір припиняється у зв`язку із закінченням строку дії договору. Пунктом 2.3.5. договору визначено, що до обов`язків роботодавця віднесено обов`язок повідомлення працівника про закінчення дії договору, не пізніше, ніж 1 (одного) місяця до закінчення строку дії договору.

       З метою належного виконання умов договору, відповідачем було надіслано позивачеві повідомлення про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за №ЦПК-10 від 05.01.2018 року.

       У випадку незгоди позивача з умовами трудового договору позивач мав передбачене ст. 233 КЗпП України право звернутися до суду за захистом порушених прав з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Однак, таким своїм правом ОСОБА_1 не скористався, і відносно чого відповідач вказує, що ОСОБА_1 , не скориставшись таким правом, фактично на даний момент пропустив строк звернення до суду із такими вимогами. Однак, суд не може давати оцінку пропуску строку звернення до суду із вимогами, які фактично заявлені не були.

       Не може погодитися апеляційний суд під час нового апеляційного перегляду справи із доводами, що посада позивача підпадає під характеристику посади менеджера (управителя) зі збуту (код професії 1475.4), оскільки посада ОСОБА_1 - директор з пасажирських перевезень і сервісу не передбачала виконання таких повноважень та виконання організаційно-розпорядчих функцій.

       Твердження апеляційної скарги, що переведення позивача на роботу за строковим трудовим договором погіршувало його істотні умови праці, а тому є незаконним колегія суддів не може прийняти до уваги, з огляду на ті обставини, що таке переведення відбулося за погодженням із позивачем та із його згоди, що відображено як у самому строковому трудовому договорі від 06.02.2017 року № 16, так і наказі №164/ос від 06 лютого 2017 року про переведення ОСОБА_1 на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця” на умовах укладення строкового трудового договору, окрім того, посадовий оклад на новій посаді значно збільшувався, порівнянно із попереднім, що позивачем не заперечувалося.

       Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що висновки суду у справі не відповідають обставинам справи або вимогам матеріального чи процесуального права.

       Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

       Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       Апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.

       У зв`язку з проведенням повторного апеляційного розгляду представником АТ «Укрзалізниця», адвокатом Коротуном О.М., 29.10.2019 року до апеляційного суду була подана заява про поворот виконання постанови Тернопільського апеляційної суд 17 серпня 2018 року, скасованої судом касаційної інстанції.

       У цій заяві висловлене прохання провести поворот виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 серпня 2018 у справі № 607/3393/18 — якою рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. Скасовано наказ публічного акціонерного товариства Українська залізниця про припинення трудового договору (контракту) №158/ос від 05.02.2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу публічного акціонерного товариства Українська залізниця. Стягнуто з публічного акціонерного товариства Українська залізниця в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1435685,79 грн, з відрахуванням податків і зборів, 5000 грн. моральної шкоди та 1057,20 грн. судових витрат. Стягнуто з публічного акціонерного товариства Українська залізниця в користь держави судовий збір в сумі 23297,28 грн.

       Відповідно ч. 2 ст. 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

       Згідно зі ст.239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення грунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

       Отже, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалено те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.

       У даному випадку у розпорядженні суду відсутні докази того, що скасоване Верховним Судом рішення апеляційного суду, про поворот виконання якого в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу подана заява, було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

       Ураховуючи наведене, правові підстави для задоволення заяви представника АТ «Укрзалізниця» адвоката Коротуна О.М. про поворот виконання рішення відсутні.

        Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат то, у відповідності до ст.141 ЦПК України, витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги потрібно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

       Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

       Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.        

       Судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

       У задоволенні заяви представника Акціонерного товариства «Укрзалізниця», адвоката Коротуна Олександра Михайловича, про поворот виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року відмовити.        

       Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

       Повний текст постанови складено 21 липня 2021 року .

Головуючий                                                                Дикун С.І.

Судді:                                                                        Храпак Н.М.

                                                                               Парандюк Т.С.