ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

19 квітня 2010 р.Справа № 2-а-97/09/1524

Категорія:2.19.6Головуючий в 1 інстанції: Іванов О.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого  –Бітова А.І.

суддів             –Милосердного М.М.

                       –Ступакової І.Г.

при секретарі –Новицькій Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області на постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 квітня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу "дітям війни",

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він належить до категорії громадян, які згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" мають право на підвищення розміру пенсії, однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку з 2006 року по 31 жовтня  2008 рік.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що вважає його необґрунтованим.

Постановою Роздільнянського районного суду  Одеської області від 21 квітня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_2 до УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу "дітям війни" задоволений частково.

Зобов'язано УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області провести нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення на 30% мінімальної пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2008 року, відповідно до чинного Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач має статус: "дитина війни" (в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни"), що підтверджується відповідним посвідченням.

Протягом 2006-2008 років позивач не отримував щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з ухваленнями Рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року           №10-рп/2008 право позивача на отримання щомісячної державної допомоги підлягало реалізації з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2008 року.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст. 6 Закону України "Про соціальний

захист дітей війни", Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-пр/2008.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни".

Зокрема, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на призначення їй підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст. 46).

Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" у редакції, викладеній у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року.

Однак такі умови не настали.

Таким чином, позовні вимоги про підвищення розміру пенсії за 2006 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм Законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.

Проте Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення п.12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням ст. 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до вимог ч.2 ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.

У 2007 році право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 "Про соціальний захист дітей війни" підлягало реалізації у період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.

Разом з тим, в 2008 році між сторонами склалися правовідносини, аналогічні правовідносинам 2007 року.

Так, зміни до ст. 6 Закону, що внесені п. 41 р. 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Таким чином, у 2008 році право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виникло з 22 травня 2008 року.

Також, судовою колегією встановлено, що у 2008 році УПФ України виплачував позивачу соціальну допомогу як "дитині війни" у  розмірі 10 % від належної відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування" до виплати суми.

Вказане свідчить, що відповідачем частково виконано зобов'язання щодо сплати 30% мінімальної пенсії за віком, тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати допомоги за 2008 рік підлягають задоволенню з урахуванням виплачених вже сум.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вказане право позивача не було реалізовано протягом з 22 травня до 31 жовтня 2008 року внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, у зв’язку з чим судова колегія вважає за необхідне зобов’язати останнього нарахувати та виплатити позивачу підвищення пенсії за вказаний період відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

В апеляційній скарзі вказується, що розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", не застосовується для перерахунку або підвищення пенсії.

Судова колегія не приймає цей довід апелянта, оскільки за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається виключно за правилами, встановленими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Отже, положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", згідно якого - мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений аб.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Також, є безпідставними посилання апелянта на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Такі доводи апелянта не відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного, зокрема ч.1 ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини як джерела права (справи "Качко проти України" (заява №63134/00).

Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України, а також зазначених Рішень Конституційного Суду України, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2008 року.

На вказаний висновок суду апеляційної інстанції не впливає пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду стосовно позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Виходячи із змісту наведеної норми процесуального закону, суд не вправі відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстав пропуску строку звернення до суду, якщо на цьому не наполягає одна із сторін, тобто з власної ініціативи.

За таких обставин, пропущення позивачем строку звернення до суду обґрунтовано не визнано судом першої інстанції підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, –

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області залишити без задоволення, а постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 квітня 2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Законом порядку.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: