АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“20” квітня 2010 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі :
головуючого Декайла П.В.
суддів Вавріва І.З., Гавриш Г.П.
за участю прокурора Воловник В.Н.
захисника ОСОБА_1
арештованого ОСОБА_2
перекладача ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі матеріали за апеляцією захисника ОСОБА_1 в інтересах арештованого ОСОБА_2 на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 02 квітня 2010 року про тимчасовий арешт громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2, -
В С Т А Н О В И Л А:
Цією постановою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м. Акчадаг, зареєстрованому за адресою АДРЕСА_1, громадянину Турецької Республіки, одруженому, на утриманні двоє малолітніх дітей, -
обрано тимчасовий арешт до вирішення питання про його екстрадицію до Турецької Республіки.
В апеляції захисник ОСОБА_1 в інтересах арештованого ОСОБА_2 просить постанову Тернопільського міськрайонного суду від 02 квітня 2010 року скасувати та звільнити ОСОБА_2 з під варти, мотивуючи тим, що дана постанова суду не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону України, Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, ____________________________________________________________________
Справа № 10 – 24, 2010 р. Головуючий у І інстанції – Свачій І.М.
Категорія – арешт Доповідач – Декайло П.В.
Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року та винесена без всебічного, повного і об’єктивного аналізу матеріалів справи, а також без належного дотримання прав іноземця на перекладача.
Посилається на те, що суд належно не дослідив дані про особу арештованого та інші докази, які не підтверджують наміру ОСОБА_2 ухилитися від виконання процесуальних рішень. Вважає, що згідно ратифікованої Європейській конвенції про видачу правопорушників 1957 року та додаткових протоколів, уповноважені органи на екстрадицію в Україні взагалі можуть відмовити у видачі ОСОБА_2, оскільки рішення про затримання вирішено заочно, стан здоров’я останнього є незадовільним та його особисті переконання різняться з офіційною позицією Анкари, а тому немає необхідності на даний час до вирішення питання про екстрадицію утримувати арештованого під вартою.
Заслухавши доповідача – суддю апеляційного суду, міркування прокурора, який вважає, що постанову суду слід залишити без змін, пояснення арештованого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які підтримали подану захисником апеляцію та просять постанову суду скасувати і звільнити арештованого з під варти, розглянувши подані матеріали, колегія суддів вважає, що апеляція захисника ОСОБА_1 до задоволення не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та постанови суду, суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно дослідив всі обставини справи та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Так, Україна є учасником Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року (із змінами і доповненнями, внесеними Другим додатковим протоколом від 17 березня 1978 року), а тому повинна дотримуватися зобов’язань даного міжнародного нормативного документу, який регулює підстави та порядок вирішення клопотань запитуючої сторони про видачу осіб, що вчинили злочини на її території.
Як видно з матеріалів справи, компетентними органами Турецької Республіки відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року (із змінами і доповненнями, внесеними Другим додатковим протоколом від 17 березня 1978 року) з метою надання їй правової допомоги в кримінальній справі та видачі їх громадянина, передано Україні необхідні та в достатній кількості документи, які вказують на обґрунтоване кримінальне переслідування громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2, який розшукується правоохоронними органами Турецької Республіки за скоєння злочинів передбачених розділами 3, 4 та 5 ч.188 Кримінального кодексу Туреччини №5237 “виготовлення та незаконна торгівля наркотичними чи стимулюючими речовинами” та який відповідно до тексту запиту про видачу Вищого кримінального суду 14-го району 32009/240 від 15 січня 2010 року, організував групу для вчинення злочинів пов’язаних з незаконною торгівлею та постачанням наркотиків та стимуляторів.
Серед вказаних документів Україні надано і постанову 10-го Суду Першої Інстанції м. Стамбул (Туреччина) від 30 січня 2009 року, якою відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід арешт.
Відповідно до правил Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року (із змінами і доповненнями, внесеними Другим додатковим протоколом від 17 березня 1978 року) вказана постанова суду є розпорядженням (ордером) компетентного органу запитуючої сторони на арешт та взяття під варту особи, щодо якої здійснюється процедура екстрадиції.
Таким чином, твердження захисника ОСОБА_1 в його апеляції на відсутність правових підстав для тимчасового арешту ОСОБА_2 суперечать наявним в справі документам.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 в порядку кримінального переслідування не підпадає під юрисдикцію українського кримінально-процесуального законодавства, то суд першої інстанції повинен був дослідити лише достатність і належність наданих запитуючою стороною документів та наявність чи відсутність перешкод для видачі особи, щодо якої здійснюється екстрадиція.
Інші питання, в тому числі доцільність взяття особи під варту, суди України не можуть вирішувати за власною ініціативою і не досліджують їх по суті.
Суд першої інстанції дотримався вказаних правил, а тому покликання захисника ОСОБА_1 в його апеляції на те, що суд належно не дослідив дані про особу арештованого та інші докази, які не підтверджують наміру ОСОБА_2 ухилитися від виконання процесуальних рішень, є неправильними.
Згідно з п.4 ст.16 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року (із змінами і доповненнями, внесеними Другим додатковим протоколом від 17 березня 1978 року) тимчасовий арешт може бути припинений, якщо впродовж 18 днів після арешту запитувана Сторона не отримує запиту про видачу правопорушника та відповідні документи. У будь-якому випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати здійснення такого арешту. Можливість тимчасового звільнення не виключається, однак запитувана Сторона вживає будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи.
Так, постановою суду від 02 квітня 2010 року до ОСОБА_2 був застосований тимчасовий арешт, на сьогоднішній день тривалість даного арешту не перевищує 40 днів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для припинення тимчасового арешту ОСОБА_2, як про це просить в своїй апеляції захисник ОСОБА_1
Не заслуговують на увагу посилання захисника ОСОБА_1 в його апеляції на те, що судом не було дотримано належного права ОСОБА_2 на перекладача, оскільки, під час слухання справи в суді першої інстанції був присутнім перекладач ОСОБА_3 Крім цього, як вбачається з протоколу судового засідання, будь-яких заперечень проти участі даного перекладача у розгляді справи від захисника та арештованого не надходило.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що постанова Тернопільського міськрайонного суду від 02 квітня 2010 року відповідає вимогам Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року (із змінами і доповненнями, внесеними Другим додатковим протоколом від 17 березня 1978 року), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом №11 від 11 травня 1994 року), а також нормам кримінально-процесуального закону України, а тому не знаходить підстав для її скасування та звільнення громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 з під тимчасово арешту.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року (із змінами і доповненнями, внесеними Другим додатковим протоколом від 17 березня 1978 року), колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію захисника ОСОБА_1 в інтересах арештованого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду від 02 квітня 2010 року про тимчасовий арешт громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 - без зміни.
Головуючий підпис
Судді два підписи
З оригіналом вірно:
Заступник голови судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду
Тернопільської області
П.В. Декайло