Справа №22ц-140/07                                                   Головуючий у 1 інстанції- Кухтей Р.В.

Категорія - 5                                                                 Доповідач - Русинчук М.М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21  березня 2007 року Колегія  суддів судової палати у  цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Сівчука Є.І.,

суддів - Мудренко Л.І., Русинчука М.М

при секретарі - Антонюк О.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль за апеляційною скаргою позивачки на рішення Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивачка - ОСОБА_1; представник позивачки - ОСОБА_4; відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3; представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5.

Колегія суддів

Встановила:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2006 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 9 січня 2007 року постановлено стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 349 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати вказане основне судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що за довідкою-рахунком від 6 травня 2003 року відповідачка ОСОБА_2 під час перебування у

2

шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 (а. с.20)      купила      автомобіль      марки «Мерседес-Бенц 208» з двигуном НОМЕР_1 і кузовом НОМЕР_2. Цей транспортний засіб зареєстрований за відповідачкою як за власником (а. с. 21).

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України від 7 лютого 1991 року «Про власність» (далі - Закон) серед інших однією з підстав набуття права приватної власності на майно є укладення угод, не заборонених законом.

За змістом статей 16, 17 Закону у громадян, які не є подружжям, право спільної сумісної власності на майно виникає у випадку придбання його внаслідок їх спільної праці як членів однієї сім'ї.

Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. В останньому випадку наявність письмової угоди про створення спільної часткової власності є обов'язковою.

Згідно зі статтею 224 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних відносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки, як вже зазначалось, відповідачка придбала згаданий автомобіль за належно оформленим письмовим договором купівлі-продажу під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3, вона з останнім як подружжя відповідно до положень наведеної норми права і статті 22 чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС України стали єдиними власниками цього майна.

Перелічені в статті 17 Закону умови, за яких позивачка могла вимагати визнання за нею права власності хоч би на частину спірного автомобіля, в розглядуваному випадку відсутні.

Передача ОСОБА_1 відповідачці частини коштів, яких не вистачало в останньої для придбання автомобіля, за наведених обставин (відсутність угоди про сумісну діяльність, наявність оформленого на відповідачку договору купівлі-продажу) не породжує у позивачки право власності на вказане майно, а може бути лише однією з підстав (за наявності відповідних доказів) для вимог про повернення боргу за договором позики.

Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачкою права власності на спірний автомобіль, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив в позові.

Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а зазначені в ньому висновки відповідають обставинам справи.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена   в    касаційному    порядку    шляхом    подання    касаційної    скарги

3

Безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.