Справа № 22-а-17/07 Головуючий у 1 інстанції - Восковська О.А.
Категорія -37 Доповідач - Здрилюк 0.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2007року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Лончука Б.Г., суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.І., при секретарі Губарик К.А., з участю сторін
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за адміністративним позовом Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Ковельської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Ковельської міської ради від 10.12.2004 року № 25/12 та зобов'язання надати у власність земельну ділянку для садівництва за апеляційною скаргою відповідача - Ковельської міської ради на постанову Ковельського міськрайонного суду від 19 вересня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: Ковельський міжрайонний прокурор;
представники - Вальчук А.П., Гайдашук Д.А., Ткачук С.Я., позивач - ОСОБА_1; представник позивача - ОСОБА_2; відповідач - Ковельська міська рада;
представники відповідача - Валентюк Олександр Георгійович, Куц Ірина Олександрівна.
Колегія суддів -
ВСТАНОВИЛА :
23 березня 2005 року Ковельський міжрайонний прокурор звернувся в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Ковельської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Ковельської міської
2
"ради від 10.12.2004 року № 25/12 та зобов'язання надати у власність земельну ділянку для садівництва.
Свій позов мотивує тим, що ОСОБА_1, в 1994 році отримала у спадщину від свого брата ОСОБА_3 будинковолодіння, розташоване на АДРЕСА_1, за яким згідно генерального плану забудови від 06.09.1954 року закріплена земельна ділянка загальною площею 1701 кв.м.
Рішенням відповідача № 14/7 від 12.12.2003 року ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування зазначеного жилого будинку в розмірі 0,01 га, а решту земельної ділянки площею 584 кв.м рішенням ради № 16/5 від 27.02.2004 року, за відсутності на це заяви та згоди позивача, передано їй в оренду для городництва, в зв'язку з чим це рішення органу місцевого самоврядування опротестоване прокурором.
Статтею 35 Земельного кодексу України передбачено право громадян із земель державної або комунальної власності набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Також статтею 119 цього ж Кодексу передбачене право громадян набувати земельну ділянку за давністю користування.
Оскільки позивач користується земельною ділянкою площею 584 кв.м понад 15 років, вона на підставі ч.1 ст. 118 ЗК України звернулась до відповідача із заявою про передачу цієї земельної ділянки їй у власність, однак рішенням ради № 25/12 від 10.12.2004 року їй у цьому безпідставно відмовлено.
Покликаючись на такі обставини, прокурор просив визнати незаконним та скасувати пункт 1 рішення Ковельської міської ради від 10.12.2004 року № 25/12 та зобов'язати надати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для садівництва площею 584 кв.м, що знаходиться на АДРЕСА_1.
Постановою Ковельського міськрайонного суду від 19 вересня 2006 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Ковельської міської ради від 10.12.2004 року № 25/12 в частині відмови у наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки.
Зобов'язано Ковельську міську раду передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для садівництва площею 584 кв.м, яка розташована в АДРЕСА_1.
Стягнуто з Ковельської міської ради судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп..
В апеляційній скарзі відповідач - Ковельська міська рада просить скасувати цю постанову.
Вважає, що судом допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт вказує, що ОСОБА_1 не представлено правоустановлючого документа стосовно права користування земельною ділянкою площею 584 кв.м.
3
Невірним є посилання суду на ст. 1225 ч.1 ЦК України стосовно переходу права власності на земельну ділянку до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення. Позивач використовувала земельну ділянку площею 584 кв.м під городництво, а для ведення городництва земельна ділянка не може передаватись у власність і переходити у спадщину, так як статтею 121 ЗК України чітко визначено цільове призначення земельних ділянок. Статтею 36 ЗК України визначено, що земельна ділянка для городництва надається лише в оренду.
Відповідно до генерального плану забудови міста Ковеля в кварталі, де проживає позивач на АДРЕСА_1 земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови і вся територія зазначена, як територія малоповерхової житлової забудови і не передбачено цільове призначення земельних ділянок - для садівництва.
Враховуючи, що позивач стала спадкоємцем житлового будинку на АДРЕСА_1 в 1994 році, то, з врахуванням терміну 15 років, визначеного ст. 119 ЗК України, позивач має право звернутись до органу місцевого самоврядування лише в 2009 році для набуття права користування земельною ділянкою по набувальній давності.
Судом неправомірно застосовано ст.2() ЗК України, оскільки зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за ініціативою власника, а не користувача земельної ділянки.
В апеляційному суді представник відповідача Куц І.О. апеляційну скаргу підтримала із зазначених у ній підстав та просить її задовольнити.
Представник прокурора Ткачук С.Я., позивач ОСОБА_1. та представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечили і просять її залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції до скасування з ухваленням нової постанови про відмову в позові з наступних підстав.
Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що на момент спадкування ОСОБА_3 домобудівель, розташованих на АДРЕСА_1 після смерті своїх батьків у 1972 році та на момент спадкування ОСОБА_1 цих же домобудівель після смерті брата у 1994 році, земельна ділянка, якою користувались обоє спадкоємців біля житлового будинку становила 1701 кв.м і постійно використовувалась сім'єю позивача для засаджень сільськогосподарською продукцією.
Також встановлено, що після отримання 31.03.2004 року безоплатно у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м за вказаною вище адресою для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, ОСОБА_1. звернулась до відповідача із заявою про надання їй у власність земельної ділянки площею 584 кв.м за цією ж адресою - для садівництва і
4
Ковельською міською радою рішенням від 20.08.2004 року № 21/20 було надано дозвіл для виготовлення проектної документації, після чого відмовлено у наданні земельної ділянки для садівництва, оскільки земельна ділянка, яку вона просила виділити відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, що не може вважатись законною підставою для відмови в позові.
Суд прийшов до висновку, що позивач відповідно до вимог ч.1 ст. 1225 та ч.1 ст. 1216 Цивільного кодексу України має право набути у власність вищезгадану земельну ділянку на підставі ст.119 Земельного кодексу України.
Проте, такі висновки суду суперечать встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального права.
Пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. (в редакції Закону від 03.07.1992 р.) «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» встановлено, що громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Відповідно до вимог ч.1 ст.22 та ч.1 ст.2З ЗК Української РСР в редакції 1992 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Такі ж вимоги містяться і в п.1 Перехідних положень та ч.1 ст. 125, ч.1 ст. 126 Земельного кодексу України в редакції 2001 року.
Позивач не подала жодного доказу в підтвердження того, що її батьки або брат ОСОБА_3 за життя були користувачами спірної земельної ділянки і що це право посвідчене відповідним державним актом.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач 31.01.1994 року успадкувала після смерті свого брата ОСОБА_3 лише жилий будинок, розташований на АДРЕСА_1 із належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами (а.с.9).
Право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд за цією ж адресою безоплатно ОСОБА_1. набула на підставі рішення Ковельської міської ради від 12.12.2003 року № 14/7, що стверджується відповідним Державним актом (а.с.8), а не в порядку спадкування.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що в зв'язку з незгодою позивача скасоване попередньо прийняте відповідачем рішення від 27.02.2004 року № 16/5 про надання ОСОБА_1 в оренду для городництва земельної ділянки площею 584 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
5
Передача громадянам земельних ділянок у приватну власність у законодавчо визначених розмірах може проводитись відповідними радами за місцем розташування цих ділянок.
Як вбачається із позовної заяви, а також пояснень позивача та змісту оспорюваного рішення, прийнятого відповідачем, позивач ОСОБА_1. звернулась до відповідача із заявою про надання їй земельної ділянки площею 584 кв.м за адресою свого проживання - саме для садівництва.
Відповідно до вимог ст. 19 Земельного кодексу України землі за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії.
Землі для садівництва відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення (п.а ч.3 ст.22 ЗК України).
Як вбачається із рішення відповідача від 10.12.2004 року № 25/12, ОСОБА_1 відповідно до її заяви відмовлено в наданні безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для садівництва на підставі ст.39 ЗК України (а.с. 17).
Згідно ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Із оглянутого в суді апеляційної інстанції оригіналу генерального плану міста Ковеля, з яким погодились прокурор і сама позивач, землі, які відносяться до вул.Мечнікова є землями житлової і громадської забудови міста.
Землі для садівництва також мають своє позначення, але в інших, відповідно відведених для цього місцях, які не межують із вул.Мечнікова.
Оскільки територія міста Ковеля, до якої відноситься вул.Мечнікова відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, то суміжні із позивачем землекористувачі, використавши своє право безоплатної приватизації земельної ділянки у визначеному законом розмірі, решту площі земельної ділянки, якою фактично користувались, придбали у власність шляхом її викупу, що стверджується наданими відповідачем копіями рішень та Державних актів про право власності на землю.
Таким чином, позивач, відмовившись від користування земельною ділянкою площею 584 кв.м, що на АДРЕСА_1 на правах її оренди не позбавлена права на придбання її у власність шляхом викупу.
Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян здійснюється лише після подачі відповідної заяви.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 119 ЗК України передача земельної ділянки на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Тобто, при цьому має враховуватись заява громадянина, місцезнаходження земельної ділянки, її розмір та цільове призначення.
Оскільки заява ОСОБА_1 подавалась про надання безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для садівництва, а не на підставі набувальної давності, місцерозташування земельної ділянки відноситься до категорії земель житлової і громадської забудови і позивачу уже передано у
6
приватну власність безкоштовно із цих земель земельну ділянку в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК України, то суд першої інстанції, покликаючись на ст.ст. 1216 ч.1, 1225 ч.1 Цивільного кодексу України та ст. 119 ЗК України прийшов до помилкового висновку про підставність позовних вимог і задоволення позову.
Оспорюваний прокурором в інтересах ОСОБА_1 пункт 1 рішення Ковельської міської ради від 10.12.2004 року № 25/12 прийнятий відповідно до вимог закону, а тому відсутні підстави для його скасування і відповідно зобов'язання передавати у власність позивача земельну ділянку для садівництва.
Покликання позивача на проведення оплати за складання проекту відведення земельної ділянки для садівництва не може бути взяте судом до уваги, як підстава для необхідності задоволення позову, оскільки позивач не позбавлена права на звернення у встановленому законом порядку з вимогами про відшкодування таких витрат.
Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, на підставі ст.ст. 12, 19, 22, 35, 38, 39, 116, 118, 119, 121 ЗК України, колегія суддів-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача - Ковельської міської ради задовольнити.
Постанову Ковельського міськрайонного суду від 19 вересня 2006 року в даній справі скасувати і постановити нову.
В позові Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Ковельської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Ковельської міської ради від 10.12.2004 року № 25/12 та зобов'язання надати у власність земельну ділянку для садівництва -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.