У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
в складі : головуючого – судді Мацунича М.В.
суддів : Фазикош Г.В., Ігнатюка Б.Ю.
при секретарі : Коновчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області на постанову Воловецького районного суду від 26 лютого 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області про поновлення строку на звернення до суду та здійснення нарахування й виплати державної соціальної допомоги до пенсії, -
в с т а н о в и л а :
Постановою Воловецького районного суду від 26 лютого 2010 року позовні вимоги задоволено частково.
УПФ України у Воловецькому районі Закарпатської області подано апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно скасування постанови суду та ухвалення нового рішення про відхилення позовних вимог. Мотивує її тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки ухвалено з порушенням вимог норм процесуального та матеріального права.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з’явились і не повідомили суд про поважність неявки, хоча повідомлені про час та місце судового розгляду.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 являється пенсіонером за віком. Та у відповідності до ст. 1 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” (далі - Закон про соціальний захист дітей війни) він набув статусу дитина війни. Частиною першою ст. 6 цього Закону про соціальний захист дітей війни, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Задоволення позовних вимог підлягає здійсненню в межах періоду з 09.07. по 31.12.2007 року та з 22.05. по 31.12.2008 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області визнала за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступних мотивів.
Виходячи з положень ч.3 ст.10 ЦПК України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводом апеляційної скарги є те, що ст. 7 Закону про соціальний захист дітей війни передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Оскільки фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, а тому не вбачається будь-яких порушень законодавства з боку управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області. А ч.3 ст.28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування) встановлено вимогу стосовно застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абз.1 ч.1 цієї статті Закону виключно для визначення пенсій, призначених у відповідності до цього Закону. А звідси, розмір мінімальної пенсії за віком встановлений цим Законом не поширюється на правовідносини, які виникають на підставі інших законів, зокрема Закону про соціальний захист дітей війни. А це дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні соціальних виплат дітям війни.
Розглянувши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів зазначає, що такі не можуть бути взятими до уваги, виходячи з наступних мотивів.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами ст. 6 Закону про соціальний захист дітей війни і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Так, вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно ст.28 Закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.
За таких обставин положення ч.3 ст.28 Закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Отже, вирішуючи даний спір суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що при розрахунку розміру доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону про соціальний захист дітей війни, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судами до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судами не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Таким чином, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін .
Враховуючи з наведеного та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів :
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області – відхилити.
Постанову Воловецького районного суду від 26 лютого 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили .
Головуючий : ______________________ Судді : ______________________
______________________