Номер провадження: 22-ц/813/8511/21

Номер справи місцевого суду: 947/2216/21

Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року, постановленного під головуванням судді Павлик І.А., повний текст судового рішення складений 23 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування майнової шкоди в сумі 7 473,41 грн., -

в с т а н о в и в:

У січні 2021 приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (надалі за текстом ПрАТ СК «Уніка») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та публичного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (надалі за текстом ПАТ «НАСК «Оранта») про солідарне стягнення з відповідачів в порядку суброгації майнової шкоди в сумі 7 473,41 грн.

В обґрунтуванні своїх вимог ПрАТ СК «Уніка» зазначало, що 25.01.2018 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» № 016393/4640/0000021, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «КІА СЕЕD» номерний знак НОМЕР_1 .

30.01.2018 об 11 год. 00 хв. на проспекті Гагаріна в м. Одесі, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2104» номерний знак НОМЕР_2 , скоїв зіткнення з транспортним засобом «КІА СЕЕD» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14.02.2018 року по справі про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 визнано винним у ДТП, яка сталася 30.01.2018 року.

На підставі вищезазначених документів та заяви ОСОБА_2 , позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 7 473,41 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.04.2019 № 081438.

Після виплати страхового відшкодування (з 11.04.2019) до ПрАТ СК «Уніка» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі виплаченого страхового відшкодування, а саме у сумі 7 473,41 грн.

Цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 , як власника (водія) транспортного засобу «ВАЗ 2104» номерний знак НОМЕР_2 , застраховано ПАТ «HACK «Оранта» на умовах договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії AM 0709818.

В подальшому 17.04.2019 представник ПрАТ «СК «Уніка» звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до ПАТ «HACK «Оранта», в задоволені якого йому було відмовлено, у зв`язку із пропуску річного строку для такого звернення на підставі ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За наведених підстав, ПрАТ «СК «Уніка» звернулась до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ПАТ «HACK «Оранта» в порядку суброгації 7473,41, а також судовий збір.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року в задоволені позову ПрАТ «СК «Уніка» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ПрАТ «СК «Уніка» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якої посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірних висновків у справі та прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтуванні своєї апеляційної скарги, ПрАТ «СК «Уніка» зазначає, що судом було в рішенні наведено мотивування лише в частині відмови у задоволенні позову до ПАТ «HACK «ОРАНТА», мотивів відмови у задоволенні позову до ОСОБА_1 судом не наведено.

У відзиві ПАТ «HACK «Оранта» зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги не містять.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Уніка» до ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив із того, що всі претензії щодо невиплати страхового відшкодування в повному обсязі, позивачем можуть пред`являтись саме до страховика ПАТ «НАСК» «Оранта», оскільки розмір заявлених позивачем витрат не перевищує межі страхового відшкодування, передбаченої у полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за яким відповідач застрахував цивільну відповідальність забезпечуваного транспортного засобу.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно до п. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Заподіяна внаслідок ДТП шкода зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як власника (водія) транспортного засобу «ВАЗ 2104» номерний знак НОМЕР_2 , застраховано ПАТ «HACK «Оранта» на умовах договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії AM 0709818.

Правовідносини у сфері страхування майнових інтересів підприємств, установ, організації та фізичних осіб регулюються Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та загальними нормами цивільного права.

Положення п. 16 постанова ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», зводилися до того, що кожен водій транспортного засобу повинен мати поліс обов`язкового страхування і якщо є такий поліс, то суд повинен за заявою позивача залучити до участі у справі страхову компанію, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винуватця. При цьому суд наголосив, що «Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдання шкоди у відповідному розмірі».

Що ж стосується відповідальності безпосереднього винуватця, то вищезазначений пункт наголошує на тому, що суд повинен був перевірити виконання двох умов: 1) наявність згоди винуватця самостійно відшкодувати шкоду (якщо такої не було, то виплату повинен був здійснити страховик); 2) винуватець виконав покладений на нього обов`язок щодо письмового повідомлення страховика про настання страхового випадку протягом трьох робочих днів. У випадку відсутності такого повідомлення шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на момент ДТП цивільно-правова ОСОБА_3 була застрахована у ПАТ «HACK «Оранта» (а.с. 93).

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 повідомив своєчасно ПАТ «HACK «Оранта» про ДТП (а.с. 91-92).

Відповідно до відзиву на позов, поданим ОСОБА_1 , останній не погоджується самостійно відшкодовувати ПрАТ «СК «Уніка» суму у розмірі 7 473, 41 грн.

Потерпілий або страховик за договором КАСКО повинен звертатися з вимогою до страховика цивільно-правової відповідальності винної особи.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 року.

Так, колегія Великої Палата зазначила, що в Україні існує інститут обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, а тому, пред`явлення вимоги до безпосереднього винуватця у межах страхового ліміту суперечить меті такого інституту. На цій підставі, суд прийшов до висновку, що у випадку пред`явлення вимоги до винуватця, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність суди повинні відмовляти в задоволенні таких позовних вимог. Зазначений правовий висновок у подальшому був ще раз підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у Постанові № 760/15471/15-ц від 03.11.2018 року.

У зв`язку з тим, що претензії щодо невиплати страхового відшкодування повинні пред`являтись саме до страховика ПАТ «НАСК» «Оранта», колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції на законних підставах відмовив ПрАТ «СК «Уніка» у задоволені позову до ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Уніка» до ПАТ «НАСК» Оранта», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на звернення за виплатою в порядку суброгації пропущений річний строк.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується з підстав порушення норм процесуального права, виходячи з наступного.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що 30.01.2018 об 11 год. 00 хв. на проспекті Гагаріна в м. Одесі ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2104» номерний знак НОМЕР_2 , скоїв зіткнення з транспортним засобом «КІА СЕЕD» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14.02.2018 року по справі № 522/2380/18, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

25.01.2018 між ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» № 016393/4640/0000021, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «КІА СЕЕD» номерний знак НОМЕР_1 .

У відповідача ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПАТ «HACK «Оранта».

ОСОБА_2 звернулася до ПрАТ «СК «Уніка» по виплату страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 25.01.2018 № 016393/4640/0000021, яку 11.04.2019 року було виплачено.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Встановивши, що згідно із договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та Закону № 1961-IV у страховика виник обов`язок з виплати страхового відшкодування потерпілому, а розмір завданої шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, суд першої інстанцій дійшов висновку про відмову у задоволенні позову заявленого до страхувальника, який є неналежним відповідачем за такими вимогами.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.  Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів, а тому при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб`єкта звернення та відповідний статус учасників справи.

Таким чином, судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний чинник.

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, ПрАТ «СК «Уніка» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування майнової шкоди в порядку суброгації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 760/15471/15-ц в аналогічних правовідносинах зроблено висновок про те, що за вимогами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Тобто страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та

27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Вирішуючи питання щодо юрисдикційності спору у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між двома господарюючими суб`єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим.

За таких обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, наявні підстави для закриття провадження у справі, адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Таким чином, розглядаючи позовні вимоги у цій справі в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанцій у порушення норм процесуального права не звернув належної уваги на те, що правовідносини в частині позовних вимог ПрАТ «СК «Уніка» про стягнення страхового відшкодування з ПАТ «НАСК «Оранта» виникли між двома господарюючими суб`єктами, а тому підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, колегія суддів робить висновок про те, що оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог до АТ «НАСК «Оранта» підлягає скасуванню із закриттям у цій частині провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарських судів України.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 515/425/20.

Враховуючи процесуальні порушення, допущені судом першої інстанцій, що унеможливили встановлення всіх обставин справи та ухвалення законного і справедливого судового рішення, колегія суддів не перевіряє доводи апеляційної скарги, спрямовані на вирішення спору по суті.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями

19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням зазначеного, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що судове рішення в частині стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Уніка» –задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року в частині позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу – скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу – закрити.

В інший частині рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 19 липня 2021 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ М.М. Драгомерецький