Справа № 22-5419/10 Головуючий у 1 інстанції Ларіна Н.О.
Категорія 46 Доповідач Рибалко Л.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 червня 2010 року м. Донецьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді Рибалко Л.І.
суддів Папоян В.В., Дем»яносова М.В.
при секретарі Шуляк Я.Г.
за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від1 квітня 2010 року
цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розподіл сумісного майна подружжя,
встановила
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 1 квітня 2010 року проведено розподіл спільного майна подружжя, а саме коштів , отриманих відповідачкою при продажі квартири , розташованої за адресою АДРЕСА_1, яку суд визнав спільною сумісною власністю подружжя, стягнув з відповідачки на користь позивача 202000 грн. та судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що судом неповно з’ясовані обставини справи та суд прийшов до необґрунтованого висновку, що продана квартира є спільною сумісною власністю подружжя , що вона не віддала гроші , отримані за її продаж.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши, матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав .
Розглядаючи справу суд першої інстанції повно,всебічно і об’єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 7 лютого 1998р. по 12 лютого 2007 року. Від спільного життя мають двох неповнолітніх дітей. У червні 1998 року сторони придбали однокімнатну квартиру за спільні кошти, проти чого вони не заперечують. У червні 2003 року цю квартиру продали та придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 15818 грн. згідно договору купівлі – продажу від 20 червня 2003 року. Після розірвання шлюбу відповідачка за згодою позивача, реалізуючи домовленість про розподіл коштів, одержаних від продажу, продала цю квартиру за 404000грн. Заперечуючи проти позову про розподіл коштів , отриманих від продажу спільного майна подружжя, відповідачка посилалася на те, що квартира за адресою АДРЕСА_1 не є спільним майном подружжя, оскільки на її придбання вона брала гроші у борг, а повернула лише після продажу квартири. Ці доводи судом і перевірялися, допитувалися свідки , досліджувалися письмові документи. Судом з’ясовано, що в момент придбання квартири сторони знаходилися у шлюбі, фактично проживали разом та вели спільне господарство. На придбання квартири витратили кошти, які отримали від продажу однокімнатної квартири та кошти, які накопичені за час шлюбу, частини, яка була надана батьками сторін на придбання квартири для спільного проживання. Будь – яких переконливих доказів, що квартира була придбана за рахунок коштів, які бралися особисто в борг відповідачкою та нею ж і повернуті, не надано. Тому суд прийшов до обґрунтованого висновку, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя та позивач має право на її половину. Оскільки відповідачка продала квартиру за 404000грн., половину суми не повернула, то суд правильно стягнув 202000 грн. на користь позивача. Такий висновок суду відповідає вимогам ст. 22 КзПШС та ч.1 ст. 70, 71 СК України. Інших заперечень та доказів щодо них відповідачка суду не надавала, не посилалася також відповідачка на необхідність визнання нерівними часток подружжя у спільному майні у зв’язку з тим , що у неї залишилися проживати діти та позивач мав заборгованість по аліментам в сумі 2200 грн.. А тому суд був позбавлений можливості досліджувати докази та робити висновок щодо відступлення від рівності часток , як це передбачено ч. ч. 2 , 3 с. 70 СК України.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Приймаючи рішення про стягнення судових витрат суд зробив розрахунок згідно постанови КМУ від 27 квітня 2006 року № 590 « Про граничні розміри компенсаційних витрат, пов’язаних з розглядом цивільних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».
З урахуванням наведеного доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись вимогами ст. ст. 218, 307, 308 ЦПК України , колегія суддів
ухвалила
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 1 квітня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з вказаного часу.
Головуючий Судді