ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4542/21 Справа № 203/1734/18 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року                                                                м. Дніпро

       Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

за участю секретаря судового засідання – Бондаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про зобов`язання привести приміщення у первісний стан, усунення перешкод у здійсненні права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

        17 травня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання привести приміщення у первісний стан, усунення перешкод у здійсненні права власності.

       Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником нежитлового приміщення №15 площею 27,4 м2 у будинку АДРЕСА_1 .

       Власником квартири АДРЕСА_1 у цьому будинку є відповідач.

       У травні 2016 року позивач дізнався про те, що невстановленими особами у незаконний спосіб було виконано реконструкцію у будинку, унаслідок якої нежитлове приміщення №15 було приєднано до квартири АДРЕСА_1 . Викладене стало причиною звернення позивача до суду з позовом про зобов`язання відповідача привести спірне приміщення у первісний стан та усунути перешкоди у здійсненні позивачем права власності на нього (т. 1 а.с.3-6).

       Враховуючи зазначене, просив суд зобов`язати ОСОБА_1 привести приміщення АДРЕСА_2 у первісний стан шляхом: відновлення перегородки №1; відновлення перегородки №2; відновлення перегородки №3; відновлення перегородки №4; демонтування перегородки №5, відновлення прорізу №6, проведення шпаклювальних та малярних робіт.

       Зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в здійсненні права власності у приміщенні АДРЕСА_2 . Вирішити питання стосовно судового збору (т.1, а.с. 3-6).

       Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2021 року акціонерному товариству «Українська залізниця» у позові до ОСОБА_1 про зобов`язання привести приміщення у первісний стан, усунення перешкод у здійсненні права власності відмовлено (т.2, а.с. 50-51).

       Не погодившись з рішенням суду, акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

       В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи.

       Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

       Судом першої інстанції встановлено, що від 13.10.2015 Держава України в особі Міністерства інфраструктури України в особі позивача є власником нежитлового приміщення №15 площею 27,4 м2 у будинку АДРЕСА_1 (т.1, а.с.14,20 – 22, т. 2 а.с. 23, 24).

       У подальшому невідомими особами було проведено переобладнання (переплануванням, реконструкцію) будинку, у результаті якого приміщення №15 площею 27,4 м2 ймовірно увійшло до складу житлового приміщення №16 загальною площею 106,5 м2 у будинку АДРЕСА_1 .

       23 лютого 2016 року право власності на житлове приміщення №16 загальною площею 106,5 м2 було зареєстроване за ОСОБА_2 . Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для реєстрації права стало рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.12.2006, ухвалене у справі №2-2163.

       12 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким останній набув право власності на житлове приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 106,5 м2. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. і зареєстрований у реєстрі за №231 (т. 1 а.с. 16).

       15 травня 2020 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз було складено висновок №3722-19, згідно з яким можливо припустити, що загальна площа приміщення №15 (27,4 м2) увійшла до загальної площі приміщення №16 (106,5 м2) у зв`язку з переобладнанням (переплануванням, реконструкцією тощо) будинку АДРЕСА_1 . Вказаним висновком також було визначено спосіб приведення спірного приміщення до первісного стану (т. 1 а.с. 173 – 177).

       Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

       Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

       Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ­– ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

       Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

       За правилами, встановленими частинами 1, 3 статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

       Частиною 1 статті 5 ЦПК встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

       Способи захисту порушеного права визначено частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), яка визначає, що такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

       При цьому за приписами частин 1, 2 статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

       Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

       При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотримання приписів статті 16 ЦК та статті 5 ЦПК.

       Крім того, стала судова практика визначає додатковий критерій належності обраного позивачем способу захисту порушеного права, згідно з яким такий спосіб має також бути ефективним, тобто таким, що тягне за собою настання для позивача реальних позитивних правових наслідків у вигляді повного або часткового поновлення порушеного права.

       Позивач у справі звернувся до суду з вимогами про зобов`язання відповідача привести спірне приміщення у первісний стан (унісши певні зміни до існуючої конструкції), усунення перешкод у здійсненні права власності.

       Незважаючи на відповідність висунутих вимог приписам статті 16 ЦК, вони не відповідають критерію ефективності.

       Судом встановлено, що належне позивачеві нерухоме майно ймовірно було протиправно включене до житлового приміщення №16 загальною площею 106,5 м2, право власності на яке в цілому належить відповідачеві.

       З огляду на це ефективним способом захисту порушеного права є застосування інституту віндикації (стаття 388 ЦК) – витребування майна власником від добросовісного набувача.

       Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений у справі позов через невірно обраний спосіб захисту порушеного права задоволенню не підлягає.

       Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

       Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

       Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

       Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

       Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» — залишити без задоволення.

       Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2021 року— залишити без змін.

       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

       Судді: