Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 11-кп/4809/437/21 Головуючий у суді І-ї інстанції Крімченко С. А.

Категорія 121 (101) Доповідач в колегії апеляційного суду Широкоряд Р. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2021 року                                                        м. Кропивницький

       Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді Широкоряда Р.В.,

суддів Драного В.В., Кабанової В.В.,

секретар Кримська Ю.О.,

за участі прокурора Добрової Н.І.,

адвоката Ковальової Т.Ю.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

переглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_1 , адвоката в інтересах обвинуваченої – ОСОБА_2 вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 березня 2021 року, за яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Олександрія Кіровоградської області, громадянку України, з професійно-технічною освітою, незаміжню, безробітну, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , судиму:

- 17.11.2010 року вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; на підставі ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15.06.2015 року звільнена умовно-достроково від основної міри покарання з невідбутою частиною 2 роки 7 місяців 8 днів;

- 30.10.2019 року вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області за ч. 1 ст. 121 , 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 10 місяців; звільнена по відбуттю призначеного покарання.

визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

ВСТАНОВИЛА:

       Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнана винуватою за вчинення: умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Кримінальне правопорушення вчинено при наступних обставинах.

ОСОБА_1 , 13 травня 2020 року приблизно о 20 годині 00 хвилин, перебувала за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де в гостях у останньої перебував ОСОБА_3 . В цей час в ході сварки, яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та яка переросла в бійку, ОСОБА_1 ,у відповідь на протиправні дії ОСОБА_3 , діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень , нанесла ОСОБА_3 не менше одного удару ножем в область живота , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді:проникаючого поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкої кишки, брижі тонкого кишківника, великого черепця, які згідно висновку судово-медичної експертизи №150 від 18.06.2020 року мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння.

В апеляційних скаргах:

адвокат Ковальова Т.Ю. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції, призначити останній покарання за ст. 128 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки, звільнити від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік.

Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Потерпілий в судовому засіданні зазначив, що сам напоровся на ніж, що свідчить про відсутність умислу ОСОБА_1 на спричинення тяжких тілесних ушкоджень. Вказане узгоджується і з показаннями самої обвинуваченої. ОСОБА_1 взяла ніж з метою залякування потерпілого ОСОБА_3 , який вчиняв сварки на її подвір`ї, умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень не мала.

Вважає, має місце необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а тому дії обвинуваченої слід кваліфікувати за ст. 128 КК України.

Крім того, зауважує, що обвинувачена має постійне місце проживання, неодноразово вказувала, що бажає стати на шлях виправлення, щиро кається у вчиненому, позитивно характеризована має неофіційний заробіток;

обвинувачена ОСОБА_1 просить змінити вирок суду першої інстанції, перекваліфікувати її дії з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, визнати обставинами, які пом`якшують їй покарання, - обставини, зазначені нею в тексті апеляційної скарги.

В обґрунтування своїх вимог вказує наступне.

Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, не взято до уваги ряд доказів, що могли істотно вплинути на рішення суду, не зазначено, чому за наявності ряду доказів взято до уваги одні і відкинуті інші, взято до уваги лише докази обвинувачення.

На переконання обвинуваченої, досліджені докази надають підстав зробити висновок, що за суб`єктивною стороною ознак злочину, її дії слід кваліфікувати за ст. 128 КК України.

Умислу на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень у неї не було, вона взяла ніж для того, щоб залякати потерпілого з метою припинити протиправні дії останнього щодо неї особисто та щодо оточуючих, тримала ніж при собі, поранення виникло спонтанно – потерпілий напоровся на ніж, внаслідок власних агресивних дій. Крім того, потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння.

Потерпілий вказував, що сам напоровся на ніж, а свідки – вказували на неадекватну поведінку потерпілого.

Вказує, що колюче-різане пошкодження у потерпілого – одне, а вона не була позбавлена можливості, за умови умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, спричинити тому множинні ушкодження і не обмежитись одним випадковим пораненням. Життєво важливі органи потерпілого не поранені.

Крім того, потерпілий сам залишив повір`я, сівши на велосипед.

Не погоджується із неврахуванням судом таких обставин, які пом`якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

До початку апеляційного розгляду по суті, прокурор, в порядку ст. 403 КПК України відмовилась від апеляційної скарги, поданої прокурором.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку у дебатах обвинуваченої та адвоката в інтересах обвинуваченої, які підтримали апеляційні скарги сторони захисту в повному обсязі, просили скасувати оскаржуваний вирок суду першої інстанції, кваліфікувати дії обвинуваченої за ст. 128 КК України, думку прокурора, яка заперечила задоволення апеляційних скарг захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

       Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стороною захисту оскаржується кваліфікація дій ОСОБА_1 за ст. 121 КК України.

Однак, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що винуватість обвинуваченої, а також і кваліфікація її дій за ст. 121 КК України знайшла своє підтвердження.

Обвинувачена ОСОБА_1 , будучи допитаною судом першої інстанції, свою винуватість визнала частково, суду надала наступних показань.

В травні, - 13 травня 2020 року, у неї в гостях був потерпілий ОСОБА_3 . Також на території її домоволодіння перебували ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Останній приніс вина і вони випили. Всі вони сиділи на порозі її будинку.

На деякий час вона заходила в хату, коли вона вийшла, то побачила, що потерпілий ОСОБА_3 з ОСОБА_5 билися на порозі будинку. Вона вигнала потерпілого з двору,а ОСОБА_5 відразу пішов додому.

Однак, потерпілий неодноразово повертався то за коштами, то за пилкою. Пилку потерпілому поніс ОСОБА_6 і вони чомусь почали битися між собою. Потерпілий також вдарив ОСОБА_7 , яка підійшла до її двору. Вона знову почала виганяти потерпілого з двору, але останній почав чіплятися до неї, ліз битися, збив її з ніг.

Коли потерпілого відтягли від неї, то він почав битися з своїм племінником ОСОБА_8 .

З метою припинити дії потерпілого, вона вдарила останнього по спині сапою, яка стояла у веранді. Тоді потерпілий відпустив свого племінника. Вона почала злитися на потерпілого, так як він чіплявся до всіх присутніх та не хотів виходити з її двору, - взяла ніж в руку, щоб налякати потерпілого. Вона і потерпілий стояли навпроти один одного.

Потерпілий потягнув її на себе і у відповідь вона вдарила його ножем.

Оскільки потерпілий нижчий за неї зростом, то удар ножем прийшовся в живіт потерпілого.

Вона не мала наміру вбивати потерпілого та наносити йому тілесні ушкодження. Він сам напоровся на ніж.

Потерпілий в той день був в сорочці, светру та куртці. Крові на потерпілому вона не бачила. У неї на руках теж слідів крові не було. Після удару вона встромила ніж в землю. Потерпілий після удару не падав , а пішов самостійно додому.

Не зважаючи на означене, вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю доказів у справі, належно досліджених судом першої інстанції.

Як встановлено показаннями потерпілого ОСОБА_3 , наданими суду першої інстанції, - він перебував в дворі у ОСОБА_1 , і крім нього в дворі обвинуваченої були також сама обвинувачена, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Всі вони відпочивали.

ОСОБА_5 почав до нього чіплятися та виганяти з двору, а потім кинувся битися, він теж його вдарив. Обвинувачена почала на нього кричати та виганяти з двору. Він хотів встати та піти, але ОСОБА_5 знову до нього ліз битися, він знову його вдарив.

Билися через ревнощі, так як він мав намір разом проживати з обвинуваченою. Обвинувачена його виганяла з двору, але він неодноразово повертався.

Обвинувачена вдарила його ножем, а не він сам на нього напоровся.

Після удару обвинувачена тримала ніж в руці і вони впали. Він тримав обвинувачену, щоб вона заспокоїлася та знову його не вдарила.

Коли обвинувачена заспокоїлася, то він встав, сів на велосипед та поїхав до сестри.

Вранці прийшов ОСОБА_10 і викликав швидку допомогу, так як йому було зле. Його забрали в лікарню, зробили операцію. Він не наполягає на суворій мірі покарання до обвинуваченої, претензій до неї не пред`являє.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні намагався змінити показання.

Після перегляду відеозапису слідчого експерименту за його участі , зазначив , покази на слідчому експерименті надавав добровільно та без примусу.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_4 , наданих останнім в ході судового розгляду суду першої інстанції, - потерпілий ОСОБА_11 є його дядьком. Коли потерпілий знаходиться в нетверезому стані, то він дуже конфліктна особа.

Коли він прийшов до обвинуваченої, то там вже знаходилися потерпілий ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Потерпілий розпочав бійку з ОСОБА_5 , бо приревнував останнього до обвинуваченої .Він їх розборонив. Потім потерпілий почав чіплятися до всіх присутніх, його всі виганяли з двору. Обвинувачена також просила його декілька разів покинути двір, але потерпілий знову повертався. ОСОБА_13 він також намагався наносити удари.

Так як він, свідок, відходив на задній двір, то він не бачив бійку з ножем. Коли повернувся, то потерпілого вже не було, ніж був встромлений в землю.

Він взяв ніж та викинув його.

ОСОБА_14 йому нічого не розповідала.

Додому він прийшов біля першої години ночі. Вдома він побачив ОСОБА_15 , який повідомив, що його порізали і просив викликати швидку допомогу. Він побачив, що ОСОБА_11 дійсно поранений і у нього рана на животі. Після лікування в лікарні ОСОБА_11 сказав, що йому ОСОБА_14 нанесла ушкодження, але він на неї не буде заявляти в поліцію.

Згідно із наданими в судовому засіданні суду першої інстанції показаннями свідка ОСОБА_16 , - в той вечір вона знаходилася в гостях у обвинуваченої ОСОБА_17 , між обвинуваченою та потерпілим були якісь конфлікти. Обвинувачена неодноразово виганяла потерпілого з двору, але вона не бачила між ними бійку з застосуванням ножа.

У відповідності до показань свідка ОСОБА_18 в суду першої інстанції, - у той вечір він був в гостях у обвинуваченої ОСОБА_19 . Вживали вино. Події того дня погано пам`ятає,так як був в нетверезому стані, але від племінника потерпілого дізнався, то в той день потерпілого підрізали.

Крім того, вина обвинуваченої ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення доводиться рядом письмових доказів матеріалів кримінального провадження у сукупності досліджених судом першої інстанції, які судом визнані допустимими й належними:

-протоколом огляду місця події від 14.05.2020 року з фототаблицею , згідно якого місцем вчинення даного кримінального правопорушення є територія домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .В ході проведення огляду місця події було виявлено та вилучено: кухонний ніж з полімерною рукояткою чорного кольору, який поміщений до паперового конверту « Нацполіція України ГСУ», кухонний ніж з полімерною рукояткою коричневого кольору,який поміщений до паперового конверту « Нацполіція України ГСУ» , металеву сапу з дерев`яним руків`ям ,яка поміщена до спеціального сейф-пакету « Нацполіція України» № 4357024 , металеву ручну пилу з полімерною рукояткою синього кольору,яка поміщена до спеціального сейф-пакету « Нацполіція України» №4357025, змив речовини бурого кольору,який поміщений до паперового конверту« Нацполіція України ГСУ».( а.с. 10-17);

-протоколом огляду місця події від 14.05.2020 року з фототаблицею, згідно якого було проведено огляд будинку на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , де було виявлено та вилучено : змив речовини бурого кольору та контрольний змив з підлоги кімнати будинку, які поміщені до окремих паперових конвертів « Національна поліція України ГСУ», змив речовини бурого кольору та контрольний змив з сидіння велосипеду,які поміщені до окремих паперових конвертів « Національна поліція України ГСУ» ( а.с. 27-33);

-висновком експерта №75 від 16.06.2020 року, згідно якого кров потерпілого ОСОБА_3 належить до групи Ав за ізосерологічною системою АВО.При судово-медичному дослідженні змивів з клинка( об`єкт №2) ножа кухонного №1 знайдена кров людини, в крові якої міститься антиген А ізосерологічної системи АВО, від потерпілого ОСОБА_3 не виключається( а.с. 98-100);

-висновком експерта №104 від 19 червня 2020 року,згідно якого на наданих для проведення експертизи трикотажному светрі і синтетичній верхній сорочці, що належали постраждалому ОСОБА_3 виявлено пошкодження переду светра справа і середньої та нижньої частини правої пілочки верхньої чоловічої сорочки, які за характером є колото-різаними. Пошкодження , виявлені на верхній чоловічій сорочці могли утворитись від дії клинка ножа №1 ( а.с. 109-124);

-висновком експерта № 381 від 19 червня 2020 року, згідно якого кров потерпілого ОСОБА_3 належить до групи Ав за ізосерологічною системою АВО. На марлевому тампоні – змиві з ґрунту з місця події( об`єкт 1) знайдено сліди крові людини, в крові якої міститься антиген А ізосерологічної системи АВО і дана кров може належати потерпілому ОСОБА_3 (а.с. 134-135);

-висновком експерта № 382 від 18 червня 2020 року , згідно якого кров потерпілого ОСОБА_3 належить до групи Ав за ізосерологічною системою АВО. На змиві з підлоги( об`єкт №1, вилучений в ході огляду місця події по АДРЕСА_1 ), змиві з велосипеда (об`єкт №2) знайдено кров людини, та при визначенні групової належності цієї крові за ізосерологічною системою АВО виявлено антиген А і дана кров може належати потерпілому ОСОБА_3 ( а.с. 140-143);

-висновком судово-медичного експерта № 150 від 18.06.2020 року, згідно якого у наданих медичних документах на ім`я ОСОБА_3 виявлені наступні тілесні ушкодження: проникаючого поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкої кишки, брижі тонкого кишківника, великого черепця. Вказане ушкодження могло виникнути від не менш ніж одноразової дії предмету з ознаками гострого та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечне для життя в момент заподіяння ( а.с. 147-150);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 24.06.2020 року за участі потерпілого ОСОБА_3 , згідно якого потерпілий розповів про обставини , при яких йому були нанесені тілесні ушкодження. Пояснив, що був у ОСОБА_5 в гостях. У нього виник конфлікт з ОСОБА_5 , який там перебував. В ході конфлікту ОСОБА_14 взяла в праву руку ніж і нанесла йому один удар в область живота , а потім розвернулася та пішла в хату. Він сів на велосипед і хотів поїхати додому. Але по дорозі йому стало погано і він заїхав до сестри. Вночі прийшов племінник та викликав йому швидку допомогу.( а.с. 174-176);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 24.06.2020 року за участі свідка ОСОБА_4 , в ході якого свідок повідомив, що перебував на території домоволодіння ОСОБА_20 потерпілого ОСОБА_15 з ОСОБА_5 на території домоволодіння ОСОБА_17 була бійка через ревнощі. В бійку втрутилася ОСОБА_21 . Остання неодноразово виганяла ОСОБА_15 з двору, але він повертався. Він відлучався на деякий час, а коли повернувся, то потерпілого вже не було. ОСОБА_5 йому сказала, що штрикнула потерпілого ножем в ногу. Ніж був встромлений в землю. Ніж був кухонний з пластиковою рукояткою. Він викинув цей ніж в хату. Коли повернувся додому, то виявив там свого дядька ОСОБА_22 .На прохання останнього, він викликав йому швидку допомогу ( а.с.179-181);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 30.06.2020 року за участю підозрюваної ОСОБА_1 з відеозаписом, в ході якого остання пояснила, що 13.05.2020 року у неї в дворі був потерпілий ОСОБА_11 , який чіплявся до присутніх там інших осіб, влаштовував бійки. Вона неодноразово його виганяла, але він знову повертався. З нею також намагався влаштувати бійку, збив її з ніг і вона впала. Коли ОСОБА_15 відтягнули від неї, то він переключився на ОСОБА_23 , свого племінника. Тоді вона взяла сапу і вдарила ОСОБА_15 сапою два рази по спині. ОСОБА_11 відпустив ОСОБА_23 . Вона кинула сапу на порозі і взяла там ніж невеликий кухонний з чорною рукояткою. Вона взяла ніж в руку , бо хотіла налякати ОСОБА_15 , щоб він пішов, бо він з усіма перебився і її аж трусило від нього. Потерпілий продовжував махати руками, ображав її. Вони з потерпілим стояли обличчям один до одного. Потім потерпілий її шарпнув за одяг, а вона його вдарила ножем. Він смикнув її і сам наштрикнувся на ніж. Вона не махала ножем, не намагалася кудись попасти. Думає, що удар прийшовся в ділянку живота , але вона не бачила. Після удару вона відійшла від потерпілого, встромила ніж в землю. Потерпілий постояв та пішов додому. Крові на ньому вона не бачила. Вона не думала, що так воно вийде ,що такий удар вона йому нанесла.( а.с.184-189);

-висновком експерта №165 від 03.07.2020 року згідно якого тілесні ушкодження, які були виявлені у ОСОБА_15 могли виникнути за різних обставин, в тому числі і від дії ножа, як зазначає потерпілий та також ОСОБА_14 в ході слідчих експериментів за їх участю( а.с. 191-203).

Таким чином, на підставі досліджених доказів, ОСОБА_1 обґрунтовано визнано винуватою у вчиненні умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а дії обвинуваченої – правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 КК України, за яке її засуджено, не доведена – спростовується сукупністю доказів у кримінальному провадженні, що їх наведено вище, які належно досліджені, оцінені судом першої інстанції.

Винуватість доведена безпосередньо як показаннями потерпілого, також письмовими доказами у кримінальному провадженні, зокрема як протоколи слідчих експериментів, висновки експерта тощо.

При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, з оскаржуваного вироку суду першої інстанції, - судом досліджено всі докази у кримінальному провадженні у їх сукупності, як показання потерпілого, свідків, так і письмові докази у справі.

Обвинувачена в ході судового слідства надала пояснень: в ході конфліктної ситуації із потерпілим ОСОБА_3 , вона взяла ніж в руку з метою налякати потерпілого, в ході сутички потерпілий потягнув її на себе, а вона у відповідь вдарила його ножем.

Потерпілий ОСОБА_3 надав пояснень: під час відпочинку на території домоволодіння, де мешкала обвинувачена, у нього на ґрунті ревнощів виник конфлікт із одним з присутніх чоловіків, зав`язалась бійка, що обурило обвинувачену ОСОБА_1 і вона декілька разів виганяла його з подвір`я тоді, як він знову повертався і знову розпочиналась бійка з присутнім ОСОБА_5 ; після того як він в черговий раз повернувся – зав`язався конфлікт і сутичка із обвинуваченою, яка вдарила його ножем.

Пізніше, потерпілий вказував суду, що сам винен у даній ситуації, оскільки сам напоровся на ніж, однак після дослідження судом доказу: протокол проведення слідчого експерименту за його участю, перегляду відеозапису фіксації даної слідчої дії, - вказав, що його пояснення під час проведення слідчого експерименту відповідають дійсності, він їх надав добровільно і без примусу.

Проведеним і фіксованим за допомогою відезапису слідчого експерименту 24 червня 2020 року за участі потерпілого ОСОБА_3 встановлено обставини, при яких йому нанесені тілесні ушкодження: гостював у ОСОБА_5 (обвинувачена ОСОБА_1 ), у нього виник конфлікт з ОСОБА_5 , який також там перебував; у ході конфлікту ОСОБА_1 взяла в праву руку ніж і нанесла йому один удар в область живота, а потім розвернулася та пішла в будинок.

Висновком судово-медичного експерта № 150 від 18.06.2020 року, встановлено характер, локалізацію та тяжкість заподіяних потерпілому ОСОБА_24 тілесних ушкоджень: у наданих медичних документах на ім`я ОСОБА_3 виявлені наступні тілесні ушкодження: проникаючого поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкої кишки, брижі тонкого кишківника, великого черепця; вказане ушкодження могло виникнути від не менш ніж одноразової дії предмету з ознаками гострого та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечне для життя в момент заподіяння.

Щодо кваліфікації дій обвинуваченого колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, зазначеними в оскаржуваному вироку.

За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).

Необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК) характеризується аналогічними елементами об`єктивної сторони, а за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано у ст. 25 КК.

Розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч. 1 ст. 121 КК) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивними сторонами цих злочинів.

Зміст інтелектуального та вольового критеріїв вини в зазначених злочинах із матеріальним складом зумовлюються усвідомленням особи характеру вчиненого діяння, передбаченням або свідомим припущенням його негативних наслідків та ставленням до них.

Відповідно до положень постанови Пленуму ВСУ від 07.02.2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи»: п. 26. У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої

тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК України.

Тож, як встановлено доказами у кримінальному провадженні, враховуючи характер отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, удар ножем саме був завданий обвинуваченою ОСОБА_1 потерпілому, а не останній наштрикнувся на ніж; удар завданий із застосуванням певної сили, потерпілий значно нижчий зростом за обвинувачену і значно меншої статури.

Слід враховувати також й те, що з метою припинення неправомірних дій з боку потерпілого ОСОБА_24 обвинувачена взяла саме ніж; локалізація порання - удар спричинено в життєво-важливий орган людини – в черевну порожнину.

При таких обставинах обвинувачена ОСОБА_1 , хоча й не конкретизувала у своїй свідомості, якою саме буде спричинена потерпілому шкода, однак усвідомлювала, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачала такі наслідки і свідомо припускала їх настання.

Відповідно тяжке тілесне ушкодження є безпосереднім наслідком активної умисної протиправної поведінки ОСОБА_1 , заподіяння останньою удару ножем в область живота потерпілого.

Відтак, доводи апеляційних скарг захисту про неправильність кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_1 за ст. 121 КК України – свого підтвердження не знайшли.

Щодо дотримання принципів та вимог закону при призначенні обвинуваченій покарання.

Захист стверджує, що судом першої інстанції недостатньо враховано, що обвинувачена має постійне місце проживання, вказувала, що бажає стати на шлях виправлення, щиро кається у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину, позитивно характеризована, має неофіційний заробіток.

Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

При цьому, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України  № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», - відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Зважується, крім того, на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах Souring v. UK, Shvydka v. Ukraine, Tammer v. Estonia, - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.

Вимоги дотримання справедливості при призначенні кримінального покарання закріплені у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.14 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні обвинуваченій ОСОБА_1 покарання, судом першої інстанції належно враховано всі обставини, передбачені ст. 65 КК України та дотримано принципів призначення покарання.

Встановлено, що ОСОБА_1 вчинила тяжке, умисне, проти життя та здоров`я, кримінальне правопорушення, як особа обвинувачена посередньо характеризована, безробітна /офіційного сталого джерела заробітку не має/, незаміжня, без утриманців, на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 двічі судима за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень проти життя та здоров`я, судимості не зняті й непогашені.

Обставини, які пом`якшують покарання, обставини, які обтяжують покарання, - відсутні.

З приводу врахування обставини, яка пом`якшує покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.        

Активне сприяння розкриттю злочину – характеризоване діями винної особи, спрямованими на те, щоб надати допомогу правозастосовним органам у встановленні істини у справі, з`ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину й полягає у добровільному повідомленні правоохоронним органам або суду фактів, наданні доказів чи іншої інформації про власну злочинну діяльність або злочинну діяльність інших осіб, якщо особа діяла у співучасті.

Активне сприяння розкриттю злочину має бути ініціативним, активним, справжнім, може проявлятись у таких формах, зокрема як: надання обвинуваченим інформації про всі епізоди злочину, які йому відомі, про окремі обставини скоєння злочину; інформуванні відповідних органів про співучасників вчиненого злочину; наданні інформації задля їх викриття, а також визначення конкретної ролі кожного співучасника злочину; повідомленні про місцезнаходження співучасників злочину чи наданні допомоги з їх затримання; видачі засобів та знарядь вчинення злочину, а також майна, що було одержане в результаті скоєння злочину.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що обвинувачена ОСОБА_1 не сприяла активно розкриттю кримінального правопорушення.

Факт кримінального правопорушення встановлено за повідомленням із санітарного пропускника ОЦРЛ до чергової частини поліції у зв`язку із доставленням до лікарні потерпілого ОСОБА_24 із різаною раною черевної порожнини (аркуш провадження 4 том 1), розпочато досудове розслідування, в ході якого встановлено винну особу й отримано всі докази на підтвердження її вини.

Жодних активних дій для розкриття злочину ОСОБА_1 не вчиняла, оскільки, окрім тієї інформації, яку було отримано в ході проведених слідчих дій, обвинувачена не повідомила жодних інших відомостей, які мають істотне значення для розкриття злочину.

Надання показань в ході досудового розслідування обвинуваченою ОСОБА_1 щодо обставин кримінального правопорушення добровільно та повно, - є процесуальною позицією обвинуваченої, реалізацією процесуального права, передбаченого ст. 42 КПК України.

Щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й належну критичну оцінку особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.

Обвинувачена ОСОБА_1 частково визнала свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, вказувала, що протиправна та агресивна поведінка потерпілого стала причиною того, що потерпілий сам наштовхнувся на ніж, який перебував у її руці, вона не спричиняла умисних тілесних ушкоджень потерпілому.

Вказане не може безумовно свідчити про щире каяття обвинуваченої з приводу вчиненого.

Також, вказаній обставині надано оцінки й судом першої інстанції, який у вироку навів аналогічний висновок (аркуш провадження 24 зворот, вирок, том 3).

Необхідно зауважити, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченій ОСОБА_1 покарання, враховано віктимну агресивну поведінку потерпілого, який провокував обвинувачену, й як наслідок визначено покарання, яке є мінімальним у межах санкції частини статті обвинувачення.

За вказаних обставин аргументи сторони захисту щодо безпідставного не врахування судом обставин, які пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, колегія суддів відхиляє.

Слід зауважити, що подібна правова позиція щодо врахування як обставин, які пом`якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, висловлена Верховним Судом (Постанова 27 квітня 2021 року, справа №520/16394/16-к).

Доводи захисту відносно того, що обвинувачена ОСОБА_1 вказувала, що бажає стати на шлях виправлення, - спростовуються наступним.

Неодноразова судимість за вчинення аналогічних умисних тяжких кримінальних правопорушень проти життя та здоров`я особи, у минулому навіть вчинення нового кримінального правопорушення під час іспитового строку, характеристики особи обвинуваченої, її спосіб життя, свідчать про протилежне, а саме: небажання ОСОБА_1 стати на шлях виправлення, зробити належні висновки, соціюватись у суспільстві, схильність до протиправної та асоціальної поведінки і ведення асоціального способу життя.

Поведінка обвинуваченої не є самокерованою, і обвинувачена являє небезпеку для суспільства.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо наявності у обвинуваченої постійного місця проживання, слід зауважити, що, з огляду на зазначені вище обставини сукупно, підстав для визнання даних обставин такими, що пом`якшують покарання, - немає.

Колегія суддів вважає визначену обвинуваченій ОСОБА_1 судом першої інстанції міру покарання у конкретному випадку не надмірною, а виваженою; призначене покарання є достатнім та необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченого, для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам призначення покарання, й відповідає меті покарання .

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, - не встановлено.

Відтак, оскільки доводи апеляційних скарг обвинуваченої та адвоката в її інтересах свого підтвердження не знайшли, - колегія суддів не убачає підстав до скасування оскаржуваного вироку суду першої інстанції, як те просить захист, і залишає вирок суду без змін як законний та обґрунтований.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_1 , адвоката в інтересах обвинуваченої – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 березня 2021 року стосовно ОСОБА_1 – залишити без змін.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

Широкоряд Р.В.                 Драний В.В.                Кабанова В.В.