У К Р А Ї Н А

Місцевий Ленінський районний суд міста Севастополя

                                              Справа № 2-433\2010 р.

                                                     Категорія 26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 (повний текст)

21 травня 2010 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:   головуючого судді – Балюкової К.Г.

     при секретарях   -   Усатій Л.В., Галій О.В.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі,  цивільну справу за первинним позовом Комунального підприємства „Житлосервіс № 15” до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування житловою площею у гуртожитку ,

зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Житлосервіс № 15”, ОСОБА_2 про виселення та вселення,  

ВСТАНОВИВ :

Позивач, Комунальне підприємство „Житлосервіс № 15”, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловою площею у кімнаті АДРЕСА_2 мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка зареєстрована у вказаній вище кімнаті, але з 2004 року без поважних причин в ній не проживає.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав, пояснював, що відповідачка  зареєстрована за вказаною адресою з 2004 року, однак з кінця 2004 р. фактично за нею не проживала,  лише деякий час періодично відвідувала місто проживання, але вже декілька років взагалі не з’являється за містом своєї реєстрації, залишала гуртожиток зі своїми речами добровільно, повернутися проживати в свою кімнату ніколи не намагалася, оплату за проживання та комунальні платежі не вносить, кореспонденцію не отримує, кімната до середини 2009 р. була закритою. Після ухвалення по справі заочного рішення, у червні 2009 р. кімната  у встановленому законом порядку була розподілена  ОСОБА_2, яка зробила там реконструкцію. Просив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 вимоги позову не визнала, пред’явивши зустрічні позовні вимоги про виселення з кімнати 3 блоку 30 гуртожитку по пр.Ген.Острякова у м.Севастополі ОСОБА_2 та вселення її у вказану кімнату. Зазначала, що з 2004 року вона проживала у кімнаті періодично оскільки хворіла, знаходилася на лікуванні у лікарнях, у 2005 році захворів на психічну хворобу її батько та з січня 2006 р. до часу його смерті - у квітні 2008 р. вона проживала разом із ним в його квартирі АДРЕСА_1. Після смерті батька, у вересні 2008 р. вона повернулася у свою кімнату гуртожитку, почала робити там ремонт, який проводила до квітня 2009 р., у зв’язку із ремонтом у кімнаті не проживала. Весною 2009 вона дізналася про наміри позивача відібрати в неї кімнату та отримала судове рішення від 08.12.2008 р. У липні 2009 р. вона не змогла потрапити до кімнати, оскільки вхідна двір була зламана, її речі вивезені у підвал, у кімнаті проживала ОСОБА_2 Свої речі вона змушена були вивезти з підвалу для чого найняла автотранспорт. Вважала, що причини її не проживання у квартирі були поважними – догляд за хворим батьком, тому визнання її втратившою право користування кімнатою та вселення туди відповідачки є безпідставними, просила вселити її у спірну кімнату.

Представник відповідача за зустрічним позовом КП „Житлосервіс-15” вимоги зустрічного позову не визнав як невідповідні фактичним обставинам.

Відповідачка ОСОБА_2 також заперечувала проти задоволення зустрічного позову як необґрунтованого, вказуючи, що у червні 2009 р. вона була перереєстрована у спірну кімнату гуртожитку, після чого на законних підставах вселилася у цю кімнату, яка тривалий час була пустою та зачиненою. Пояснювала, що проживаючи у тому ж блоці гуртожитку з 2005 р., вона лише декілька разів бачила відповідачку, оскільки остання у кімнаті не проживала, тільки відвідувала це житло вказані декілька разів. Не заперечувала, що при вселенні в кімнату в ній дійсно знаходилися речі та меблі, але вказувала, що вони були непридатні для використання: старі та зламані меблі 70-х років, всюди пусті пляшки та банки, яки вони знесли у підвал. Зазначала, що вона за погодженням із КП „Житлосервіс № 15” нею за власні кошті був зроблений у кімнаті ремонт, проводиться оплата за проживання у кімнаті, починаючи з літа 2009 р.,  вимог закону при вселенні не порушувала, тому просила відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши письмові матеріали позову, знаходить первинні позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, а зустрічний позову таким, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.

    Судом встановлено, що житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та яке знаходиться на балансі Комунального підприємства “Житлосервіс № 15” є гуртожитком, що підтверджується копіями документів, долучених до матеріалів справи. У кімнаті 3 блоку 30  вказаного гуртожитку з 16.07.2004 року зареєстрована відповідачка ОСОБА_1 (а.с.4,5).

Згідно з частиною 1 статті 71 Житлового кодексу України право на житлове приміщення зберігається за вибулим наймачем протягом шести місяців.

Судом у судовому засіданні на підставі наданих доказів, показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яки безпосередньо тривалий час проживають у блоці 30 вказаного вище гуртожитку, встановлено, що відповідачка  з кінця 2004 року у спірній кімнаті не проживає, залишила її добровільно з належними їй речами.

Як на причину непроживання у спірному житлі відповідачка ОСОБА_1 вказувала на своє лікування у період 2004-2005 р. у лікарнях та починаючи з початку 2006 р. на необхідність її догляду за хворим батьком, визнаним недієздатним до часу смерті останнього у квітні 2008 р. (а.с.122).

Однак, з наданих відповідачкою ОСОБА_1 доказів щодо заявлених нею обставин вбачається, що вона знаходилася на лікуванні в Севастопольському протитуберкульозниму диспансері лише з 15.11.2004 р. по 24.02.2005 р. (а.с.114), що не може вважатися поважною причиною відсутності її проживання у гуртожитку протягом всього 2005 р., яке складає понад шість місяців, оскільки відповідачка особисто пояснювала, що проживати в квартирі у батька по АДРЕСА_1 через догляд за батьком вона по почала з січня 2006 р., що також слідує з рішень Нахімовського районного суду м.Севастополя від 04.12.2006р. по справі про визнання ОСОБА_5 недієздатним та від 15.01.2007 р. про визнання ОСОБА_1 опікуном останнього (ас.116,117). При цьому суд враховує, що про причини свого непроживання у гуртожитку протягом декількох років відповідачка керівництво гуртожитку ніяким чином не повідомила.

Крім того, судом встановлено, що після смерті батька 25.04.2008 р. позивачка до спірного житлового приміщення не повернулася, своє проживання у ньому не відновила, тоді як ще протягом понад рік її кімната була зачинена та була надана ОСОБА_2 лише 26.06.2009 р., що підтверджено відповідним ордером (а.с.176).

Спроби відповідачки ОСОБА_1 підтвердити факт здійснення нею ремонтних робіт у спірній кімнаті гуртожитку, протягом вересня 2008 р.- квітня 2009 р. показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд вважає неспроможними, оскільки на відмінність від свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8, яки давали повні та послідувальні, ґрунтовні пояснення щодо обставин справи, заперечуючи факт проведення ремонтних робіт ОСОБА_1 у зазначений період, при цьому самі тривалий час проживають у гуртожитку, не мають особистої зацікавленості у вирішенні справи та неприязних стосунків з жодною з її сторін, враховуючи, що у 2002-2004 роках ОСОБА_3 також працювала черговою гуртожитку, що свідчить про дійсну обізнаність даних свідків щодо обставин справи, тоді як свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яки є приятельками відповідачки ОСОБА_1, з їх слів у гуртожитку були фактично один-два рази, та при дачі пояснень ними у суді не могли чітко назвати період відвідування ними кімнати гуртожитку, надавали з приводу обставин відвідування неконкретні та навіть суперечливі дані, розраховуючи при дачі пояснень на допомогу відповідачки. Через зазначене суд критично ставиться до показань вказаних свідків та не може керуватися ними як  доказами щодо фактичних обставин справи.

Аналогічним чином суд розцінює показання вказаних свідків з боку відповідачки щодо знаходження у кімнаті гуртожитку, де зареєстрована відповідачка, її власних речей: меблів, предметів обходу, оскільки свідки-мешканці гуртожитку, при яких у червні 2009 р. відбувалося знесення речей з кімнати у підвал, вказували, що ці речі: меблі, пусті бутилі, не представляли будь-якого майнового інтересу, були непридатні для використання за призначенням через їх ветхість або зламаність, що свідчить про відсутність у кімнаті речей відповідачки, яки б були їй слугували для задоволення її побутових потреб при проживанні у гуртожитку.

Таким чином, суд вважає встановленим факт непроживання відповідачки ОСОБА_1 у гуртожитку понад встановлений ст.71 ЖК України термін ще у 2005 році, тобто до виникнення в неї поважних обставин у вигляді догляду за хворим, та невідновлення нею свого проживання у гуртожитку й після відпадіння цих поважних обставин.

Докази відповідачки ОСОБА_1 відносно несення нею витрат з утримання житла (а.с.122,123), суд розцінює як її намагання штучно утримати право на житло, що, на погляд суду, без факту потреби у ньому відповідачки та використання його останньою за призначенням не може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні позову КП „Житлосервіс № 15”.

Також, суд вважає за необхідне при розгляді справи враховувати той факт, що з 07.04.2009 р. позивачка в порядку спадкування після батька набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.158), та відповідно в неї на час вирішення цієї справи відпали правові підстави для проживання у гуртожитку, яки згідно ст.ст.128,129 ЖК України визначені в  потребі у забезпеченні особи житлом у гуртожитку через відсутність в неї іншого постійного житла, яким на даний час на праві власності відповідачка володіє.

Таким чином, оцінивши надані суду докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача за первинним позовом про визнання відповідачки ОСОБА_1 такою що втратила право користування житловою площею в кімнаті АДРЕСА_2 та необхідності його задоволення.

Оскільки спеціальним законом окремо не передбачений порядок визнання таким, що втратив право користування житловою площею осіб, що проживають в гуртожитку, суд застосовує ст.8 ЦПК України – схожі відносини.

Задоволення позову КП „Житлосервіс-15” у свою чергу повністю виключає можливість задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 та вселення її у спірну кімнату гуртожитку.

На підставі ст.ст.71,72, 127  ЖК України, керуючись ст.ст.  10,11,60, 209, 212, 214-215   ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первинний позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловою площею у кімнаті АДРЕСА_2.

У задоволенні зустрічного позову   ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Житлосервіс № 15”, ОСОБА_2 про виселення та вселення – відмовити.

Рішення може бути оскаржено  в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

                            Суддя   -    підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Ленінського

районного суду м. Севастополя                          К.Г.Балюкова