ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 804/1212/15

адміністративне провадження № К/9901/28662/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубопластика Д» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Царікової О.В. від 13 травня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Панченко О.М., Чередниченко В.Є. від 09 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубопластика Д» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трубопластика Д» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2014 року №0008491703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) за основним платежем у розмірі 100148,04 грн. та за штрафними санкціями у сумі 73847,64 грн.

Оскаржуване рішення Інспекція прийняла на підставі проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 вересня 2008 року по 31 березня 2014 року, результати якої оформлено актом від 01 вересня 2014 року №1936/2201/30669937, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176, з урахуванням підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170, пунктів 39.1, 39.11 статті 39, підпунктів 14.1.71, 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 164.5 статті 164 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), що призвело до несплати ПДФО у сумі 100148,04 грн. за період липень 2011 року - червень 2014 року.

Підставою для таких висновків є нарахування й виплата як податковим агентом у липні 2011 року - червні 2014 року доходу фізичним особам - орендодавцям, у яких орендував виробничі та складські приміщення, у вигляді орендної плати без урахування мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб, визначених у рішеннях Дніпропетровської міської ради від 28 грудня 2009 року №5/53, від 28 листопада 2011 року №4/19, від 26 грудня 2012 року №6/30, від 27 листопада 2013 року №6/43, що є порушенням підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що об`єкт оподаткування ПДФО під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості має визначатись податковим агентом виходячи з розміру орендної плати, зазначеного у договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди, відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та з урахуванням мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, яка встановлюються органом місцевого самоврядування, проте такої умови Товариство не дотрималося й, як наслідок, за період липень 2011 року - червень 2014 року занизило зобов`язання зі сплати ПДФО у сумі 100148,04 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки операції з оренди нерухомого майна у фізичних осіб повністю підпадають під дію цивільного та господарського законодавства, у відповідності до якого розмір орендної плати встановлюється договором і ці умови можуть бути змінені лише за згодою сторін.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством (орендарем) та фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (орендодавцями) укладено договір оренди будівлі від 31 грудня 2010 року №1, за умовами якого позивач прийняв у користування виробничі та складські приміщення загальною площею 700 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; розмір орендної плати становить 2000,00 грн. на місяць, термін дії договору до 31 грудня 2011 року. Після спливу терміну дії вказаного договору сторони 03 січня 2012 року уклали новий договір, аналогічний за змістом попередньому, терміном дії до 31 грудня 2012 року, встановивши розмір орендної плати 2500,00 грн. на місяць.

02 січня 2013 року між позивачем (орендарем) та фізичною особою ОСОБА_2 (орендодавцем) укладений договір оренди №1 ТР, предметом якого є надання у строкове платне користування 1/4 частки будівель, що належать орендодавцю на праві власності з прилеглою територією, за адресою: АДРЕСА_1 , вид об`єкта: виробничі та складські приміщення площею 271,9 кв. м.; розмір орендної плати становить 1250,00 грн. на місяць, термін дії договору до 31 грудня 2013 року. Аналогічні за змістом договори укладені між Товариством та фізичною особою ОСОБА_3 від 02 січня 2013 року №2 ТР, а також між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 від 02 січня 2013 року №3ТР.

31 грудня 2013 року між Товариством (орендарем) та фізичною особою ОСОБА_2 укладені договори оренди приміщення №№5-Т та 6-Т, за умовами яких позивач орендував виробничі та складські приміщення у АДРЕСА_1 , площею 271,9 кв. м.; розмір орендної плати на місяць визначений у сумі 1500,00 грн., термін дії договорів до 31 грудня 2014 року.

Також 31 грудня 2013 року між Товариством (орендарем) та фізичною особою ОСОБА_1 укладений договір оренди будівлі №7-Т, за умовами якого позивач орендував виробничі та складські приміщення у АДРЕСА_1 , площею 271,9 кв. м.; розмір орендної плати на місяць визначений у сумі 1500,00 грн., термін дії договору до 31 грудня 2014 року.

Суди встановили, що фізичні особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є співвласниками будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Актами прийому-передачі оформлена передача в оренду нежитлових виробничих та складських приміщень.

Питання оподаткування ПДФО врегульовані ПК України, зокрема його розділом ІV.

Відповідно до підпунктів 164.1.1 та 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом; загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

У підпункті 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу.

Згідно пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

У відповідності підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1 - 170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок (підпункт 170.1.4 пункту 170.1 статті 170 ПК України).

Отже при сплаті орендних платежів фізичній особі платник податків виступає податковим агентом, на якого покладається обов`язок з обчислення, декларування, утримання та перерахування з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) фізичній особі, ПДФО. При цьому об`єкт оподаткування має визначатись таким податковим агентом виходячи з розміру орендної плати, зазначеного у договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди, який визначається за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та з урахуванням мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, яка встановлюються органом місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що на виконання вимог підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК України, а також на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1253 «Про затвердження Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб» Дніпропетровською міською радою прийняті рішення від 28 грудня 2009 року №5/53, від 28 листопада 2011 року №4/19, від 26 грудня 2012 року №6/30, від 27 листопада 2013 року №6/43, якими було затверджено мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб відповідного періоду у гривні (з ПДВ) в залежності від функціонального використання і місцезнаходження об`єкта оренди.

Відтак, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у Товариства як орендаря об`єктів нерухомості та податкового агента обов`язку по нарахуванню, утриманню та сплаті до бюджету ПДФО виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, яка була встановлена органом місцевого самоврядування (Дніпропетровською міською радою). Однак, як з`ясовано судами, при визначенні об`єкта оподаткування доходів фізичних осіб у відносинах, в яких позивач є податковим агентом, останнім не враховано рішень Дніпропетровської міської ради від 28 грудня 2009 року №5/53, від 28 листопада 2011 року №4/19, від 26 грудня 2012 року №6/30, від 27 листопада 2013 року №36/43, що призвело до заниження ПДФО у сумі 100148,04 грн. за період липень 2011 року - червень 2014 року.

Наведене, а також зміст встановлених фактичних обставин свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі прийняті за правильного застосування вказаних норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубопластика Д» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко