КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи № 367/3561/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11060/2021

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Осінчук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року, постановлену під головуванням судді Кафтанова В.В., по справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0064 вартістю 45 165,00 грн. (а.с. 2-13).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 вказаний позов залишено без розгляду (а.с. 142-145).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 18 червня 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 152-162).

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для представництва прокуратурою інтересів позивача є помилковими. Залишаючи без розгляду позовну заяву суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 263, 265 ЦПК України, що обмежило право Кабінету Міністрів України на судовий захист порушених інтересів держави. Звертав увагу на те, що наявність підстав для представництва прокуратурою пов`язана не з бездіяльністю уповноваженого органу після одержання повідомлення від прокурора про намір вжити заходи представницького характеру, а з суб`єктивною поведінкою вказаного органу протягом всього часу, з якого йому було відомо, чи з об`єктивних причин мало бути відомо про порушення інтересів держави. При цьому, судом не взято до уваги, що у позовній заяві наведено обґрунтовані підстави звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, що беззаперечно вказує на наявність підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для звернення до суду саме прокурора з цим позовом в інтересах держави. Кабінету Міністрів України про вибуття земель лісового фонду, які є предметом спору, стало відомо ще до пред`явлення позову у 2017 році. Зокрема у березні 2016 року Київською обласною прокуратурою до Ірпінського міського суду Київської області було пред`явлено 24 аналогічних позови, які майже всі розглянуті. Таким чином, Кабінет Міністрів України маючи інформацію про порушення інтересів держави у сфері використання та охорони лісів, не вжив відповідних заходів на усунення відповідного порушення протягом розумного строку.

Особи, якіберуть участьу справідо судуне прибули,про часта місцерозгляду справи були сповіщені на зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень та повідомленнями на зазначені сторонами поштові адреси, тобто належним чином, про що у справі є докази (а.с. 175-179).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без розгляду позовну заяву суд першої інстанції виходив з того,що при подачі позову до суду прокурором не було наведено належне обґрунтування для звернення до суду в інтересах Кабінету Міністрів України, не надано доказів того, що про порушення прав держави йому було відомо і незважаючи на це Кабінет Міністрів України не вжив відповідних заходів у розумний строк.

Колегія суддів не погодилася з таким висновком суду про залишення без розгляду позовної заяви виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, у редакції чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом - 30 травня 2017 року, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України в редакції Закону чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною сьомою статті 119 ЦПК України, в редакції Закону чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом, у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 45 ЦПК України, в редакції Закону чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом і постановлення ухвали суду про відкриття провадження у цій цивільній справі, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження 14-104цс19).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження 12-194гс19).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом у травні 2017 року перший заступник прокурора Київської області обґрунтовував підстави звернення в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, посилаючись на те, що саме Кабінету Міністрів України належать повноваження щодо розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення (а.с. 12).

До позовної заяви перший заступник прокурора Київської області долучив лист Генеральної Прокуратури України № 05/1-179вих-17 від 28 березня 2017 року адресований прокурору Київської області Чібісову Д.О. про можливість пред`явлення 26 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до, поміж інших, ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок з незаконного чужого володіння, оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 17).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що отримавши 30 травня 2017 року вищевказану позовну заяву прокурора, районний суд не застосовував положення ст. 121 ЦПК України (в редакції Закону чинній на час подання позову), а ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13 червня 2017 року було відкрито провадження у цій цивільні справі і з цього часу справа розглядалася районним судом.

При цьому до суду апеляційної інстанції прокуратурою надано листи прокуратури Київської області № 05/1-2718вих16 від 22 серпня 2016 року та № 05/1-808вих17 від 21 березня 2017 року, адресовані Кабінету Міністрів України, в яких повідомлено про те, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою Київської області буде пред`явлено до суду позови в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, зокрема, до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Підставою пред`явлення позову є те, що рішеннями Коцюбинської селищної ради у 2008 році незаконно було передано у власність громадян земельні ділянки з числа земель лісогосподарського призначення державної власності(а.с. 164-165).

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнав підставними доводи прокурора, що Київською обласною прокуратурою було дотримано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме повідомлено Кабінет Міністрів Українипро те, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що діями відповідача щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку було порушено інтереси держави та необхідно їх захистити. Проте Кабінет Міністрів України протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом.

Разом з тим, суд першої інстанції з часу подання даного позову та відкриття провадження у справі 13 червня 2017 року (а.с. 28) до залишення позову без розгляду оскаржуваною ухвалою від 07 червня 2021 року (а.с. 142-145), тобто протягом 4 років не ставив під сумнів наявність повноважень прокурора на подачу цього позову, а постановивши оскаржувану ухвалу не перевірив і не надав оцінки вищевказаним обставинам і доказам та дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду.

Таким чином, колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

Врахувавши вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з помилковим застосуванням норм цивільного процесуального законодавства, яке призвело до передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, а тому за правилами ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381-382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури - задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року скасувати.

Справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 16 липня 2021 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

В.М. Ратнікова

О.В. Борисова