Справа № 2-86-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 травня 2010 року Солом”янський районний суд м.Києва в складі :
головуючого – судді Макухи А.А.
при секретарі: Лісовій Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, 3-ті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія Вячеславівна, приватний нотаріус Каплун Юрій Вікторович, орган опіки та піклування Солом"янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання договору міни договором купівлі-продажу частини житлового будинку, переведення прав та обов‘язків покупця, визнання договору дарування недійсним, -
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати договір міни 14/20 долей житлового будинку номер АДРЕСА_4 з відповідною частиною господарських будівель (вбиральнею під літерою «В», гаражем під літерою «Д», спорудженням №1-7») належних на праві приватної власності ОСОБА_3, посвідчений 17.03.2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. – договором купівлі-продажу та перевести на нього права і обов’язки покупця за цим договором, визнати за ним право власності на 14/20 часток житлового будинку № АДРЕСА_4 з відповідною частиною господарських будівель, внести зімни в реєстраційний запис № 12537 від 21.03.2003 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна про належність ОСОБА_3 14/20 частин буд. № АДРЕСА_4 належить ОСОБА_1, стягнути з нього на користь ОСОБА_2 242 550 грн., визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. за реєстровим № 5475.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що 27 січня 1977 року ОСОБА_9 подарувала йому та його сестрі ОСОБА_2 домоволодіння у АДРЕСА_4. Приблизно у 2000 році ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_2 ще частину будинку, після чого та стала власником 7/10 частини домоволодіння. У січні 2003 року ОСОБА_2 захотіла продати свою частину домоволодіння, про що він (позивач) дізнався від свого приятеля, який побачив об’яву в газеті «Авізо» від 28 січня 2003 року. 31 січня 2003 року він отримав від ОСОБА_2 заяву через нотаріуса Назарчук Н.В., про намір продати належну їй частку домоволодіння, на що відповів згодою. 01 березня 2003 року ОСОБА_2 надіслала йому (позивачеві) повідомлення про укладання договору купівлі-продажу 03 березня, але оскільки він не був присутній у м. Києві, то дізнався про повідомлення лише в день продажу. Повідомивши нотаріуса про неможливість прибути до неї вчасно, він (позивач) призначив зустріч на 05 березня 2003 року о 09 годині 30 хвилин, однак ОСОБА_2 до нотаріуса не з’явилася і ніяких повідомлень йому більше не направляла. У середині березня 2003 року в будинку ОСОБА_2 він побачив нових власників, які перевезли свої речі туди ще у лютому, що свідчило, на думку позивача про намір ОСОБА_2 лишити його права привілейованої купівлі частки у спільній власності.
Пізніше позивач змінив позовні вимоги, просив визнати договір міни 14/20 частини житлового будинку АДРЕСА_4 з відповідною частиною господарських будівель, належних на праві власності ОСОБА_2, на квартиру АДРЕСА_1, належну на праві приватної власності ОСОБА_3, посвідчений 17 березня 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. договором купівлі-продажу, перевести на нього (позивача) права та обов‘язки покупця за договором купівлі-продажу, визнати за ним право власності на 14/20 частини житлового будинку АДРЕСА_4 з відповідною частиною господарських будівель відповідно до договору купівлі-продажу від 17 березня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. та стягнути з нього на користь ОСОБА_2 242 550 грн. Судові витрати позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Крім того просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. за реєстровим № 5475, оскільки, як він вважає, даний договір порушує його право покупки та переведення прав і обов’язків покупця, передбачені ст. 114 ЦК України ( в ред. 1963 р.).
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.
Представники позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_11 позов підтримали, просили його задовольнити.
Відповідачі по справі та їх представники у судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні.
Третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. у судовому засіданні вважала позов необгрунтованим і просила у його задоволенні відмовити.
Третя особа - приватний нотаріус Каплун Юрій Вікторович надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу у його відсутності.
Треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судові засідання не з"явилися з невідомих суду причин, хоча про розгляд справи повідомлялися належним чином.
Представник органу опіки та піклування Солом"янської районної в м. Києві державної адміністрації надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу у його відсутності та при винесенні рішення врахувати інтереси дітей: неповнолітньої ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2
Суд, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 114 ЦК України 1963 року при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.
Продавець частки в спільній власності зобов‘язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.
При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов‘язків покупця.
Так, судом встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_4 належав ОСОБА_2 (14/20 долей) та ОСОБА_1 (3/10 долей) на підставі договорів дарування від 27.01.1977 року та 02.02.1999 року.
ОСОБА_2 мала намір продати належну їй частину будинку, що ніхто із сторін у судовому засіданні не заперечував.
Також суд вважає доведеною ту обставину, що ОСОБА_2 у визначений законодавством строк повідомила ОСОБА_1 про намір продати свою частину будинку за 45000 доларів США та отримала від нього згоду на покупку долі будинку.
Як видно з даних повідомлення ОСОБА_1 через приватного нотаріуса Захарченко С.М. від 01 березня 2003 року ОСОБА_2 просила позивача з’явитися 03 березня 2003 року о 09 годині для посвідчення договору купівлі-продажу за адресою: АДРЕСА_2 до приватного нотаріуса Назарчук Н.В., при собі мати паспорт та зазначену суму грошей (45000 доларів США).
Крім того, 01 березня 2003 року ОСОБА_2 відправила ОСОБА_1 телеграму такого ж змісту, що підтверджується даними телеграми.
Як вбачається з даних повідомлення про вручення телеграми, телеграму 02 березня 2003 року було вручено дружині ОСОБА_1 03.03.2003 року ні ОСОБА_1, ні члени його сім'ї, або представник до приватного нотаріуса Назарчук Н.В. для здійснення правочину про купівлю-продаж частини житлового будинку, належній на праві приватної власності ОСОБА_2, не з'явилися, доказів наявності грошей в сумі 242.550 грн. не підтвердили. Однак, ОСОБА_1 зателефонував 03.03.03 р. о 09.20 хв. до нотаріуса Назарчук Н.В. та повідомив, що він зайнятий і прибути не може до нотаріуса. Йому було запропоновано вказати час на протязі дня коли він може прибути до нотаріуса. Він сказав, що не зможе приїхати сьогодні 03.03.03 р. і що він буде судитися за спадок. Виходячи з цих обставин нотаріус Назарчук Н.В. відмовила оформляти угоду.
Після цих подій, 03.03.03 р. ОСОБА_1 ніяких дій відносно нерухомості ОСОБА_2 не здійснював, на контакт з нею не виходив і повідомлень в її адресу не направив. ОСОБА_2 вважає, що якби ОСОБА_1 до 16.03.03 р. звернувся до неї, вона би за 45000 доларів США віддала би свою частину будинку ОСОБА_1, але їх у нього не було, (т.1 а.с. 141). 13-14 березня 2003 р. їй подзвонила ОСОБА_3 та запропонувала обміняти свою квартиру по вул. Новопольовій на її частину будинку з доплатою. ОСОБА_2 дала свою згоду, після чого 17.03.2003 р. у нотаріуса Назарчук Н.В. оформили договір обміну з доплатою, (т.1 а.с. 129-133, 136-143). Свої показання на протязі усіх судових засідань ОСОБА_2 не змінювала.
Отже, виходячи з обставин та матеріалів справи, позивач не відмовився від свого привілеєвого права але і не здійснив його, а лише виказав намір про його здійснення. Стаття 114 ЦК Української РСР (у редакції 1963 р. із змінами та доповненнями) в такому випадку не встановлює порушення привілеєвого права особи, коли вона лише виказує наміри здійснити таке право, бо здійснення права це активна його поведінка, спрямована на реалізацію права, а не виказування намірів про його здійснення. Окрім цього, вказана норма не зобов'язує продавця частки спільної власності повідомляти учасника спільної власності повторно або втретє про свої наміри.
03.03.2003 р. ОСОБА_1 своє право на привілеєву купівлю 14/20 долей жилого будинку АДРЕСА_1 у зв'язку зі спливом місячного строку втратив.
ОСОБА_2, визначаючи позивача співвласником частини будинку, виконала всі свої обов'язки перед ним, повідомивши про свій намір продати свою частину будинку, а позивач на протязі встановленого законом місячного строку не здійснив і не використав право привілеєвої купівлі частки будинку.
Згідно ст. 19 Конституції України «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.».
Отже, після 03.03.2003 р. власник 14/20 частини будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не несла ніяких зобов'язань перед ОСОБА_1 щодо розпорядження своїм майном.
17.03.2003 р. ОСОБА_2 уклала договір міни, згідно до якого поміняла належні їй 14/20 долей належних їй на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_4 з відповідною частиною господарських будівель та побутових споруд на належну на праві приватної власності ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, з доплатою 102 290 грн.
Згідно ст. 4 Закону України «Про власність» «Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном».
Отже, ОСОБА_3 укладаючи договір міни з доплатою законно розпорядилась своїм майном. Після чого договір міни зареєструвала в Київському міському бюро технічної інвентаризації в книзі за № д.41-207 за реєстровим № 12537 та отримала реєстраційне посвідчення № 001725 на право приватної власності 14/20 жилого будинку № 65 по вул. Патріотів, в м. Києві.
Згідно ст. 241 ЦК Української РСР (у редакції 1963 р. із змінами та доповненнями). «За договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.».
Згідно ж ст. 242 цього же кодексу «До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін».
Законом прямо передбачено укладання договору міни і які правила застосовується до даного виду договору.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених: статтею 61 цього Кодексу.
Крім того суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, який було укладено 17.09.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки даний факт жодним чином не зачіпає права та інтереси позивача, а твердження останнього про те, що наявність вказаного договору порушує його привілеєве право на купівлю 14/20 частин будинку не ґрунтується на законі.
Слід зазначити, що у відповідності до ст. 41 Конституції України «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.».
Зважаючи на викладене та керуючись ст. ст. 10, 27, 31, 44, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 58, 60, 114 ЦК України 1963 року, -
в и р і ш и в :
У задоволенні позовних вимог – відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.
Суддя: