Номер провадження 2/754/365/21

Справа №754/13472/19

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2021 рокуДеснянський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Панченко О.М.,

при секретарі - Богослов Ю.В.

представника позивача - Дуднік М.А.

представника відповідачки - Сініциної О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11334204000 від 16.04.2008 р. з додатковою угодою № 1 від 12.02.2009 р. Відповідно до умов кредитного договору, Позивач надав Відповідачці кредит (готівкові кошти у сумі 55000,00 дол. США) шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Відповідача, а Відповідач зобов`язалася кожного місяця повертати кредит у розмірі та порядку, передбаченому графіком повернення кредиту згідно додатку № 1, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 16.04.2018 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту. Позивач зазначав, що Додатковою угодою № 1 від 12.02.2009 р. до кредитного договору внесені зміни щодо схеми погашення кредиту та з дати укладення додаткової угоди, відповідачка зобов`язалася погашати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі 630,00 дол. США кожного місяця та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 16.04.2028 р.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що всупереч умов Кредитного договору, Відповідачка не здійснює своєчасних платежів у обсягах для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам протягом тривалого часу, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Просив стягнути з Відповідачки заборгованість за кредитним договором у сумі 60987,74 дол. США, що станом на 03.09.2019 р., за курсом НБУ, еквівалентно 1540762,12 грн. та складається із 40452,08 дол. США - заборгованості за кредитом; 17195,00 дол. США - заборгованості за процентами; 3340,66 дол. США - заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін; 56872,11 грн. - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 130213,25 грн. - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Вказувала, що Відповідач не здійснює своєчасних платежів у обсягах для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам протягом тривалого часу, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання, тому просила стягнути із Відповідачки залишок по кредиту та відсотки за користування кредитом в повному обсязі, достроково.

Представник відповідачки в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу наявності заборгованості, яку просить стягнути на його користь з Відповідачки. Також зазначала, що Сторони в Кредитному договорі визначили та погодили чіткий порядок дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредитом. В свою чергу, Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу направлення вимоги, цінним листом з описом та повідомленням про вручення, про дострокове повернення кредиту та сплати плати за кредитом на адресу Позичальника, що є істотною умовою Договору.

Ухвалою суду від 24.09.2019 року відкрито провадження у справі, призначено її підготовчий розгляд.

11.11.2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

Протокольною ухвалою суду від 24.01.2020 року закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Судом встановлено, що сторони уклали договір про надання споживчого кредиту № 11334204000 від 16.04.2008 р. з додатковою угодою № 1 від 12.02.2009 р.

Відповідно до умов кредитного договору, Позивач надав Відповідачці кредит (готівкові кошти у сумі 55000,00 дол. США) шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Відповідачки, а Відповідачка зобов`язалася кожного місяця повертати кредит у розмірі та порядку, передбаченому графіком повернення кредиту згідно додатку № 1, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 16.04.2018 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

В свою чергу, Додатковою угодою № 1 від 12.02.2009 р. до кредитного договору були внесені зміни щодо схеми погашення кредиту та з дати укладення додаткової угоди, відповідачка зобов`язалася погашати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі 630,00 дол. США кожного місяця та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 16.04.2028 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц.

У відповідності до вимог ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження надання кредитних коштів Позивач надав копію кредитного договору та виписку з поточного рахунку відповідачки. На підтвердження рівня заборгованості за кредитним договором Позивачем було додано розрахунок заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

В той же час, Суд зауважує, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, в даному випадку, банку.

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 75 від 04.07.2018), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

П.п. 14 ч. 3 Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України вказує, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.

П. 50 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.

Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51Розділу 3 Положення).

П. 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).

В свою чергу, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 аналогічно встановлює, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 у справі № 456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

В свою чергу, в судовому засіданні встановлено, що надана виписка по кредиту та розрахунок заборгованості за кредитом не відповідають вимогам, встановленим до первинних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що згідно п. 6.1.2 Кредитного договору, Сторони погодили, що Банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно пункту 1.2.2. цього Договору, та вимагати від Позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної оплати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

У відповідності до п. 6.2. Кредитного договору, в разі застосування Банком права, передбаченого п. 6.1.2 Договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит є наступним, а саме:

- Банк повідомляє Позичальника про становлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за Договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою Позичальника;

- терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредитом вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі Банку з 32 календарного дня, розраховуючи з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) Банку про дострокове повернення кредиту за умови, що:

а) Банк направив за адресою Позичальника повідомлення (вимогу) про порушення зобов`язань Позичальника за Договором та про дострокове повернення кредиту і плати за кредит, а

б) Позичальник не усунув зазначених Банком порушень зобов`язань Позичальника за Договором протягом 31 календарного дня з дати одержання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку:

- терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі Банку з 41 календарного дня, рахуючи з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) Банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку внаслідок зміни Позичальником адреси (без попереднього про це письмового повідомлення Банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів, рахуючи з дати направлення Позичальнику повідомлення (вимого) Банку.

- в разі порушення Позичальником нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої ним суми кредиту та/або плати за кредит за Договором, вважається, що такий Позичальник користується кредитом понад строк, встановлений Договором, при цьому, починаючи з наступного робочого дня, сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит - відповідно простроченими процентами та/або простроченими комісіями.

Отже, Судом встановлено, що Сторони в Кредитному договорі визначили та погодили чіткий порядок дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредитом.

В свою чергу, Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу направлення вимоги, цінним листом з описом та повідомленням про вручення, про дострокове повернення кредиту та сплати плати за кредитом на адресу Позивальника, що передбачено умовами Договору (п. 6.1.2, п. 6.2).

Представник Позивача в судовому засіданні, зазначила, що вимога про дострокове повернення кредиту та сплати за кредит Відповідачці не надсилалась, оскільки, направлення позивачем повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту згідно умов кредитного договору є правом, а не обов`язком банку.

Суд критично ставиться до таких тверджень представника Позивача, виходячи з наступного.

Порядок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту передбачений пунктами 6.1.2 та п. 6.2 кредитного договору, і такий порядок позивач не дотримав.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції).

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів»

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, Суд встановив, що кредит було надано на споживчі потреби, з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб.

Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

Наведені приписи дають підстави виснувати, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Згідно п. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Тобто, за відсутності підтвердження повідомлення про дострокове повернення кредиту цінним листом з описом та повідомленням про вручення Позичальнику, Банк порушив умови Кредитного договору в частині дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредитом, що протирічить вимогам чинного законодавства про заборону зміни умов договору в односторонньому порядку, про що також зауважує Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 травня 2020 року по справа № 638/13683/15-ц, у п. 29 якої зазначено, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Враховуючи викладене, Суд приймає до уваги посилання представника відповідачки на те, що в рамках кредитного договору не настав термін виконання грошових зобовязань в повному обсязі, адже позивачем не дотримано встановлений договором порядок дострокового повернення кредитних коштів, а тому останній не наділений правом вимагати дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Таким чином, позивачем не доведено дотримання порядку дострокового повернення кредиту за вимогою банку, а тому суд приходить до висновку, що термін повернення кредиту в повному обсязі не настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Такий висновок суду ґрунтується не лише на законодавстві України, а й на практиці Європейського Суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), де ЄСПЛ вказав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумцій щодо фактів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови в позові - на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК).

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає необхідним судові витрати з розгляду справи покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 509, 525, 530, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 76, 77, 81, 89, 141, п. 4 ст. 263 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», правуючи правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц та прецедентну практику ЄСПЛ, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя