14.07.21

22-ц/812/1341/21

Справа №490/7259/18 Головуючий суду першої інстанції – Шолох Л. М.

Провадження №22-ц/812/1341/21 Доповідач суду апеляційної інстанції – Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 року                              м.Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Локтіонової О. В.,

суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Горенко Ю. В.,

за участі представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року, постановлену за заявою ОСОБА_3 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Лашина Олена Петрівна про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_3 подав до суду позов до ОСОБА_2 про визнання недійсним складеного ОСОБА_4 заповіту, посвідченого 18.06.2013 року секретарем виконкому Калинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області Кучманич В.М.

У березні 2019 року позивач збільшив позовні вимоги і просив також визнати недійсним видане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 4810137200:10:003:0062.

У травні 2021 року позивачем було подано заяву про забезпечення його позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь яким іншим особам укладати будь-які види угод, пов`язаних з відчуженням вищевказаних житлового будинку та земельної ділянки.

Обґрунтовуючи свою заяву, позивач вказував, що на теперішній час, на його думку, існує обґрунтована небезпека, що відповідач може здійснити відчуження майна, що зробить неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року заяву ОСОБА_3 задоволено.

Накладено заборону на відчуження житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 4810137200:10:003:0062 за тією ж адресою.

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що характер спірних правовідносин та заявлені позовні вимоги свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки їх відсутність може призвести у майбутньому до утруднення або неможливості виконання рішення суду.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просила ухвалу суду скасувати та у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вказувала, що відсутня необхідність у забезпеченні позову, оскільки вона не має наміру відчужувати спірне майно.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо права власності відповідача на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також розташовану за цією адресою земельну ділянку.

Відповідно до ст.ст.149, 150 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Серед іншого, позов може бути забезпечено шляхом заборони вчиняти певні дії.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому забезпечення позову не порушує принцип змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення заяви позивача відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами існує спір щодо права власності на вказане у позові спадкове майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, що може свідчити про можливість створення нею перешкод для ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача.

Заборона відчуження спірних будинку та земельної ділянки є співмірною із заявленими позивачем вимогами і жодним чином не порушує прав відповідача, оскільки є тимчасовим заходом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий                         О. В. Локтіонова

Судді                        С. Ю. Колосовський

       О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року.