Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 757/5839/15-ц

провадження № 61-3314св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року у складі судді Гладун Х. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2007 року між ними укладено кредитний договір № 10-29/3188, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти на придбання нерухомого майна.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, 04 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 02-10/1078, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, станом на 02 лютого 2015 року, виникла заборгованість у розмірі 669 600,72 доларів США, що становить еквівалент 10 819 285,97 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 10 819 285,97 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 та встановити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 у розмірі 10 819 285,97 грн (що офіційним за курсом Національного банку України станом на 02 лютого 2015 року еквівалентно 669 600,72 доларів США), яка складається з: 456 200,44 доларів США - заборгованість за кредитом (що офіційним за курсом Національного банку України еквівалентно 7 371 203,22 грн); 174 062,95 доларів США - заборгованість за відсотками (що офіційним за курсом Національного банку України еквівалентно 2 812 477,23 грн); 11 967,68 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту (що офіційним за курсом Національного банку України еквівалентно 193 371,58 грн); 27 369,66 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків (що офіційним за курсом Національного банку України еквівалентно 442 233,94 грн) звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: шестикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112, 80 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В. за реєстровим номером № 1111, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим номером № 2009327.

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки , а саме квартири АДРЕСА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час його продажу.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заявлена банком заборгованість, яка підлягає задоволенню за рахунок іпотечного майна.

Належних та допустимих доказів на підтвердження погашення кредитної заборгованості ні відповідачем, ні її представником суду не надано. Також стороною відповідача у належний спосіб перед судом не доведена неправильність розрахунку заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року змінено.

Доповнено резолютивну частину рішення суду четвертим абзацом наступного змісту:

Визначено початкову ціну предмету іпотеки для подальшої реалізації у розмірі 450 000 грн відповідно до договору іпотеки від 04 квітня 2007 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 6-10328св16).

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року в частині визначення суми заборгованості змінено та викладено другий абзац резолютивної частини рішення суду наступним змістом:

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 10-29/3188 від 04 квітня 2007 року у розмірі 10 687 673,92 грн, яка складається з: 7 371 203,22 грн - заборгованість за кредитом; 2 812 477, 23 грн - заборгованість за відсотками; 503 993,47 грн - пеня (155 788,17 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 348 205,30 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: шести кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112, 80 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В. за реєстровим номером № 1111, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим номером № 2009327.

Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на встановлений судом розмір заборгованості по сплаті пені.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-39890св18).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

При цьому, суд встановив, що у межах розгляду цивільної справи № 754/7187/15-ц судами встановлено розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 у сумі 10 819 285, 97 грн та дотримання банком строку позовної давності, вказав, що вказані обставини при розгляді цієї справи доказуванню не підлягають, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення саме вказаної суми заборгованості відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, а також надали невірну правову оцінку доводам відповідача про те, що банк не має правових підстав на розрахунок пені в доларах США.

Позивач не надав детального розрахунку її заборгованості перед банком, з наданого розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалася сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені. Необґрунтований та невірний розрахунок заборгованості не дозволяє встановити чи є звернення стягнення на предмет іпотеки заходом, співмірним з допущеними порушеннями кредитного договору.

Банк застосував подвійну облікову ставку Національного банку України при розрахунку пені та при цьому розмір пені зазначив у доларах США з визначенням еквівалентної суми в гривнях.

Жодних повідомлень/вимог про дострокове повернення кредиту вона не отримувала, тому на момент подачі позовної заяви права позивача жодним чином не були порушені. Сама по собі наявність вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку не може бути доказом отримання позичальником цієї вимоги.

Позов банком подано передчасно і в його задоволенні, відповідно до норм чинного законодавства, повинно бути відмовлено.

Частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що 60-денний строк має відраховуватися саме з дати одержання, а не відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Боржник вважається належним чином повідомлений про дострокове повернення кредиту в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника відповідного листа, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у спірних правовідносинах відбувається за рішенням суду, таке судове рішення за змістом має відповідати вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Однак, у рішенні суду не зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Крім того, судами не враховано що у спірній квартирі проживає неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відзив на касаційну скаргу банк до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

10 червня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-29/3188, за умовами якого позивач надав відповідачу для придбання нерухомого майна кредитні кошти в сумі 450 000 доларів США, зі сплатою 11,95 % річних, та кінцевою датою повернення кредитних коштів 04 квітня 2032 року.

26 червня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 04 квітня 2017 року № 10-29/3188, за умовами якої сторони погодили кінцевий строк погашення основної заборгованості до 04 квітня 2037 року та узгодили новий графік погашення заборгованості.

Додатковою угодою від 18 лютого 2011 року № 2 про внесення змін до договору кредиту від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 між сторонами узгоджено новий графік погашення заборгованості.

На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 04 квітня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 02-10/1078, за умовами якого іпотекодавець в іпотеку іпотекодержателю шестикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112,80 кв. м.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, станом на 02 лютого 2015 року виникла заборгованість, яка складає 669 600,72 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 10 819 285,97 грн, та включає в себе: заборгованість за кредитом 456 200,44 доларів США, що становить еквівалент 7 371 203,22 грн; заборгованість за відсотками 174 062,95 доларів США, що становить еквівалент 2 812 477,23 грн; пеню за несвоєчасне повернення кредиту 11 967,68 доларів США, що становить еквівалент 193 371,58 грн; пеню за несвоєчасне повернення відсотків 27 369,66 доларів США, що становить еквівалент 442 233,94 грн.

На адресу відповідача банк направляв вимоги кредитора, які повернулися на адресу позивача без їх вручення з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року у справі № 754/7187/15-ц позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Встановлено розмір заборгованості станом на 02 лютого 2015 року за договором кредиту від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 у розмірі 10 819 285, 97 грн, що еквівалентно 669 600,72 доларам США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 7 371 203,22 грн; сума заборгованості за відсотками - 2 812 477,23 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 193 371,58 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків -442 233, 94 грн.

Вказане рішення було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року та постановою Верховного Суду від 21 березня 2018 року (провадження № 61-2632св18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц та від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Встановивши, що ОСОБА_1 належно не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188, належне виконання зобов`язань за яким забезпечено договором іпотеки від 04 квітня 2007 року № 02-10/1078, укладеним між нею та банком, шляхом передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки, шляхом продажу його на прилюдних торгах.

При цьому, суд апеляційної інстанції, виконуючи відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України вказівки Верховного Суду щодо встановлення дійсного розміру заборгованості, встановив, що заборгованість ОСОБА_1 за договором кредиту від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 у сумі 10 819 285, 97 грн було визначено преюдиційним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року у справі № 754/7187/15-ц за позовом банку, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року та постановою Верховного Суду від 21 березня 2018 року (провадження № 61-2632св18).

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Усі доводи касаційної скарги з посиланням на неправильність розрахунку заборгованості банком, є безпідставними, спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами, оскільки заборгованість встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, тому суди в цій справі не могли ставити його під сумнів.

Посилання заявника на те, що банк усупереч частини десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не дотримався обов`язкової процедури позасудового стягнення заборгованості за споживчим кредитом, не заслуговує на увагу, оскільки у даній справі предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки, а питання стягнення заборгованості за договором кредиту від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 вирішувалося в іншій справі та суд не може давати оцінку встановленим у ній обставинам.

Доводи касаційної скарги про те, що суди у порушення статті 39 Закону України «Про іпотеку» не визначили в судових рішенням стартову ціну продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що продаж предмету іпотеки має здійснюватися на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час його продажу.

Відповідно до положень статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася.

Отже, визначена початкова ціна предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) дійшла висновку про те, що не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи ОСОБА_1 про те, що у спірній квартирі проживає неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мають правового значення для правильності вирішення цієї справи, оскільки договор іпотеки, який є предметом розгляду у цій справі, був укладений 04 квітня 2007 року, тобто до народження дитини, а, відповідно, на час його укладання прав на спірне житло дитина мати не могла.

Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що судом було стягнуто пеню в доларах США, оскільки в цій справі не вирішувалося питання про стягнення заборгованості, а було звернено стягнення на предмет іпотеки, у рахунок погашення заборгованості, яка встановлена преюдиційним рішенням суду (рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року у справі № 754/7187/15-ц).

При цьому, заборгованість з пені у вказаному рішенні була стягнута у гривні.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк