ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 липня 2021 року

м. Харків

справа № 953/4949/20

провадження № 22-ц/818/2837/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря – Гришиної А.О.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,

представники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 – представника Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року в складі судді Бородіної Н.М.,

у с т а н о в и в:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н» (далі - ТОВ ВКП «Восток Н»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про визнання наказу про звільнення незаконним, витребування документів, стягнення коштів.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що з 01 жовтня 2001 року вона перебула з ТОВ ВКП «Восток Н» у трудових стосунках. 21 грудня 2019 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, проте, в останній на її думку робочий день, 03 січня 2020 року, відповідач не здійснив з нею повний розрахунок та не видав їй трудову книжку.

В подальшому вона дізналась, що 13 квітня 2020 року її було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме - за прогул без поважної причини.

Станом на 31 травня 2020 року їй не видано трудову книжку та не здійснено остаточний розрахунок при звільненні.

Зазначає, що неправомірними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, оскільки внаслідок неотримання трудової книжки у встановлений законом строк вона позбавлена можливості працевлаштуватись, що впливає на її майновий стан та завдає моральних страждань.

Тривале порушення її трудових прав викликало у неї психічне напруження, глибокі душевні стражданнях, а тому вважає, що у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, вона має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 20 270,00 грн.

У зв`язку з невиплатою у встановлені законом строки заробітної плати вона має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, розмір якого станом на 31 серпня 2020 року становить 73932,18 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати наказ від 13 квітня 2020 року № К-32 в частині звільнення позивача з посади провідного бухгалтера ТОВ ВКП «Восток-Н» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 08 січня 2020 року в зв`язку з прогулом без поважної причини незаконним та зобов`язати внести зміни до цього наказу шляхом зазначення про звільнення за власним бажанням; зобов`язати ТОВ ВКП «Восток-Н» видати трудову книжку, оформлену належним чином, копію наказу про звільнення, розрахунковий лист щодо належних виплат; стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в сумі 97098,66 грн, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, моральну шкоду в сумі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб в розмірі 20270 грн, а також судові витрати.

12 травня 2020 року ОСОБА_5 – представник ТОВ ВКП «Восток-Н» подав відзив, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення.

Відзив, з урахуванням доповнень, мотивовано тим, що позивачкою не було вчинено передбачених статтею 38 КЗпП України дій, спрямованих на розірвання трудового договору. Копія заяви від 20 грудня 2019 року не є належним доказом повідомлення про намір розірвати трудовий договір, оскільки не була отримана ТОВ ВКП «Восток-Н». З 08 січня 2020 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, у зв`язку з чим 13 квітня 2020 року була звільнена за прогул без поважної причини. Позивачку було поштою повідомлено про необхідність з`явитись для отриманням трудової книжки та проведення остаточного розрахунку, однак вона не скористалась цим правом, а тому підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні. Також ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди відповідачем у заявленому нею розмірі.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 01 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ТОВ ВКП «Восток-Н» видати ОСОБА_1 трудову книжку № НОМЕР_1 . Стягнуто з ТОВ ВКП «Восток-Н» середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки № НОМЕР_1 в розмірі 24895,53 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 95452,92 грн, моральну шкоду в розмірі 5000 грн, а також судові витрати в загальному розмірі 6495 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки заява про припинення трудових відносин подана ОСОБА_1 21 грудня 2019 року, з урахуванням святкових днів, останнім робочим днем є 08 січня 2020 року, в який позивачка була відсутня на робочому місці, то звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є правомірним, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення з роботи. Разом з тим, відповідачем не було вжито усіх можливих заходів для видачі позивачу трудової книжки в день звільнення, а також повного розрахунку, у зв`язку з чим згідно з вимогами частини п`ятої статті 235 КЗпП України з ТОВ ВКП «Восток-Н» підлягає стягненню середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 13 квітня 2020 року по 31 травня 2020 року у розмірі 24895,53 грн та компенсація за невикористану відпустку за 174 дні у розмірі 95452,92 грн.

25 лютого 2021 року ОСОБА_3 – представник ТОВ ВКП «Восток-Н» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов в цій частині залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність факту отримання ТОВ ВКП «Восток-Н» заяви позивачки про звільнення за власним бажанням, оскільки покази свідків не є належними та допустимими доказами на підтвердження зазначених обставин. За результатами інвентаризації вхідної кореспонденції ТОВ ВКП «Восток-Н» за грудень 2019 року дані про надходження заяви про звільнення від ОСОБА_1 відсутні, напис на заяві «Отримано 21.12.2019р. інс. з кадрів Котульска Л.В.» є підробленим. За відсутності письмової згоди позивачки щодо пересилання її трудової книжки поштою ТОВ ВКП «Восток-Н» здійснено всі передбачені законом дії щодо повідомлення ОСОБА_1 про звільнення та необхідність отримання трудової книжки. Проте, після звільнення ОСОБА_1 не зверталась з вимогами про видачу трудової книжки та проведення остаточного розрахунку, а тому вимоги про стягнення суми компенсації за невикористану відпустку є передчасними. Також висновки суду першої інстанції про стягнення 5000 грн моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки такий розмір не підтверджений належними та допустимими доказами.

19 квітня 2021 року ОСОБА_4 – представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що з 01 жовтня 2001 року ОСОБА_1 перебувала з ТОВ ВКП «Восток-Н» у трудових стосунках, працюючи провідним бухгалтером на підставі наказу № 9 від 01 жовтня 2001 року (т. 1, а. с. 10).

20 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням. Вказана заява отримана 21 грудня 2019 року інспектором з кадрової роботи ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 11).

20 січня 2010 року позивачкою до ТОВ ВКП «Восток Н» направлено вимогу про видачу трудової книжки, копії наказу про звільнення та здійснення остаточного розрахунку. Вказана заява отримана 21 січня 2020 року( т. 1, а. с. 13- 14).

Повідомленням від 13 січня 2020 року ОСОБА_1 проінформовано про зміну робочого місця, а саме - місця розташування бухгалтерії за адерсою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15).

Листом від 22 січня 2020 року позивачку повідомлено про неотримання її заяви про звільнення та запропоновано надати пояснення з приводу прогулів. Крім того, повторно проінформовано про зміну її робочого місця як бухгалтера, за адерсою: АДРЕСА_1 ( т. 1, а. .с. 17).

Наказом № 3 від 02 січня 2020 року відтерміновано строк звільнення провідного бухгалтера ОСОБА_1 до 31 січня 2020 року у зв`язку з необхідністю передання значного об`єму первинної та іншої фінансової документації (т. 1, а. с. 22 - 23).

З 08 січня 2020 року по 13 квітня ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, що підтверджується відповідними актами ( т. 1, а. с. 51-113).

31 березня 2020 року ОСОБА_1 направлено вимогу про надання письмових пояснень про причини відсутності на робочому місті з 08 січня 2020 року по 31 березня 2020 року. Вказана вимога отримана позивачкою 09 квітня 2020 року (т. 1, а. с. 114, 117).

13 квітня 2020 року комісією у складі виконавчого директора ТОВ ВКП «Восток Н» ОСОБА_7 , провідного бухгалтера ТОВ ВКП «Восток Н» Комишан В.О. складено акту про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин з 08 січня 2020 року по 13 квітня 2020 року. Також встановлено, що ОСОБА_1 право на надання письмових пояснень щодо поважності причин відсутності на робочому місці не скористалась, у встановлений строк жодних пояснень адміністрації підприємства не надала (т. 1, а. с. 118).

Відповідно до наказу ТОВ ВКП «Восток-Н» від 13квітня 2020 року № 4 ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул. Копія наказу разом з повідомленням про звільнення направлена позивачці поштою за адресою: АДРЕСА_2 , тобто, не за місцем проживання позивачки ( АДРЕСА_2 ), що сторонами не заперечується (т. 1, а. с. 119-122).

14 квітня 2020 року ОСОБА_1 направлено відповідь на лист від 31 березня 2020 року з вимогою про видачу належим чином оформленої трудової книжки, здійснення остаточного розрахунку у зв`язку зі звільнення та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою у видачі трудової книжки (т. 1, а. с. 160 - 162).

Відповідно до довідки ТОВ ВКП «Восток-Н» за результатами проведеної інвентаризації вхідної документації підприємства за період з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року встановлено, що заява ОСОБА_1 від 20 грудня 2019 року про звільнення не реєструвалась та в документації ТОВ ВКП «Восток-Н» відсутня (т. 1, а. с. 50).

Відповідно до довідки від 03 вересня 2020 року ТОВ ВКП «Восток-Н» на час перебування в трудових відносинах з підприємством ОСОБА_1 було встановлено 40 годинний робочий тиждень (п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями – субота та неділя) ( т. 2, а. с. 43).

Згідно з довідкою ТОВ ВКП «Восток-Н» за період з 01 жовтня 2019 року по 13 квітня 2020 року сукупний дохід ОСОБА_1 становив 60051,63 грн, до виплати – 483241,56 грн, з яких: жовтень 2019 року- 16214,75 грн, листопад - 16214,75 грн, грудень 2019 року – 16224,91 грн, січень 2020 року – 1539,34 грн, лютий – березень 2020 року – доходи відсутні, квітень 2020 року - 9857,88 грн (т. 2, а. с. 73).

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктами 4.1, 4.2 Інструкції передбачено, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

У частині п`ятій статті 235 КЗпП України зазначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Проте за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе застосування стягнення середнього заробітку або за статтею 117 КЗпП України, або за статтею 235 КЗпП України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 та в постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 758/14834/15-ц (провадження № 61-18501св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 761/36549/18-ц (провадження № 61-4174св20) .

Отже підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не обмежуються лише випадками, пов`язаними із незаконним звільненням та поновленням на роботі, а можуть застосовуватися і у випадках передбачених частиною п`ятою статті 235 КЗпП України.

Так, статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника, (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

За пунктом 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, - встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Відповідно до пункту 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статті 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Встановивши, що наказом від 13 квітня 2020 року ОСОБА_1 була звільнена з 08 січня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул, проте у встановлений законом строк трудову книжку вручено не було, а також не проведено остаточний розрахунок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 квітня по 2020 року по 31 травня 2020 року (в межах позовних вимог) та компенсації за невикористану відпустку.

Стаття 237-1 КЗпП України визначає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що відповідачем порушено трудове законодавство, а саме: не виплачено при звільненні компенсацію за дні невикористаної відпустки та не видано у день звільнення трудову книжку, характер, тривалість та наслідки порушення, принцип розумності, виваженості та справедливості висновки суду першої інстанції про стягнення 5000 грн моральної шкоди також є обґрунтованими.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи ТОВ ВКП «Восток-Н» щодо ненадходження заяви ОСОБА_1 про звільнення не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення строків видачі трудової книжки та остаточного розрахунку з позивачкою. Також, суд апеляційної інстанції критично оцінює вказані доводи зважаючи на наявність наказу ТОВ ВКП «Восток-Н» від 03 січня 2020 року про відтермінування звільнення ОСОБА_1 , оригінал якого в матеріалах справи відсутній, відповідачем не доведено, які обставини заважали ТОВ ВКП «Восток-Н» з квітня 2020 року та протягом розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції, вручити трудову книжку позивачці, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. ТОВ ВКП «Восток-Н» не надано належних та допустимих доказів щодо виплати ОСОБА_1 усіх належних їй сум при звільненні, розрахунок щодо кількості днів та розміру компенсації невикористаної відпустки не спростовано. Також суд апеляційної інстанції враховує, що позивачка з січня 2020 року зверталась до відповідача з вимогами про проведення розрахунку, проте такі дії відповідачем вчинено не було, обставини ухилення ОСОБА_1 від проведення розрахунку ТОВ ВКП «Восток-Н» спростовується матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – представника Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 13 липня 2021 року.

Головуючий                                                        А.В. Котелевець

Судді                                                                І.В. Бурлака

                                                                       О.М. Хорошевський