Ухвала

Іменем України

05 липня 2021 року

м. Київ

справа № 459/3546/19

провадження № 61-10726ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Червоноградської міської ради Львівської області, третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, про визнання добудованого балкону приналежністю квартири,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати добудований балкон площею 7,1 кв. м, приналежністю квартири АДРЕСА_1 .

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Вона провела реконструкцію вказаної квартири шляхом добудови балкону та переобладнання віконного прорізу в дверний у приміщенні житлової кімнати. Загальна площа її квартири збільшилася на 7,1 кв. м. Після проведеної реконструкції було оформлено новий технічний паспорт із зазначенням нової площі квартири - 71,6 кв. м. Вказана самочинна реконструкція балкону відповідає будівельним нормам, не порушує прав та інтересів третіх осіб.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 10 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано самочинно добудований балкон площею 7,1 кв. м приналежністю квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої після реконструкції становить 71,6 кв. м, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Добудований до квартири ОСОБА_1 балкон не порушує прав та інтересів сусідів по житлу, відповідає будівельним і пожежно-санітарним нормам та правилам, а також перебуває в задовільному стані, що дає можливість надійно та безпечно його експлуатувати.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ) подала апеляційну скаргу на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 лютого 2020 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року апеляційну скаргу ДАБІ задоволено. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

24 червня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 лютого 2020 року.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд повинен був закрити апеляційне провадження, оскільки апеляційну скаргу було підписано представником ДАБІ, який не долучив до скарги належних та допустимих доказів, які б надавали йому право представляти інтереси ДАБІ в суді. При цьому апеляційним судом не враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у справі № 908/592/19, про те, що обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр), серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). Відсутність відповідного запису у Єдиному державному реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд. Добудований нею балкон є приналежністю до головної речі - квартири, а отже, забезпечує покращення умов проживання у квартирі та належить їй на праві власності. Спірний балкон влаштовано шляхом реконструкції належної їй квартири. Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив. Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 466/990/17. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що балкон є складовою частиною квартири. Апеляційний суд не врахував наведеного та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

З копії технічного паспорта вбачається, що вказана квартира розташована на першому поверсі та в ній без дозвільних документів самовільно добудовано балкон площею 7,1 кв. м.

Згідно з висновком Орендного підприємства Львівське обласне проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро від 29 лютого 2019 року архітектурно-планувальні рішення реконструкції квартири АДРЕСА_1 відповідають вимогам ДБН В.3.2.-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», санітарним та пожежним нормам і правилам.

З технічного висновку від 29 листопада 2019 року № 162, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , вбачається, що за результатами проведеного візуального обстеження приміщень квартири АДРЕСА_1 встановлено, що її несучі конструкції знаходяться в задовільному стані. Приміщення квартири з добудованим балконом в подальшому можуть надійно та безпечно експлуатуватися.

Згідно з витягом з протоколу № 15 засідання постійно діючої узгоджувальної комісії по плануванню і забудові населених пунктів при Виконавчому комітеті Червоноградської міської ради від 04 грудня 2019 року комісія не має застережень щодо реконструйованої квартири АДРЕСА_1 з метою будівництва балкону.

Скасовуючи рішення місцевого суду і відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 306/2140/17 (провадження № 61-47454св18) про те, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При розгляді справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. Не може бути застосовано правила статті 376 ЦК України при вирішенні справ за позовами: про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу Української РСР щодо власників квартир; про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди; про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними. При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 209/3664/15-ц (провадження № 61-1284св18)

Встановивши, що балкон, який є приналежністю до основної речі, було добудовано після набуття права власності на квартиру, і позивач не зверталася у передбаченому законом порядку до компетентних органів для оформлення своїх прав на зазначене майно, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на вказане майно на підставі статті 376 ЦК України.

У справі відсутні дані щодо дотримання позивачем визначеної чинним законодавством процедури прийняття в експлуатацію побудованого (реконструйованого) нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Посилання в касаційній скарзі на наявність рішень міської ради про надання дозволів на будівництво не спростовують висновків апеляційного суду щодо статусу цього майна та непоширення на нього положень статті 376 ЦК України.

Доводи заявника про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у справі № 908/592/19, не заслуговує на увагу, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 18 червня 2021 року у справі № 922/751/20 відступив від висновку щодо застосування приписів статей 56, 58 Господарського процесуального кодексу України в частині обов`язковості відображення в Єдиному державному реєстрі інформації про особу, яка може діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 листопада 2020 у справі № 908/592/19.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 466/990/17 також не заслуговує на увагу, оскільки висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у вказаній постанові, в якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання права власності на балкон як на окремий об`єкт права власності.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Червоноградської міської ради Львівської області, третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, про визнання добудованого балкону приналежністю квартири.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко