УХВАЛА

07 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 5023/5722/11 (922/3331/20)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

представники учасників справи в судове засідання не з`явилися,

за розглядом у відкритому судовому засіданні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021

у справі № 5023/5722/11 (922/3331/20)

за позовом Фізичної особи-підприємця Співака Владислава В`ячеславовича

до: 1) ОСОБА_1 ;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт"

про визнання недійсними договорів,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №5023/5722/11 про банкрутство Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Співака Владислава В`ячеславовича .

Постановою Господарського суду Харківської області від 22.11.2011 у справі № 5023/5722/11 визнано ФОП Співака В.В. банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру відповідно до статей 22-34, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою Господарського суд Харківської області від 12.04.2016 у справі № 5023/5722/11 призначено ліквідатором ФОП Співака В.В. арбітражного керуючого Ткаченка Олександра Анатолійовича (свідоцтво від 22.03.2013 №658).

У жовтні 2020 ФОП Співак В.В. у межах справи про банкрутство № 5023/5722/11 звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 29.06.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (далі - ТОВ "ФК "Форінт") та ОСОБА_1 , згідно якого ТОВ "ФК "Форінт" відступило ОСОБА_1 право вимоги за кредитним договором (генеральна кредитна угода №07-01-56-08 від 13.03.2008, кредитний договір №110-2/07-01-0228-08 від 13.03.2008, які укладені між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і боржником (ФОП Співак В.В.));

- визнати недійсним договір відступлення права за договором іпотеки від 29.06.2017, укладений між ТОВ "ФК "Форінт" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за №2176, відповідно до якого ТОВ "ФК "Форінт" передав, а ОСОБА_1 прийняла права за договором іпотеки №07-01-56/1-08 від 13.03.2008, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. та зареєстрованим в реєстрі за №1989.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі № 5023/5722/11 (922/3331/20) позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Залишаючи позов без розгляду з посиланням на положення статті 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 1, 59 та 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), суд першої інстанції зазначив, що з дня призначення (12.04.2016) ліквідатором ФОП Співака В.В. арбітражного керуючого Ткаченка О.А., саме до нього перейшли повноваження ФОП Співака В.В., зокрема, щодо пред`явлення до суду заяв (позовних заяв) про визнання недійсними правочинів (договорів). З огляду на те, що доказів укладення договору про надання правової допомоги між ліквідатором ФОП Співака В.В. арбітражним керуючим Ткаченком О.А. та адвокатом Магомедрасуловим А.М., який підписав позов, матеріали справи не містять, останній не мав права його підписувати та подавати до господарського суду.

Місцевим господарським судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.09.2019 у справі № 925/1879/15, щодо права фізичної особи-підприємця, визнаного банкрутом, звертатися до суду та підписувати позовну заяву у справі про банкрутство, відкритої щодо нього відповідно до вимог Закону про банкрутство.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, ФОП Співак В.В. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі №5023/5722/11(922/3331/20) і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм ГПК України та КУзПБ, зазначав, що оскільки запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності відсутній, він, як суб`єкт господарювання, має процесуальну правоздатність та право захищати свої права та законні інтереси в суді на власний розсуд самостійно або через свого представника. А тому висновок суду, що адвокат Магомедрасулов А.М., який діяв на підставі статей 60, 61 ГПК України, не мав права особисто підписувати та подавати позовну заяву суперечить нормам законодавства та порушує права ФОП Співака В.В. на звернення до господарського суду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 апеляційну скаргу ФОП Співака В.В. задоволено. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі № 5023/5722/11(922/3331/20) скасовано; справу передано на розгляд місцевого господарського суду.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не погодився з позицією місцевого господарського суду, оскільки ні положення КУзПБ, ні інші норми чинного законодавства не встановлюють обмежень для фізичної особи або фізичної особи - підприємця, визнаних банкрутами, у праві на звернення до суду, зокрема, з позовом про визнання правочинів (договорів) недійсними; не містить таких обмежень і постанова Господарського суду Харківської області від 22.11.2011 у справі № 5023/5722/11, якою визнано ФОП Співака В.В. банкрутом; матеріали справи також не містять доказів обмеження боржника у вказаних правах будь-якими іншими судовими рішеннями.

З наведеного суд апеляційної інстанції зауважив про те, що невірним є посилання суду першої інстанції на положення статей 59 та 61 КУзПБ, які передбачають наслідки визнання юридичної особи - боржника банкрутом, відкриття щодо нього ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора, зокрема, перехід функцій щодо управління і розпорядженням майном, а також виконання повноважень керівника (органів управління) банкрута до ліквідатора.

Апеляційний суд також зазначив про помилкове застосування у цій справі правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №925/1879/15, враховуючи зокрема те, що предметом спору у ній було стягнення дебіторської заборгованості боржника (а не визнання правочинів недійсними), а правові висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися на положеннях Закону про банкрутство, який втратив чинність з дня введення в дію КУзПБ.

Не погодившись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 5023/5722/11(922/3331/20), ТОВ "ФК "Форінт" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.01.2021.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржена постанова ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 51 ЦК України, статей 1, 59, 61 КУзПБ.

У якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник вказує на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 925/1879/15.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2021 було відкрито касаційне провадження та ухвалено здійснити розгляд касаційної скарги в судовому засіданні 07.07.2021.

У судове засідання 07.07.2021 представники учасників справи, яких було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали касаційної скарги та заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Під час розгляду касаційної скарги Верховний Суд встановив, що підставами оскарження судового рішення стало неправильне, на думку скаржника, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 925/1879/15.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, ухвалюючи 05.06.2019 постанову у справі № 925/1879/15 за результатами перегляду судових рішень про розгляд вимог визнаної банкрутом фізичної особи-підприємця Костогриза О.П. про стягнення сум дебіторської заборгованості, окрім іншого, керуючись положеннями Закону про банкрутство (а саме статтями 38, 41 цього Закону в редакції з 19.01.2013), дійшов висновку, що з дня порушення Господарським судом Черкаської області провадження у справі № 925/1242/15 про банкрутство ФОП Костогриза О.П. визнання його банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Лойфера А.Е. (з 12.08.2015), до останнього перейшли повноваження щодо пред`явлення від імені ФОП Костогриза О.П. до третіх осіб вимог, зокрема, про повернення банкруту сум дебіторської заборгованості. З огляду на наведені вимоги Закону про банкрутство, касаційний суд зауважив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ФОП Костогриз О.П. станом на день звернення з позовом до суду у справі № 925/1879/15 не мав права на підписання та пред`явлення такого позову, оскільки з дня визнання позивача банкрутом його господарська діяльність припиняється, а повноваження щодо стягнення дебіторської заборгованості переходять до ліквідатора.

Водночас, у справі, що розглядається, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду про залишення на підставі статті 51 ЦК України, статей 1, 59 та 61 КУзПБ позову банкрута ФОП Співака В.В. без розгляду, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що ні положення КУзПБ, ні інші норми чинного законодавства не встановлюють обмежень для фізичної особи або фізичної особи - підприємця, визнаних банкрутами, у праві на звернення до суду, зокрема, з позовом про визнання правочинів (договорів) недійсними.

Апеляційним судом у цій справі також зазначено, що чинне законодавство України щодо відновлення платоспроможності визначає відмінні судові процедури, які застосовуються до боржників юридичних та фізичних осіб (в тому числі, підприємців). Зокрема, не передбачено застосування до фізичних осіб ліквідаційної процедури, а також призначення ліквідатора (статті 6, 130 КУзПБ).

Колегія суддів враховує, що обставини справи № 925/1879/15 та цієї справи № 5023/5722/11(922/3331/20), що розглядається, не є аналогічними, в тому числі за предметом позову, проте однаковою є сама процедура звернення до суду визнаної банкрутом фізичної особи-підприємця з позовом до третіх осіб.

З наведеного, Верховний Суд зауважує, що суть спору у даному випадку полягає у вирішенні питання застосування законодавства про банкрутство щодо права фізичної особи-підприємця на звернення до суду та підписання позовної заяви у справі про її банкрутство (відкритої за нормами Закону про банкрутство) саме після ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом, якщо така позовна заява подана у часі до введення в дію КУзПБ, однак розглянута судом, коли провадження у справі про банкрутство уже здійснювалося за нормами КУзПБ, які не встановлюють обмежень для фізичної особи - підприємця, визнаної банкрутом, у такому праві на звернення до суду.

У зв`язку із викладеним, з метою розвитку права та забезпечення єдності судової практики у розгляді справ про неплатоспроможність боржників - фізичних осіб-підприємців, Верховний Суд у справі № 5023/5722/11(922/3331/20) дійшов наступних висновків:

1) про необхідність вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у складі іншої колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду щодо права фізичної особи-підприємця звертатися до суду та підписувати позовну заяву під час відкритої щодо неї справи про банкрутство відповідно до Закону про банкрутство, зокрема у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство, викладеної у справі № 925/1879/15;

2) про необхідність уточнення питання застосування положень Закону про банкрутство чи КУзПБ щодо права визнаної банкрутом фізичної особи-підприємця на звернення до суду та підписання позовної заяви у справі про її банкрутство (відкритої за нормами Закону про банкрутство), якщо така позовна заява подана у часі до введення в дію КУзПБ, однак розглянута судом, коли провадження у справі про банкрутство уже здійснювалося за нормами КУзПБ.

Згідно з частиною першою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї палати або у складі такої палати

Відповідно до частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного та з метою формування сталої судової практики з розгляду справ про неплатоспроможність боржників - фізичних осіб-підприємців, враховуючи необхідність уточнення правової позиції щодо застосування законодавства про банкрутство у подібних правовідносинах, а також можливість відступлення від відповідної правової позиції, викладеної у постанові від 05.06.2019 у справі № 925/1879/15, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 5023/5722/11(922/3331/20) на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд,-

УХВАЛИВ:

Справу № 5023/5722/11(922/3331/20) за позовом Фізичної особи-підприємця Співака Владислава В`ячеславовича до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" про визнання недійсними договорів передати на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді О.О. Банасько

С.В. Жуков