Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 202/25035/13-ц

провадження № 61-7729св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: Акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів:

Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі штрафів за договором іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 28 січня 2008 року між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніти Дніпра» (далі - ТОВ «Граніти Дніпра») укладений кредитний договір, відповідно до умов якого

ТОВ «Граніти Дніпра» отримало кредит у розмірі 540 000,00 доларів США, зі сплатою 12,6 % річних за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення - 28 липня 2008 року.

Додатковою угодою від 28 липня 2008 року № 1 встановлено плату за користування кредитом у розмірі 15,6 % річних з кінцевою датою повернення суми кредиту 28 січня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором

30 січня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надав в іпотеку земельну ділянку, площею 0,1399 га, в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд та ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 20.1 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язувався застрахувати предмет іпотеки на повну його вартість, однак ОСОБА_1 порушив вимоги вказаного пункту договору, предмет іпотеки не застрахував, тому зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 30 % від договірної ціни вартості предмета іпотеки у розмірі 529 871,10 грн.

Крім того, пунктом 20.3 договору іпотеки передбачено, що ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок не здійснювати будівництво на земельній ділянці будь-яких об`єктів нерухомості без отримання письмового дозволу іпотекодержателя. На земельній ділянці знаходився будинок площею

77,3 кв. м. Відповідач порушив умови договору та здійснив будівництво будинку площею 477,7 кв. м. Відповідно до пункту 22 договору іпотеки

у випадку порушення цієї умови договору іпотеки іпотекодавець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 25 % від договірної вартості предмета іпотеки, а саме 441 559,25 грн.

Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за штрафами у зв`язку з невиконанням умов договору іпотеки склав 971 430,35 грн.

Виконання зобов`язань за договором іпотеки забезпечено договором поруки, який 16 січня 2012 року укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та

АТ «Акцент-Банк», відповідно до умов якого АТ «Акцент-Банк» відповідає перед АТ КБ «ПриватБанк» за виконання зобов`язань за договором іпотеки, у тому числі винагород, штрафів, пені та інших платежів.

Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та АТ «Акцент-Банк» на користь

АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість зі штрафів за договором іпотеки

від 30 січня 2008 року у розмірі 971 430,35 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 вересня 2016 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог

АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк» про стягнення суми заборгованості зі штрафів за договором іпотеки закрито.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення штрафів за договором іпотеки з останнього було стягнуто на користь банку штраф за договором іпотеки від 30 січня 2008 року у розмірі 529 871,10 грн, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня

2016 року. Тому з урахуванням вимог статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача штраф у розмірі 529 871,10 грн за порушення вимог пункту 20.1 договору іпотеки.

Крім того, відсутні підстави для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк»

у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь банку штрафу у розмірі 441 559,25 грн, оскільки з технічного паспорта на будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , станом на 2006 рік на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, знаходився житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 477,7 кв. м. Тобто на дату укладання договору іпотеки - 30 січня 2008 року на земельній ділянці знаходився житловий будинок загальною площею 477,7 кв. м, а не 77,3 кв. м. АТ КБ «ПриватБанк» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що

у договорі іпотеки було зазначено площу житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, - 77,3 кв. м. Таким чином, не було встановлено порушення відповідачем ОСОБА_1 вимог пункту 22 договору іпотеки.

Провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» підлягає закриттю, оскільки вказані вимоги віднесено до юрисдикції господарського суду.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня

2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня

2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу

АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження

№ 61-18560св18).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість зі штрафів за договором іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-252 у розмірі 971 430,35 грн.

Стягнуто з АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 613,05 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 порушив пункти 20.1, 22 договору іпотеки, а саме: штраф, нарахований за невиконання пункту 12 договору іпотеки (обов`язок застрахувати предмет іпотеки та не пізніше чим за місяць до закінчення строку дії договору страхування продовжити строк його дії), оскільки вказану суму штрафу позивачем нараховано через рік після звернення позивача до Самарського районного суду

м. Дніпропетровська і такий штраф не було стягнуто рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року; порушено вимоги пункту 20.3 договору іпотеки, оскільки вчинено будівництво об`єкта без відповідного письмового дозволу іпотекодержателя.

Крім того, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині вимог до АТ «Акцент Банк», виходив

з того, що ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливий за умови розгляду цього спору в межах однієї справи, одним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 травня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Луспеника Д. Д. касаційну скаргу залишено без руху.

28 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

06 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., задоволено заяву судді Верховного Суду Луспеника Д. Д. про самовідвід. Справу передано для повторного автоматизованого розподілу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ від 07 жовтня 2020 року, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Лідовцю Р. А.

25 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом

АТ КБ «ПриватБанк» призначено до судового розгляду у складі п`яти суддів.

09 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяву судді Черняк Ю. В. про самовідвід.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ від 09 червня 2021 року, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйовій І. А., Гулейкову І. Ю., Гульку Б. І.,

Лідовцю Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції надано неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема рішенню Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року у справі

№ 206/4989/14-ц, яким було встановлено, що на земельній ділянці, яка є предметом договору іпотеки, на день укладення договору, існував об`єкт незвершеного будівництва. Ці обставини мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи. Натомість в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зробив переоцінку обставинам, які були встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.

Посилаючись на вимоги статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 593 ЦК України, заявник стверджує, що порука припиняється у разі закінчення дії договору іпотеки. Оскільки договором іпотеки від 30 січня 2008 року сторони не визначили строк дії договору, зазначивши лише термін дії договору, а іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, тому співпадає зі строком дії кредитного договору - 28 січня 2009 року.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував положення статей 251, 252, 631 ЦК України, висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12,

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року

у справі № 202/4494/16-ц, та стягнув штраф за нездійснення відповідачем страхування предмета іпотеки після спливу строку дії договору іпотеки.

Посилаючись на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 вказував, що його не повідомлено належним чином про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, 02 липня 2019 року - відсутнє повідомлення про вручення, 22 жовтня 2019 року надіслана повістка, яка не відповідала вимогам статті 129 ЦПК України. Посилаючись на положення статті 8 ЦПК України, вказує про спробу суду усунути його від участі у розгляді справи, що є підставою для відводу складу суду, який виявив явну прихильність до позивача. Вважає, що його заява про відвід складу суду розглянута формально, постановлена ухвала про відмову є необґрунтованою.

Судом порушено вимоги статей 12, 13, 81, 84 ЦПК України, оскільки суд

з власної ініціативи ухвалою від 02 липня 2019 року витребував докази

у позивача - належним чином завірений деталізований розрахунок розмірів штрафів.

ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав неявку адвоката в судове засідання зловживанням правами з боку відповідача, оскільки адвокат Логвинов С. С. за день до судового засідання, яке призначено на 05 березня 2020 року, в односторонньому порядку розірвав укладену угоду, а з адвокатом Рибіною І. В. у день судового засідання укладено угоду, що виключає можливість цього адвоката ефективно захищати його інтереси через необізнаність у справі. Тому цілком виправданим є той факт, що ним обмежено повноваження представника з вирішення питання щодо відкладення розгляду справи, призначеної на 05 березня 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 січня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Граніти Дніпра» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит

у розмірі 540 000,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12,6 % на рік, з кінцевим терміном повернення 28 липня 2008 року.

Додатковою угодою від 28 липня 2008 року № 1 встановлена плата за користування кредитом у розмірі 15,6 % річних з кінцевою датою повернення суми кредиту - 28 січня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 30 січня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до якого відповідач надав в іпотеку земельну ділянку площею 0,1399 га в межах та згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_1 . Належить ОСОБА_1 на праві власності згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 049960.

Відповідно до пункту 12 договору іпотеки заставна вартість предмета іпотеки склала 1 766 237,00 грн.

Згідно з пунктом 20.1 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується застрахувати предмет іпотеки на повну його вартість, що зазначено в пункті 12 договору іпотеки, обов`язок застрахувати предмет іпотеки виникає

у день укладання договору. ОСОБА_1 у порушення вимог вказаного договору іпотеки обов`язок застрахувати предмет іпотеки не виконав, що встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 19 листопада 2015 року у справі № 206/4989/14-ц. Пунктом 20.1 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення вимог договору щодо обов`язку застрахувати предмет іпотеки, іпотекодавець зобов`язаний сплатити на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 30 % від договірної вартості предмета іпотеки. Відповідно розмір штрафу складає

529 871,10 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року у справі № 206/4989/14-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2016 року, з ОСОБА_1 стягнуто 529 871,10 грн - штраф за невиконання пункту 20.1 договору іпотеки.

Предмет іпотеки за указаним договором іпотеки не був застрахований ОСОБА_1 жодного разу.

З позовом до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося у травні 2013 року, тобто через рік після звернення до Самарського районного суду м. Дніпропетровська (справа

№ 206/4989/14-ц).

Відповідно до п. 7 договору іпотеки в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку наступне нерухоме майно (далі - майно), а саме: земельну ділянку площею 0,1399 га

у межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (площею 0,1000 га) та ведення особистого підсобного господарства (площею 0,0399 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві власності, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДП № 049960, кадастровий номер земельної ділянки площею 0,1000 га - 1210100000:09:004:0010; кадастровий номер земельної ділянки площею 0,0399 га - 1210100000:09:004:0011. Майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності. Майно, зазначене в цьому пункті, передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями.

Згідно з пунктом 20.3 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується не здійснювати на земельній ділянці будівництво об`єктів, знищення предмета іпотеки, без відповідного письмового дозволу іпотекодержателя.

ОСОБА_1 здійснив на земельній ділянці самочинне будівництво, що підтверджується актом технічної інвентаризації, виконаним Комунальним підприємствам «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Встановлено, що на земельній ділянці АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок площею 477,7 кв. м.

Перебудоване домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1 , було введено в експлуатацію у 2011 році.

16 січня 2012 року між АТ «Акцент-Банк» та АТ КБ «ПриватБанк» укладенийдоговір поруки № 148, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_1 всіх своїх обов`язків за договором іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-252, згідно з якими боржник на забезпечення виконання своїх зобов`язань надав кредитору в іпотеку майно та зобов`язаний дотримуватися обов`язків, зазначених в договорі іпотеки. До складу зобов`язань, за які поручився поручитель за договором іпотеки, входить виконання всіх грошових зобов`язань, зокрема сплата всіх штрафних санкцій за недотримання боржником умов договору іпотеки. До складу зобов`язань, за які поручився поручитель за договором іпотеки, не входить зобов`язання страхування предмета іпотеки, а лише зобов`язання фінансового характеру, які походять від порушення боржником зобов`язань за договором іпотеки, зокрема поручительство за сплату штрафів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до пункту 20.1 вказаного договору іпотеки в день укладання цього договору іпотекодавець зобов`язується застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість, зазначену в пункті 12 договору іпотеки, на користь іпотекодержателя, а також надати в цей же термін іпотекодержателю договір страхування та докази сплати страхового платежу. Не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування іпотекодавець зобов`язаний продовжити строк його дії у встановленому законом порядку та надати іпотекодержателю докази цього та сплати страхового платежу.

Пунктом 20.3 указаного договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець зобов`язується не здійснювати на земельній ділянці будівництво об`єктів, знищення предмета іпотеки, без відповідного письмового дозволу іпотекодержателя.

Відповідно до пунктів 21 та 22 указаного договору іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 20.1, 20.4, 20.7, 20.8 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 30 % від вартості предмета іпотеки, яка зазначена в пункті 12 цього договору.

У випадку порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 20.2, 20.3, 20.5, 20.6 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 25 % від вартості предмета іпотеки, яка зазначена у пункті 12 цього договору.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній станом на 2008 рік) іпотекодавець зобов`язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов`язок не покладено на іпотекодержателя. У разі наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов`язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. У разі набуття прав за іпотечним договором новим іпотекодержателем він також набуває право вимоги до страховика.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не уклав договір страхування предмета іпотеки в день укладення договору іпотеки (що встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 19 листопада 2015 року у справі № 206/4989/14-ц) та не продовжив строк його дії, чим допустив порушення вимог пункту 20.1 вказаного договору іпотеки, та надає банку право щорічного нарахування штрафу згідно з пунктом 20.1.

Крім того, судом встановлено, що у 2011 році, тобто після укладення договору іпотеки, іпотекодавцем введено в експлуатацію самочинно збудований на переданій в іпотеку земельній ділянці житловий будинок без письмового погодження іпотекодержателя АТ КБ «ПриватБанк», чим порушено вимоги пункту 20.3 договору іпотеки.

Таким чином, є обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 20.1, 22 договору іпотеки, що є підставою для стягнення з нього штрафів за вказані порушення умов договору іпотеки, у розмірі 941 430,35 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент укладення договору іпотеки на земельній ділянці, яка є предметом договору іпотеки, існувало незавершене будівництво і це встановлено згідно з вимогами частини четвертої статті 82 ЦПК України, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 завершив будівництво будинку в 2011 році (після укладення у 2008 році договору іпотеки) та ввів його в експлуатацію, без письмового дозволу банку.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки в договорі іпотеки сторони не визначили строк дії договору, зазначивши лише термін його дії, а іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, тому співпадає зі строком дії кредитного договору і строк її дії закінчився 28 січня 2009 року, що є підставою для її припинення згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» та статтею 293 ЦК України, колегія суддів спростовує, зазначаючи таке.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії договору іпотеки. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, серед яких, зокрема, зазначено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору та визнання договору іпотеки недійсним.

Таким чином, якщо договір іпотеки не припинено з визначених законом підстав, то усі права і обов`язки, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання.

Згідно з пунктом 30 договору іпотеки від 30 січня 2008 року термін дії договору - до повного виконання позичальником та іпотекодавцем зобов`язання за кредитним договором та іншими додатковими угодами до нього. Дострокове розірвання договору допускається лише за згодою сторін.

Жодних підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував вимоги статей 251, 252, 631 ЦК України та стягнув штраф за нездійснення страхування предмета іпотеки після спливу строку дії договору іпотеки, суперечать умовам договору іпотеки та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про порушення вимог статті 8 ЦПК України внаслідок неналежного сповіщення заявника про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не дають підстав для застосування пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки про судове засідання, призначене на 05 березня 2020 року, відповідач сповіщений належним чином, попередньо скористався своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи (том 2, а.с. 73) та звернувся до суду із клопотаннями щодо відкладення розгляду справи.

Доводи касаційної скарги щодо упередженості складу суду апеляційної інстанції та немотивованої відмови в задоволенні заяви про відвід складу суду, колегія до уваги не бере, оскільки незгода із судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні заяви про відвід складу суду та яке ухвалено відповідно до вимог статті 40 ЦПК України, не може бути підставою для його скасування.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і висновків судів по суті вирішення справи не спростовують, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, і переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Г. В. Коломієць І. А. Воробйова І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Р. А. Лідовець