ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня2021 року № 9901/652/18 (провадження № 11-216заі21)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди

Короткий виклад історії справи

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:

- поновити пропущений строк на оскарження та визнати протиправною бездіяльність ВККС про непроведення в двомісячний термін кваліфікаційного оцінювання у вересні 2015 року на підставі заяви позивачки від 6 липня 2015 року та відповідно до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», підпункту 3.3 пункту 3 Порядку та методології кваліфікаційного оцінювання судді, затвердженого рішенням ВККС від 21 жовтня 2015 року

№ 67/зп-15;

- поновити пропущений строк на оскарження та визнати протиправними дії ВККС від 28 січня 2016 року № 7/зп-16 про проведення протягом лютого-березня 2016 року первинного кваліфікаційного оцінювання суддів у процедурі можливості здійснення правосуддя у відповідному суді, які подали заяви про обрання суддею безстроково, в частині включення позивачки до списків суддів на проходження такого кваліфікаційного оцінювання в березні 2016 року згідно з графіком;

- поновити пропущений строк на оскарження та визнати протиправним рішення ВККС від 18 березня 2016 року № 71/ко-16;

- поновити пропущений строк на оскарження та визнати протиправною бездіяльність ВККС про незавершення повторного кваліфікаційного оцінювання у процедурі первинного кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді у п`ятиденний строк у серпні 2016 року на підставі рішення Комісії від 18 березня 2016 року № 71/ко-16 та згідно з пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», пунктом 21 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а також протиправним рішення Комісії від 18 березня 2016 року № 71/ко-16, яке погіршило та порушило законні права та інтереси позивачки;

- визнати позивачку такою, що пройшла первинне кваліфікаційне оцінювання у процедурі повторного кваліфікаційного оцінювання щодо можливості здійснення правосуддя у відповідному суді, з 27 серпня 2016 року;

- поновити пропущений строк на оскарження та визнати протиправним рішення ВККС від 20 жовтня 2017 року № 71/ко-16 у частині залучення позивачки до іншої процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідності займаній посаді та включення її до списків суддів на проходження такого кваліфікаційного оцінювання з 11 листопада 2017 року по 23 травня 2018 року згідно з графіком, яке погіршило та порушило законні права та інтереси позивачки;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 23 травня 2018 року № 786/ко-18 (далі - спірне рішення);

- зобов`язати ВККС утриматися від вчинення дій щодо внесення до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Черкаського окружного адміністративного суду;

- зобов`язати відповідача надати витяг з протоколу, бюлетень з оцінками, висновок кваліфікаційного оцінювання та відеозапис технічними засобами;

- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 1 млн грн у зв`язку з протиправними діями у створенні позивачці перешкоди до здійснення судочинства.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вказаними діями та рішеннями ВККС створювала умисні перешкоди в недопущенні її до судочинства та професії на посаді судді впродовж шести років, починаючи із червня 2012 року.

Ухвалами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2018 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання утриматися від вчинення дій, стягнення моральної шкоди в частині позовних вимог про:

- визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 23 травня 2018 року № 786/ко-18;

- зобов`язання ВККС утриматися від вчинення дій щодо внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Черкаського окружного адміністративного суду;

- стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 1 млн грн.

Решту позовних вимог повернуто позивачці, при цьому відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 травня 2021 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), закрив провадження у справі.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих і апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .

Позивачка склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 63 бали. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 66 балів. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 129 балів.

ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Рішенням Комісії від 29 березня 2018 року № 63/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 2 березня 2018 року, зокрема судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , яку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

23 травня 2018 року ВККС проведено співбесіду із суддею (у межах кваліфікаційного оцінювання) і за наслідками дослідження та обговорення її суддівського досьє Комісія ухвалила спірне рішення від 23 травня 2018 року № 786/ко-18, яким визначено, що суддя Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 625 балів. Визнано суддю Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді. Вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .

Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 травня 2021 року провадження у справі закрив з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 КАС.

Закриваючи провадження у справі за цим позовом, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС з висновком рекомендувати ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору та є підставою для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 , не погодившись із ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2021 року, подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати судове рішення й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення ВККС створило негативні наслідки для неї (заподіяна шкода діловій репутації, вплив на приватне життя в частині професійного кар`єрного розвитку, недоотримання суддівської винагороди) і фактично стало підставою для звільнення. Таке рішення не може вважатися виключно рекомендацією, оскільки законом не передбачена можливість надання рекомендації, а лише зазначено, що це рішення як самостійний акт може бути підставою для внесення подання, яке, своєю чергою, є тим самим актом, що розглядається під час вирішення питання про звільнення судді з посади.

На думку скаржниці, суд порушив право позивачки на судовий захист, позаяк неповно встановив обставини справи і не врахував того факту, що позивачка оскаржила не лише рішення, а й дії Комісії, а провадження у справі закрив виключно з мотивів неможливості оскарження рішення. Суд оскаржуваною ухвалою лише закріпив необмеженість дискреційних повноважень ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання, що, за умови закриття провадження та з урахуванням непослідовної судової практики Верховного Суду в цій категорії справ, взагалі унеможливлює захист порушених прав та інтересів особи на національному рівні.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2021 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду проаналізувала норми статей 83, 88 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, і констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.

Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.

З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання незаконним та скасування рішення Комісії про невідповідність судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посадіз рекомендацією ВРП розглянути питання про звільнення її з посади судді зазначеного суду.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визнано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога про доступність правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена в міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення ЄСПЛ у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).

Як убачається з матеріалів справи, спірне рішення Комісії, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивачки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивачки. Отже, на наше переконання, це рішення є таким, що порушує права ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду залишила без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2021 року, якою закрито провадження у справі, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із наведеним висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС.

Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.

За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

За частинами другою, четвертою статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIIIсуддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

При цьому необхідно зазначити що рекомендаційний характер має лише останній абзац спірного рішення Комісії, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.

Ураховуючи наведене, вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду, зокрема, про те, що спірне рішення Комісії не може бути самостійним предметом судового розгляду, є помилковим.

На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені в оскаржуваному рішенні ВККС, а також доводи щодо протиправності дій та бездіяльності Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання позивачки.

ОСОБА_1 у червні 2018 року зверталася до суду з позовом на рішення Комісії, яке позивачка, на наше переконання, мала право оскаржити на підставі статті 88 Закону № 1402-VIIІ.

Повна перевірка рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, які визначені в частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII.

На нашу думку,більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, ухваливши рішення про залишення без змін ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня2021року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону

№ 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду рішення ВККС.

Висновки

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду в Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.

Судді Великої ПалатиВерховного Суду: О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

Ж. М. Єленіна