Справа № 311/2707/21

Провадження № 2-о/311/79/2021

08.07.2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Пушкарьової С.П.

за участю секретаря судового засідання Кари Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в окремому провадженні цивільну справу за заявою адвоката Луценко Сергія Михайловича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про встановлення факту смерті, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Луценко Сергій Михайлович, що діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харцизьк, Донецької області, Україна, померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, уродженка м. Казі-Магомед, Азербайджан, яка є матір`ю заявника. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки смерть трапилась на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати відповідні документи державного зразка, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Встановлення факту смерті батька необхідно для реєстрації смерті та подання заяви до органів нотаріату України про прийняття спадщини.

Заявник - адвокат Луценко С.М., що діє в інтересах ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву про розгляд справи без його участі та без участі ОСОБА_1 , заявлені вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Представник Василівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про причини не явки суду не повідомив.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до вимог ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутністю учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши докази по справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню за наступних підстав.

У відповідності до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 , рос. « ОСОБА_1 » народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі мати записана рос. « ОСОБА_2 » (а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про смерть виданого 06 квітня 2021 року серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 67 роки, в м. Харцизьк, Донецької області (а.с.8).

Відповідно до довідки про причину смерті №157 від 06 квітня 2021 року, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: інтоксикація злоякісної новоутвореної тіла матки (а.с.7).

Відповідно до роз`яснення Касаційного цивільного суду Верховного суду від 22.04.2021 року, щодо питань з практики розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України, зазначається, що положення чинного цивільного процесуального закону не вимагають від особи, які звертаються із заявою до суду про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України, подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів (а.с.9-11).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію акті цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

За таких обставин, встановлення факту смерті породжує юридичні наслідки, тобто від нього залежить виникнення особистих чи майнових прав заявника; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт смерті, що має юридичне значення.

Разом з тим, оцінюючи надані заявником докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст.3,8,9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана

Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки

для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на отримання допомоги, призначення соціальних виплат, тощо.

З огляду на наведене, суд приймає до уваги довідку про причину смерті №157 від 06 квітня 2021 року, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: інтоксикація злоякісної новоутвореної тіла матки (а.с.7).

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

У відповідності з частинами 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви адвоката Луценко С.М., що діє в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту смерті,

оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявником свідоцтво про смерть, видане державним органом України.

Відповідно до ч.4 ст.317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 293, 294, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву адвоката Луценко Сергія Михайловича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту смерті- задовольнити.

Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Казі-Магомед, Азербайджан, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харцизьк, Донецької області, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15 п.1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя Василівського районного суду

Василівського районного С.П. Пушкарьова