ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 липня 2021 року

м. Чернівці

справа № 726/2023/20

провадження №22-ц/822/694/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіна Н. Ю.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.М.

секретаря Паучек І.І.

з участю позивача представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

учасники справи:

позивач ОСОБА_3

відповідач ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, державний нотаріус Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Наталія Дмитрівна

апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 квітня 2021 року, головуючий у першій інстанції Байцар Л.В.

ВСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, державного нотаріуса Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Зазначав, що внаслідок смерті відчима ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 вчинено заповіт на користь ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Козак В.С. 24 березня 1981 року за реєстровим номером 452.

ОСОБА_6 своєчасно прийняла спадщину.

Після смерті відчима ОСОБА_5 вселився до будинку матері ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 та постійно проживав.

Внаслідок смерті матері ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказує, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , оскільки фактично проживав з спадкодавцем на день смерті та продовжує проживати у будинку АДРЕСА_1 .

Звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом у липні 2015 року.

Постановою державного нотаріуса Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. від 22 липня 2015 року відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, оскільки пропущений строк для прийняття спадщини, не надано доказів про постійне проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Стало відомо про вчинення ОСОБА_6 заповіту 30 вересня 2003 року на користь онука ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Сестра ОСОБА_4 подала заяву до Другої Чернівецької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом 7 березня 2018 року.

Просив визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. 7 березня 2018 року у спадковій справі №58 (2015 рік) після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я ОСОБА_4 недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 квітня 2021 року у позові відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Зазначає про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, прийняття спадщини ОСОБА_3 , який проживав з спадкодавцем ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, звернення до державного нотаріуса Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. з заявою про прийняття спадщини у липні 2015 року.

Судом першої інстанції не здійснено виклику свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 для встановлення факту проживання ОСОБА_3 в господарстві матері ОСОБА_6 .

Вважає доведеним вступ ОСОБА_3 в управління спадковим майном за наявності платіжних документів на утримання будинку, довідки органу самоорганізації населення Садгірського району м.Чернівці від 08 серпня 2015 року №309 про проживання ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, за яким ухвалено рішення Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2017 року, не є тотожним позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, державного нотаріуса Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним у цій справі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, державного нотаріуса Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, суд першої інстанції керувався положеннями статей 534, 548, 549 ЦК Української РСР та дійшов висновку про відсутність підстав для захисту права ОСОБА_3 у спосіб визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. 7 березня 2018 року ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6 , недійсним.

На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про недоведеність проживання ОСОБА_3 з спадкодавцем ОСОБА_6 на час смерті, вступ в управління спадковим майном.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що довідка органу самоорганізації населення Садгірського району м.Чернівці від 08 серпня 2015 року №309 про проживання ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 не є належним доказом, не передбачена п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1004 року №18/5, абонентська книжка містить відомості про здійснення сплати ОСОБА_14 та ОСОБА_7 .

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам відповідає.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Встановлено, що внаслідок смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 вчинено заповіт на користь ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Козак В.С. 24 березня 1981 року за реєстровим номером 452.

ОСОБА_6 прийнято спадщину.

Внаслідок смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_6 вчинено заповіт 30 вересня 2003 року на користь онука ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом у липні 2015 року.

Постановою державного нотаріуса Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. від 22 липня 2015 року відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, оскільки пропущений строк для прийняття спадщини, не надано доказів про постійне проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Донька спадкодавця ОСОБА_4 вступила в управління спадковим майном.

ОСОБА_4 подала заяву до Другої Чернівецької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом 7 березня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови

На підставі ч.1 ст.367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову

При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них.

За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Предметом позову ОСОБА_3 ,тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіо Н.Д. 7 березня 2018 року, недійсним.

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначалося прийняття спадщини ОСОБА_3 , яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_6 , фактичне проживання з спадкодавцем ОСОБА_6 на час смерті та продовження проживання у будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В абз.3 п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст.1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Украіни передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України про спадкове право застосовуються до спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року .

На підставі пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Отже, норми п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).

На підставі частини 1 та 2 ст.524 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

За змістом ч.1 ст.529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

На підставі ч.1 та 2 ст.548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом ч.1 та 2 ст.549 Цивільного кодексу Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною 2 ст.553 встановлено, що вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року справа № 701/472/19 дійшов висновку що для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, щодо спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, передбачається фактичний вступ у володіння нею, а тому за наявності документів, що підтверджують фактичне прийняття спадщини, нотаріусом може бути видане свідоцтво про право на спадщину. При цьому спадкоємець, який фактично вступив у володіння й управління спадщиною до 01 січня 2004 року, дійсно, не обмежений строком у праві на отримання свідоцтва про право на спадщину, але фактичний вступ у володіння або управління повинен мати місце протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Нотаріусу мають бути повідомлені або ним встановлені відомості про фактичне прийняття спадщини.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (чинної на дату відкриття спадщини), передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є такою, що прийняла спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_6 .

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно встановлено, що ОСОБА_4 вступила в управління спадковим майном, про що свідчить наявність ощадної книжки на ім`я матері ОСОБА_6 .

Разом з тим копія абонентської книжки розрахунків за електроенергію видану на ім`я ОСОБА_6 не дає підстави для висновку про вступ ОСОБА_3 в управління спадковим майном з огляду на те, що містить відомості про оплату комунальних послуг у 2006 році, тобто поза межами шести місяців з дня відкриття спадщини.

На підставі ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняттям спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої, другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

На підставі ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

На підставі ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів спадкової справи Другої Чернівецької державної нотаріальної контори №58/2-15 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом 6 липня 2015 року.

Постановою державного нотаріуса Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. від 22 липня 2015 року відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, оскільки пропущений строк для прийняття спадщини, не надано доказів про постійне проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

На підтвердження факту прийняття спадщини ОСОБА_3 додано довідку органу самоорганізації населення Садгірського району м.Чернівці від 8 серпня 2015 року №309, згідно якої ОСОБА_3 проживав по АДРЕСА_1 з 1996 року по 2005 рік та копію абонентської книжки за електроенергію.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Порядок реєстрації місця проживання чи перебування фізичних осіб регламентований Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування визначається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік; а місцем проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, є паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Органом реєстрації є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Статтею 11 Закону розмежовано повноваження органів реєстрації та державних органів у сфері реєстрації фізичних осіб, з урахуванням яких орган реєстрації здійснює: формування та ведення Реєстру територіальних громад; реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці; передачу інформації та/або внесення у встановленому законом порядку відомостей про реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування до Єдиного державного демографічного реєстру.

Отже, із системного аналізу наведених законодавчих приписів убачається, що органам місцевого самоврядування надано повноваження у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб, зокрема, щодо: формування та ведення Реєстру територіальних громад; реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці; передачі інформації та/або внесення у встановленому законом порядку відомостей про реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування до Єдиного державного демографічного реєстру.

Також відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону житлово-експлуатаційні організації, інші підприємства, установи та організації, що забезпечували або забезпечують ведення картотек з питань реєстрації фізичних осіб, передають їх відповідним виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

До 04 квітня 2016 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, передає відповідним виконавчим органам сільських, селищних, міських рад картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, наявні в його територіальних органах.

Передача картотек з питань реєстрації фізичних осіб здійснюється одночасно з передачею у комунальну власність обладнання для зберігання та обробки зазначених картотек, якщо воно перебуває у державній власності.

При цьому, підтвердженням реєстрації є довідка про реєстрацію місця проживання, яка видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

За положенням ч. 1 ст. 3 Закону України «Про органи самоорганізації населення» орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення.

Стаття 13 Закону України «Про органи самоорганізації населення» визначає, що легалізація органу самоорганізації населення є обов`язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації орган самоорганізації населення набуває статусу юридичної особи. Реєстрація органу самоорганізації населення здійснюється виконавчим комітетом відповідної ради.

Положеннями ч. ч. 1 і 2 ст. 8 Закону України «Про органи самоорганізації населення» встановлено, що з ініціативою про створення органу самоорганізації населення до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради можуть звернутися збори (конференції) жителів за місцем проживання за умови, якщо в них брало участь (було представлено) не менше половини жителів відповідної території, які мають право голосу. На зборах (конференції) жителів за місцем проживання обирається також ініціативна група, члени якої будуть представляти інтереси жителів учасників зборів (конференції) у відповідній місцевій раді. Ініціативна група подає до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради заяву про створення органу самоорганізації населення, протокол зборів (конференції) жителів за місцем проживання про ініціювання створення органу самоорганізації населення, із зазначенням основних напрямів діяльності створюваного органу самоорганізації населення, а також список учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, серії і номера паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця та домашньої адреси кожного учасника зборів (конференції) жителів.

Отже, орган самоорганізації населення Садгірського району м.Чернівці не є органом реєстрації, якому надані повноваження на видачу довідок, які підтверджують реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Водночас довідка органу самоорганізації населення Садгірського району м.Чернівці №309 від 08 серпня 2015 року не посвідчена органом реєстрації, якому надані повноваження на видачу довідок, які підтверджують реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що довідка органу самоорганізації населення Садгірського району м.Чернівці №309 від 08 серпня 2015 року не є належним доказом проживання ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 з 1996 року по 2005 рік.

З огляду на те, що ОСОБА_3 пропустив строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , не проживав з спадкодавцем на час смерті, протягом шести місяців після смерті ОСОБА_6 не вступив в управління чи володіння спадковим майном, ОСОБА_3 не є стороною правовідносин з прийняття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_6 .

За таких обставин право ОСОБА_3 на прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_6 , не порушено свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Державним нотаріусом Другої чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. 7 березня 2018 року ОСОБА_4 .

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на наведене рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 квітня 2021 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі ч.1ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 квітня 2021 року без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 8 липня 2021 року.

Головуючий Н.Ю. Половінкіна

Судді М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк