Постанова

Іменем України

09 липня 2021 року

м. Київ

справа № 645/3897/14-ц

провадження № 61-5829св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду

м. Харкова від 10 квітня 2017 року у складі судді Іващенко С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 13 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11360168000, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 90 000,00 доларів США, що еквівалентно

436 887,00 грн зі сплатою 14 процентів річних, з кінцевим терміном його повернення 11 червня 2038 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 13 червня 2006 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладений договір поруки

№ 211272, за умовами якого поручитель зобов`язалася перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов`язань.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим 21 березня 2014 року банк направив відповідачам вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, з вказівкою на те, що у випадку її невиконання, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту їх отримання.

Посилаючись на те, що відповідачі не виконали вимогу про дострокове повернення кредиту, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, що станом на 25 квітня 2014 року становить 94 901,17 доларів США (за курсом Національного банку України (далі - НБУ) - 1 080 415,40 грн) з яких: заборгованість за тілом кредиту - 77 445,47 доларів США, що еквівалентно 881 688,56 грн; заборгованість зі сплати процентів - 15 752,79 доларів США, що еквівалентно 179 339,80 грн; пеня за прострочення сплати кредиту - 434,10 доларів США, що еквівалентно

4 942,09 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 1 268,81 доларів США, що еквівалентно 14 444,95 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2008 року № 11360168000 у розмірі 94 901,17 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором шляхом надання ОСОБА_1 кредиту в іноземній валюті у розмірі 90 000,00 доларів США, а позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 94 901,17 доларів США, а тому вимоги банку про солідарне стягнення з нього та поручителя ОСОБА_2 заборгованості за простроченим кредитом, процентів за користування кредитними коштами, нарахованої пені є обґрунтованими.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалами суду від 17 червня

2016 року та від 23 листопада 2016 року двічі було задоволено. Однак, експертне дослідження не було проведено у зв`язку з не здійсненням відповідачем його оплати та відсутністю більш різнохарактерного порівняльного матеріалу для надання висновку.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що у порушення норм процесуального права апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим судом положень частин першої та четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а тому дійшов передчасного висновку про залишення оскаржуваного судового рішення без змін.

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року змінено.

Позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним у розмірі 94 901,17 доларів США, з яких стягнуто солідарно з

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 79 657,89 доларів США.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умовами кредитного договору передбачено нарахування та сплата щомісячних процентів за користування кредитом та підвищеної процентної ставки за користування кредитом у разі порушення строків погашення кредиту. Нарахування підвищеної процентної ставки не є одностороннім збільшенням розміру плати за користування кредитом, що призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання, а тому відсутні, визначені частиною першою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підстави для припинення поруки ОСОБА_2 . Оскільки ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом у травні 2014 року, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_2 припинилася лише в частині щомісячних зобов`язань боржника ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів, несплачених до

12 листопада 2013 року. Установивши, що станом на 12 листопада 2013 року заборгованість позичальника за кредитним договором становила

79 657,89 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту -

74 000,00 доларів США, заборгованість зі сплати процентів - 4 787,74 доларів США, пеня - 870,15 доларів США, за наявність якої поручитель несе відповідальність перед кредитором як солідарний боржник, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення солідарно з боржника та поручителя зазначеної суми заборгованості, а з позичальника загальної суми заборгованості у розмірі 94 901,17 доларів США.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якій він просив скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року, у незміненій після його апеляційного перегляду частині, і постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми матеріального права без урахування висновків, викладених Верховним Судом України у постановах:

від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15, від 14 грудня 2016 року у справі № 752/16018/15-ц, та Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12, від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що під час нового розгляду справи, апеляційний суд неповно урахував висновки суду касаційної інстанції, який скасував ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі

№ 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) про те, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука прининяється в частині певних щомісячних платежів щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, та не надав належної оцінки тим обставинам, що позичальник припинив належно виконувати зобов`язання зі сплати щомісячних платежів на погашення кредиту у вересні 2012 року, тоді як банк звернувся з позовом до позичальника та поручителя у травні 2014 року.

У висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15, зазначено, що згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI (далі - Закон № 661-VI), який набрав чинності 09 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 1056-1 ЦК України була чинною до 16 жовтня

2011 року. З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитної договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом № 661-VI.

У постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі

№ 752/16018/15-ц міститься висновок про те, що у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки; дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Зокрема боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Під час нового апеляційного розгляду справи апеляційний суд не звернув увагу, що частина нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами за збільшеною процентною ставкою (28,00 процентів річних) здійснювалася після 16 жовтня 2011 року, що є прямим порушення приписів Закону № 661-VI. За змістом висновків Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, та Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 червня 2019 року у справі

№ 523/3082/14-ц, факт зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, має наслідком припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Поза оцінкою судів залишився і висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12,

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, щодо неможливості нарахування процентів, передбачених кредитним договором, після спливу строку кредитування. Суди не дослідили належним чином наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором на предмет того, які нарахування здійснювалися позивачем після 21 березня 2014 року (дата направлення на адресу позичальника та поручителя вимог про дострокове повернення кредиту), оскільки із зазначеного моменту ПАТ «УкрСиббанк» втратив право на нарахування процентів за користування кредитними коштами та пені.

У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у липні

2020 року, АТ «УкрСиббанк» просило касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 закрити на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, а у разі відмови у закритті касаційного провадження - касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував норму частини четвертої статті 559 ЦК України з урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду

від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, у зв`язку з чим позовні вимоги банку про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя ОСОБА_2 задоволено частково (у межах шестимісячного строку звернення до поручителя).

Зазначав, що представник позичальника безпідставно посилається на неправильне застосування судами частини першої статті 559 ЦК України, зокрема без урахування правових висновків, викладених у наведених ним постановах найвищих судових інстанцій, оскільки у постановах: від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12 та від 05 червня 2019 року у справі №523/3082/14-ц, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про застосування частини першої статті 559 ЦК України за встановлених судами інших фактичних обставин - відповідальність поручителя було збільшено шляхом укладення з позичальником додаткової угоди до основного договору зі спливом певного часу після укладення основного договору без згоди поручителя. У постановах від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15 та від 14 грудня 2016 року у справі № 752/16018/16, Верховний Суд України аналізував застосування не положення частини першої статті 559 ЦК України, а в цілому норм матеріального права, які передбачають підстави для зміни цивільного зобов`язання, у тому числі щодо підстав для підвищення процентної ставки, крім того, відмінність встановлених судами фактичних обставин у зазначених справах від даної справи полягає у тому, що зобов'язання за кредитним договором у них не були забезпечені порукою.

Вважав також необґрунтованими посилання заявника на застосування до спірних правовідносин положень статей 1048, 1050 ЦК України без урахування правових висновків, викладених Верховним Судом України у постановах:

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/115364/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, оскільки правовідносини у зазначених справи не є подібними до тих, що наявні у справі, яка переглядається.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11360168000, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 90 000,00 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 436 887,00 грн зі сплатою 14,00 процентів річних, з кінцевим терміном його повернення 11 червня 2038 року.

У пункті 1.3 «Плата за кредит» кредитного договору, сторони домовилися, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 14,00 процентів річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на суму основного боргу за процентною ставкою у розмірі збільшеному вдвічі від ставки вказаної у підпункті 1.3.1, що погоджена у розмірі 14,00 процентів річних. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня не сплати або неповної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 13 червня 2006 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладений договір поруки

№ 211272, за умовами якого поручитель зобов`язалася перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов`язань.

Згідно з пунктом 1.3 договору поруки сторони дійшли згоди про те, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Пунктом 1.4 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя й боржника є солідарною.

З вересня 2012 року ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим 27 березня 2014 року АТ «УкрСиббанк» направило рекомендованим поштовим відправленням на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, з вказівкою про те, що у випадку її невиконання, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту їх отримання, а у разі неотримання позичальником/поручителем такого повідомлення, термін повернення кредиту вважається таким, що настав з 41 календарного дня з дати відправлення повідомлення про дострокове повернення кредиту.

З наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 25 квітня 2014 року становить 94 901,17 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 77 445,47 доларів США; заборгованість зі сплати процентів - 15 752,79 доларів США; пеня за прострочення сплати тіла кредиту - 434,10 доларів США; пеня за прострочення сплати процентів - 1 268,81 доларів США.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 висновків суду першої інстанції у незміненій після його апеляційного перегляду частині та висновків апеляційного суду не спростовують.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Щодо доводів заявника про безпідставне нарахування банком процентів та пені після закінчення строку кредитування

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов`язання.

За умовами кредитного договору, сторони погодили, що виконання позичальником своїх зобов`язань в частині повернення отриманих у позику кредитних коштів буде здійснюватися частинами, а саме у терміни та розмірах, що встановлений у графіку погашення кредиту згідно з додатком № 1 до кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що починаючи з вересня 2012 року ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання щодо повернення кредитних коштів. У зв`язку з наявністю у позичальника заборгованості за кредитним договором, АТ «УкрСиббанк», відповідно до умов кредитного договору та положень частини другої статті 1050 ЦК України,

27 березня 2014 року направило йому та поручителю вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, з роз`ясненням про те, що у випадку їх невиконання, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту їх отримання позичальником/поручителем або у разі неотримання - на сорок перший день з дати відправлення банком позичальнику/поручителю повідомлень про дострокове повернення кредиту, а строк кредитування вважається таким, що настав зі спливом визначеного у вимогах строку для добровільного виконання позичальником/поручителем прострочених зобов'язань за кредитним договором, а не у день направлення їм відповідних вимог, як зазначає заявник у доводах касаційної скарги.

Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на те, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення статей 1048, 1050 ЦК України без урахування правових висновків, викладених Верховним Судом України у постановах: від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/115364/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц є необгрунтованими, оскільки згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, після 25 квітня 2014 року АТ «УкрСиббанк» не здійснювало нарахування передбачених умовами кредитного договору процентів та пені.

Щодо доводів касаційної скарги про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов`язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Договором поруки від 13 червня 2008 року № 211272 не встановлено строк, припинення поруки, а тому в цьому випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя,або у разі зміни строку виконання основного зобов`язання шляхом направлення боржнику вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів. Шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред`явлення вимоги до поручителя (шляхом пред`явлення позову до суду) обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного у вимозі кредитора. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Аналізуючи положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за основним договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явленняАТ «УкрСиббанк» вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку

Зважаючи на те, що АТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом 12 травня 2014 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_2 припинилася лише щодо зобов`язань боржника ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, за період до 12 листопада 2013 року.

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 559 ЦК України є безпідставними. Помилкова вказівка у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, дати звернення АТ «УкрСиббанк» з позовом до суду - 14 травня 2014 року, замість правильного 12 травня 2014 року, не свідчить про неправильне застосування судом частини четвертої статті 559 ЦК України, а є опискою, яка не вплинула на правильність визначення судом строку дії поруки.

Зважаючи на наведене, посилання заявника на не врахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 червня

2018 року у справі № 408/8040/12 є неспроможними, а зводяться до власного тлумачення заявником змісту зазначеної постанови та положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

Щодо доводів заявника про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України

За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 1.3.1 кредитного договору сторони погодили плату за користування кредитом у розмірі 14 процентів річних. Цим же пунктом сторони передбачили, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на суму основного боргу за процентною ставкою у розмірі збільшеному вдвічі від ставки вказаної у підпункті 1.3.1., що погоджена у розмірі 14,00 процентів річних. Нарахування збільшеної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня не сплати або неповної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Таким чином, відповідно до умов укладеного між банком та ОСОБА_1 кредитного договору, позичальник погодився здійснювати плату за користування кредитним коштами за двома процентними ставками: 14,00 процентів річних - у випадку виконання щомісячних зобов'язань за графіком погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору) та 28,00 процентів річних - у випадку прострочення сплати суми основного боргу згідно з таким графіком. Зазначені розміри процентних ставок визначені умовами кредитного договору, поручитель ОСОБА_2 поручилася перед АТ «УкрСиббанк» за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором на зазначених умовах, а тому додаткового погодження з нею на застосування банком збільшеної процентної ставки за кредитним договором у випадку наявності у позичальника простроченої заборгованості, не вимагалося.

Узагальнюючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що нарахування позивачем підвищеної процентної ставки (28 процентів річних) не може розглядатися як збільшення розміру плати за користування кредитом, що призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя без її згоди, а тому зобов`язання поручителя за ОСОБА_2 за договором поруки не припинилося на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах: від 19 грудня 2018 року у справі № 646/10179/16-ц та

від 27 лютого 2020 року у справі № 522/16784/17.

Нарахування банком підвищеної процентної ставки за користування кредитним коштами, з розрахунку 28 процентів річних, у випадку порушення строків виконання щомісячних зобов'язань, було прогнозованим для позичальника та поручителя, зазначені умови кредитного договору були відомі ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору та ОСОБА_2 при укладенні договору поруки, що стимулювали їх до належного виконання взятих на себе зобов'язань перед банком.

Твердження заявника про те, що суди застосували частину першу статті 559 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 грудня 2015 року у справі 6-2355цс15, від 14 грудня у справі № 752/16018/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц є необгрунтованими, оскільки обставини, встановлені у зазначених справах не є подібними до обставин встановлених у справі, що переглядається. Зважаючи на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що нарахування АТ «УкрСиббанк» процентів за користування кредитними коштами у підвищеному розмірі на підставі абзацу 4 пункту 1.3.1. кредитного договору не може вважатися зміною кредитором в односторонньому порядку розміру процентної ставки без згоди позичальника та поручителя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року, у незмінній після апеляційного перегляду частині, та постанова Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак