КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/15904/20 Головуючий у 1-й інст. - Арапіна Н.Є.

Апеляційне провадження 22-ц/824/9264/2021 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.

при секретарі Загородній С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.

Посилався на те, що 13 березня 2020 року звернувся із заявою до служби у справах дітей і сім`ї Ірпінської міської ради Київської області про перевірку цільового використання аліментів, а також умов проживання малолітньої дитини відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року про стягнення з нього аліментів. Листом від 30 квітня 2020 року та від 02 липня 2020 року служба у справах дітей і сім`ї Ірпінської міської ради Київської області повідомила позивачу про відібрання у відповідача письмових пояснень, в яких нею поширена недостовірна інформація, що принижує його честь та гідність, а саме, «сімейне життя з ОСОБА_1 не склалось через нехтування ним сімейними цінностями (неповага, численні зради, небажання забезпечувати мене та дитину навіть харчуванням у період моєї неоплачуваної відпустки по догляду за дитиною - через що я була вимушена вийти на роботу з лютого 2017 року, щоб мати кошти на утримання себе та дитини), не досягнення згоди у деяких аспектах виховання колишнім чоловіком дитини та домашнє насильство з його боку протягом тривалого часу», «09 березня 2019 року через сварку щодо сексуального інтересу мого колишнього чоловіка до нашої спільної донечки та моїх слів про те, що на відміну від тривалого насилля наді мною з його боку протягом останніх років сумісного життя, я не стану терпіти та не дозволю йому реалізувати його сексуальний інтерес до дитини, колишній чоловік став погрожувати мені фізичною розправою та нанесенням шкоди здоров`ю (в деталях)...». Подана інформація не відповідає дійсності, є неправдивою, оскільки позивач не вчиняв домашнього насильства, не проявляв сексуального інтересу до спільної з відповідачем дитини. Подання відповідачем такої інформації до органу державної влади призвело до порушення прав та інтересів позивача, призвело до завдання йому моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі та гідності, та завдає йому моральних страждань. У зв`язку з чим просив визнати недостовірною інформацію, яка поширена відповідачем у письмових поясненнях до служби у справах дітей і сім`ї Ірпінської міської ради Київської області, а саме, «сімейне життя з ОСОБА_1 не склалось через нехтування ним сімейними цінностями (неповага, численні зради, небажання забезпечувати мене та дитину навіть харчуванням у період моєї неоплачуваної відпустки по догляду за дитиною - через що я була вимушена вийти на роботу з лютого 2017 року, щоб мати кошти на утримання себе та дитини), не досягнення згоди у деяких аспектах виховання колишнім чоловіком дитини та домашнє насильство з його боку протягом тривалого часу», «09 березня 2019 року через сварку щодо сексуального інтересу мого колишнього чоловіка до нашої спільної донечки та моїх слів про те, що на відміну від тривалого насилля наді мною з його боку протягом останніх років сумісного життя, я не стану терпіти та не дозволю йому реалізувати його сексуальний інтерес до дитини, колишній чоловік став погрожувати мені фізичною розправою та нанесенням шкоди здоров`ю (в деталях)...» та зобов`язання відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду шляхом подання до служби у справах дітей і сім`ї Ірпінської міської ради Київської області письмові пояснення відносно позивача, стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, 11 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на те, що висловлювання відповідача у письмових поясненнях за своїм характером та змістом ґрунтується на твердженнях про причетність позивача до неправомірних дій як до відповідача, так і до дитини.

Крім того, позивач не надала до суду доказів того, що поширена нею інформація є правдивою та відповідає дійсності.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на те, що суд має достатні правові підстави визнати поширену інформацію недостовірною та такою, що принижує честь і гідність позивача і стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі та просив рішення суду скасувати.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, як постановлене відповідно до вимог Закону.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено позовні вимоги.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено апеляційним судом, 28 травня 2019 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.9-10).

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

31 жовтня 2019 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 3500 грн. але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 10 червня 2019 року і до досягнення донькою повноліття (а.с.12-14).

13 березня 2020 року позивач звернувся із заявою до Ірпінської міської ради Київської області про перевірку цільового використання аліментів, а також умов проживання малолітньої дитини та про надання підтверджуючих документів стосовно витрат, пов`язаних з виконанням рішення суду (а.с.16, 17).

Листами служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області від 30 квітня 2020 року та від 02 липня 2020 року позивача повідомлено про відібрання письмових пояснень у ОСОБА_3 (а.с.18, 23).

Згідно письмових пояснень ОСОБА_3 до служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області від 13 квітня 2020 року, зокрема, зазначено, що «сімейне життя з ОСОБА_1 не склалось, через нехтування ним сімейними цінностями (неповага, численні зради, небажання забезпечувати мене та дитину навіть харчуванням у період моєї неоплачуваної відпустки по догляду за дитиною - через що я була вимушена вийти на роботу з лютого 2017 року, щоб мати кошти на утримання себе та дитини), не досягнення згоди у деяких аспектах виховання колишнім чоловіком дитини та домашнє насильство з його боку протягом тривалого часу», «09 березня 2019 року через сварку щодо сексуального інтересу мого колишнього чоловіка до нашої спільної донечки та моїх слів про те, що на відміну від тривалого насилля наді мною з його боку протягом останніх років сумісного життя, я не стану терпіти та не дозволю йому реалізувати його сексуальний інтерес до дитини, колишній чоловік став погрожувати мені фізичною розправою та нанесенням шкоди здоров`ю (в деталях)...» (а.с.19-21) .

Позивач просив визнати недостовірною зазначену інформацію, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та зобов`язати спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом подання до служби у справах дітей і сім`ї Ірпінської міської ради Київської області письмові пояснення відносно позивача.

Підставою для задоволення позовних вимог позивачем вказано, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, такою що принижує честь і гідність позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1 ст.277 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 247 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Відповідно до положень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Судом встановлено, що на виконання заяви позивача про перевірку цільового використання аліментів, а також умови проживання малолітньої дитини та про надання підтверджуючих документів стосовно витрат, пов`язаних з виконанням рішення суду, службою у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області у відповідача відібрані письмові пояснення, в яких, зокрема, відповідачем 13 квітня 2020 року зазначено, що «сімейне життя з ОСОБА_1 не склалось через нехтування ним сімейними цінностями (неповага, численні зради, небажання забезпечувати мене та дитину навіть харчуванням у період моєї неоплачуваної відпустки по догляду за дитиною - через що я була вимушена вийти на роботу з лютого 2017 року, щоб мати кошти на утримання себе та дитини), не досягнення згоди у деяких аспектах виховання колишнім чоловіком дитини та домашнє насильство з його боку протягом тривалого часу», «09 березня 2019 року через сварку щодо сексуального інтересу мого колишнього чоловіка до нашої спільної донечки та моїх слів про те, що на відміну від тривалого насилля наді мною з його боку протягом останніх років сумісного життя, я не стану терпіти та не дозволю йому реалізувати його сексуальний інтерес до дитини, колишній чоловік став погрожувати мені фізичною розправою та нанесенням шкоди здоров`ю (в деталях)...»

Статтею 186 Сімейного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року визначено, що контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Тому, під час інспекційного відвідування ОСОБА_3 , яка є одержувачем аліментів, надано письмові пояснення контролюючому органу, в яких висловлена власна думка та надання оцінки діям позивача, що є суб`єктивним баченням обставин, за яких відбувається участь батьків у витратах на утримання спільної дитини, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за допущені висловлювання критики позивача щодо звернення до контролюючих органів.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факти, які б доводили, що згадані письмові пояснення відповідача мотивовано цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність позивача, відсутні.

За встановлених обставин суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

Стаття 23 ЦК України передбачає підстави моральної шкоди. Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болі і стражданнях, що особа зазнала в зв`язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв`язку з протиправною поведінкою у відношенні його; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв`язку з ушкодженням чи знищенням майна; у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації. Моральна шкода стягується незалежно від стягнення майнової шкоди.

У пункті 3 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" указується, зокрема, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні відносин з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків. Звідси, потерпілий вважається зазнавшим моральну шкоду, якщо він перетерпів душевні страждання у виді негативних змін душевно-психологічного функціонування організму чи фізичні страждання у виді негативних змін біологічного функціонування організму.

Відповідно до роз`яснень, даних в п. 5 постанови обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Відповідно до п.7 зазначеної постанови заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Враховуючи роз`яснення, що містяться у п.9 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з характеру й обсягу фізичних, душевних і психічних страждань, що випробував позивач.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, тому задоволенню не підлягають.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Таким чином, інформація, яку скаржник просить визнати недостовірною є оціночним судженням, інформація викладена у формі загальної інформації про подію, яка відбувалась, та містить суб`єктивні оціночні судження.

Враховуючи рішення Європейського суду, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо ненадання відповідачем доказів того, що поширена інформація у її письмових поясненнях органу опіки є достовірною.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку, що в письмових поясненнях відповідача відсутні цілеспрямовані дії з метою принизити честь , гідність позивача, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки під час інспекційного відвідування відповідачем, яка є одержувачем аліментів, надано письмові пояснення контролюючому органу, в яких висловлена власна думка та надана оцінка діям позивача, що є суб`єктивним баченням обставин, за яких відбувається участь батьків у витратах на утримання спільної дитини, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за допущені висловлювання критики позивача щодо звернення до контролюючих органів.

За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 липня 2021 року.

Головуючий

Судді