Постанова

Іменем України

09 липня 2021 року

м. Київ

справа № 639/1758/15-ц

провадження № 61-6112св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача -ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова, у складі судді Срокіної І. І., від 14 квітня

2015 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., від 25 листопада

2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № DN 81AR15790125, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 72 223,70 грн з терміном повернення до 26 квітня 2013 року. Позивач вказував, що свої зобов`язання за договором він виконав, надавши відповідачу кредит у зазначеному вище розмірі. Відповідач зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 26 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 358 955,73 грн, яка складається з: 68 733,07 грн - заборгованості за кредитом; 24 904,67 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом; 247 986,76 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 250 грн - штрафу (фіксована частина);

17 081,23 грн - штрафу(процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитно-заставним договором у розмірі 358 955, 73 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та інших судових рішень

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість

за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № DN81AR15790125

у розмірі 179 702, 04 грн, з яких: 68 733, 07 грн - заборгованість за кредитом; 24 904,67 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом;

68 733, 07 грн - пеня; 250 грн - штраф (фіксована частина); 17 081, 23 грн - штраф (процентна складова).

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого згідно з наданим банком розрахунком виникла заборгованість за договором кредиту. З урахуванням того, що розмір пені значно перевищує розмір боргу за кредитом, а також фактичні обставини справи, суд першої інстанції вважав можливим зменшити розмір пені до розміру суми боргу за кредитом, а саме з 247986,76 грн до 68 733,07 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року змінено. Зменшено розмір заборгованості за кредитним договором до 141 730,43 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня

2015 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, штрафів скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення сум заборгованості

за тілом кредиту, пені, а також загальної суми заборгованості змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість

за кредитним договором № DN 81AR15790125 від 09 квітня 2008 року

у розмірі 86 402, 80 грн, з яких: 55 361, 48 грн - заборгованість за тілом кредиту; 31 041, 32 грн - пеня.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки строк виконання зобов`язань за кредитним договором змінився, відсутні підстави для нарахування банком відсотків за користування кредитом та пені після вилучення у боржника транспортного засобу. Апеляційний суд вважав, що обґрунтованою й такою, щодо якої не сплив строк позовної давності, є заборгованість за тілом кредиту у розмірі 55 361,48грн. Також суд апеляційної інстанції виходив із того, що решту відсотків за користування кредитними коштами було нараховано банком безпідставно, а отже погашення останніх за рахунок реалізованого майна в сумі, що перевищу

18 291,80 грн є неправомірним. Крім того, апеляційний суд зазначив, що у банка були відсутні підстави для нарахування комісії, тому погашення заборгованості за комісією за рахунок реалізованого майна також є неправомірним. На думку суду апеляційної інстанції, підстав для стягнення штрафу з відповідача не вбачається, оскільки це призведе до подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова

від 14 квітня 2015 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 25 листопада 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 357/19764/15-ц,

від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 23 червня 2020 року № 753/3519/17, від 29 липня 2020 року у справі № 639/1758/15-ц

(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року, не звернув увагу на те, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до суду з дотриманням позовної давності. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не встановив коли у позичальника було вилучено предмет застави, а також те, що строк дії кредитно-заставного договору закінчився після направлення банком повідомлення про дострокове повернення кредитних коштів. Судом неправильно визначено розмір заборгованості позичальника з основної суми кредиту та пені.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надходило

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», який у подальшому змінив назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № DN81AR15790125, предметом якого було надання банком позичальнику кредиту в розмірі 72 223,70 грн зі сплатою 9,6 % річних строком до 26 квітня 2013 року.

Сторони кредитно-заставного договору погодили, що погашення кредиту та сплата процентів буде здійснюватися позичальником щомісячно, рівними частинами по 2 102,87 грн.

Цільовим призначенням кредиту визначено придбання транспортного засобу - автомобіля ВАЗ 11193, 2008 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1 , який позичальник передав банку в заставу.

Згідно наданого банком розрахунку станом на 26 грудня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить

358 955,73 грн та складається з: 68 733,07 грн - заборгованості за кредитом; 24 904,67 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом;

247 986,76 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 250 грн - штрафу (фіксована частина), 17 081,23 грн - штрафу (процентна складова).

У відповідності до пунктів 12.1, 12.2, 13.1, 13.2, 13.6 кредитно-заставного договору подією дефолту вважається будь-яка з наступних подій:

а) затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; б) перевищення заборгованості більш як на 10% суми наданого кредиту; в) несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% від суми наданого кредиту; г) відмова позичальника в оформленні (переоформленні) будь-якого з договорів страхування відповідно до вимог пункту 3.1.3 договору;

д) несплата чергових страхових платежів за договорами страхування за умов, визначених пунктом 3.4.3 договору; е) порушення позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту; ж) з урахуванням умов пункту 11 договору, предмет застави став недоступним банку внаслідок втрати, знищення повного або часткового), суттєвого ушкодження, непридатності до експлуатації предмета застави або його недосяжності для банку з будь-якої іншої причини; з) недотримання позичальником будь-якої заяви чи запевнення, що визначені

у пункті 10.1 договору; и) подання позичальником повідомлення про неспроможність виконати свої зобов`язання за договором, за відсутності клопотання, поданого згідно пункту 6.4.4 договору, або відмови у його задоволенні; к) інше істотне порушення позичальником умов договору (пункт 12.1).

Пунктом 12.2.1 кредитно-заставного договору передбачено, що у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов`язань за договором.

Позичальник зобов`язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у пункті 17.13 договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі (пункт 12.2.2 кредитно-заставного договору).

Якщо предмет застави не був переданий у володіння банку у порядку та строки, визначені пунктом 12.2.2 кредитно-заставного договору, позичальник надає банку право здійснити доставку предмета застави за адресою, вказаною у пункті 17.13 договору, у володіння банку для забезпечення його схоронності, як власними силами, так і на договірних засадах з третіми особами. Витрати, пов`язані з доставкою предмета застави покладаються на позичальника. Позичальник зобов`язується не чинити у такому випадку жодних перешкод у заволодінні банком предметом застави. При цьому сторони не зобов`язані підписувати між собою жодних додаткових документів (у тому числі акту приймання-передачі) для підтвердження факту передачі банку предмета застави. У разі необхідності банк може надати лист, яким підтвердити факт володіння предметом застави. Підписавши цей договір, позичальник безумовно погодився на застосування процедури, визначеної у цій статті, і не мав щодо неї жодних заперечень(пункт 12.2.3 кредитно-заставного договору).

За змістом пункту 12.2.4 кредитно-заставного договору при переході предмета застави у володіння банку відповідно до пунктів 12.2.2 та 12.2.3 договору умови договору зберігають чинність для сторін, за винятком права користування предметом застави.

Згідно пункту 12.2.5 кредитно-заставного договору якщо протягом

30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт (або з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, якщо дата такої реєстрації буде пізнішою) позичальник усуне подію дефолту, вимоги банку, зазначені у повідомленні про дефолт, втрачають чинність. При ньому банк має право передати позичальнику предмет застави у користування, оформивши таку передачу на підставі відповідного акта, за умови, що позичальник на цей момент не має заборгованості перед банком та сплатив усі витрати, пов`язані з доставкою, зберіганням та утриманням предмета застави, а також сплатив винагороду, визначену у пункті 16.10 договору за передачу предмета застави у користування позичальника.

Пунктом 12.2.6 кредитно-заставного договору передбачено, що якщо протягом строку, зазначеного у пункті 12.2.5, позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов`язання за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій:

а) згідно статті 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення. Договір вважається розірваним у дату, зазначену в повідомленні. Одностороннє розірвання договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань;

б) розірвати договір у судовому порядку;

в) звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному

у пункті 13 договору.

г) застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України.

Після настання події дефолту та спливу строку, встановленого

у пункті 12.2.5 договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дачу фактичного задоволення таких вимог.

Сторони погодили, що для задоволення забезпечених вимог з вартості предмета застави після настання події дефолту банк не зобов`язаний звертатися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів. За рішенням банку і якщо це не заборонено законодавством України, предмет застави може бути реалізований або використаний в інший спосіб для задоволення забезпечених вимог без застосування судових процедур (при цьому попереднє не повинне тлумачитися як заборона застосування банком судових процедур, якщо він вважатиме за потрібне вдатися до них). Не застосовуючи судових процедур, банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог серед наступних варіантів:

а) передача предмета застави у власність банку дня задоволення і погашення забезпечених вимог;

б) продаж предмета застави банком третій особі у відповідності із вимогами законодавства України;

в) звернення стягнення на підставі виконавчого надпису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору);

г) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України.

Банк письмово повідомить позичальника про обрану ним процедуру звернення стягнення на предмет застави.

При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом його продажу банк встановлює початкову ціну предмета застави в розмірі оціночної вартості, встановленої банком, але не нижче 50 % від повної вартості згідно пункту 17.10 договору (пункт 13.2 кредитно-заставного договору).

Сторони погодили, що після звернення стягнення на предмет застави забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі (а) сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення стягнення та/або (б) вартості предмета застави, одержаного банком у власність (у разі звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави), яка визначається за згодою сторін на дату звернення стягнення або, за відсутності такої згоди, незалежним експертом, призначеним банком на його власний розсуд

(пункт 13.6 кредитно-заставного договору).

У випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених пунктами 6.2.2 та 6.2.3 договору щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки.

У випадку порушення позичальником зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого пунктом 6.2.4 договору, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються (пункти 14.2, 14.3 кредитно-заставного договору).

ОСОБА_1 виконував зобов`язання за кредитним договором до листопада 2008 року, а з грудня 2008 року припинив сплату коштів за кредитним договором. Останній платіж було здійснено позичальником

24 листопада 2008 року у сумі 549,51грн в рахунок погашення відсотків.

Увідповідності до умов договору подія дефолту настала 29 січня 2008 року.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення банком позичальника про дефолт. Реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна станом

на 28 жовтня 2013 року проведена не була.

У письмових пояснення представник банку зазначав, що 07 липня 2011 року позивач із застосуванням процедури, визначеної у пункті 12.2.2 кредитно-заставного договору, здійснив вилучення у відповідача предмета застави, про що був складений відповідний акт прийому-передачі від 07 липня

2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 передав автомобіль представникам ПАТ КБ «ПриватБанк» та доручив передати його на реалізацію, а виручені кошти спрямувати на погашення заборгованості за кредитним договором. Факт вилучення предмета застави банком

у 2011 році відповідач не заперечував.

Строк виконання зобов`язань за кредитним договором був змінений

на 07 серпня 2011 року.

За змістом пункту 14.11 кредитно-заставного договору сторони погодили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю 5 років.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Умовами кредитно-заставного договору від 29 квітня 2008 року

№ DN81AR15790125 сторони визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника, деталізувавши його обов`язок повернути весь борг частинами, а також можливість одностороннього розірвання договору банком, розірвання договору у судовому порядку та звернення стягнення на предмет застави тощо.

Статтею 598 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (частини перша, друга статті 20 Закону України «Про заставу»).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

У частині першій статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК Україниза зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь

АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором

№ DN 81AR15790125 від 09 квітня 2008 року у розмірі 86 402, 80 грн, з яких: 55 361, 48 грн - заборгованість за тілом кредиту, 31 041, 32 грн - пеня, оскільки ОСОБА_1 з грудня 2008 року припинив сплату коштів за кредитним договором, а у липні 2011 року позивач із застосуванням процедури, визначеної умовами кредитно-заставного договору, здійснив вилучення у відповідача предмета застави з подальшим його продажем.

Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач не довів надіслання позичальнику повідомлення про подію дефолту після припинення сплати кредитних коштів у грудні 2008 року, тому обґрунтовано вважав, що банк змінив строк дії кредитно-заставного договору з моменту вилучення предмета застави у відповідача у липні 2011 року, а строк виконання зобов`язань за кредитним договором настав 07 серпня 2011 року.

При визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, судом апеляційної інстанції взято до уваги, що після зміни строку виконання основного зобов`язання право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося, а також враховано наслідки спливу позовної давності до заборгованості, яка виникла раніше ніж за п`ять років до звернення позивача до суду з цим позовом (27 лютого 2015 року), суму грошових коштів, отриманих від реалізації предмета застави, неправомірність дій банку щодо нарахування відповідачу комісії за обслуговування кредиту, а також заборону подвійної відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Розрахунок суми заборгованості за кредитним договором, який провів суд апеляційної інстанції, не спростований відповідачем.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, є безпідставним. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах Великої Палати Верховного Суду, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції у незміненій й нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій й нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня

2015 року у незміненій й нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду

від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

В. В. Шипович