Дата документу 01.07.2021 Справа № 311/834/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №311/834/17         Головуючий у 1 інстанції: Сидоренко Ю.В.

Провадження № 22-ц/807/1923/21         Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року        м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого:        Полякова О.З.,

суддів:        Крилової О.В.,

       Кухаря С.В.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:        

У березні 2017 року ПАТ «Сбербанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог з урахуванням уточнень, зазначали, що 19 серпня 2013 року між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 125#000177102514.

За умовами вищевказаного договору Банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти на поточні потреби у загальній сумі 99900 гривень під 33 % річних. Банк належним чином виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання кредитних коштів позичальнику. Однак, позичальник ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання, кредитні кошти не повертає та не сплачує проценти, нараховані за користування кредитом.

29 листопада 2014 року на адресу позичальника була направлена вимога щодо дострокового повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором, яка повернулася у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Станом на 06 березня 2017 року за Кредитним договором № 125#000177102514 від 19 серпня 2013 року загальна заборгованість становить 355660,84 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 90602,95 грн.; проценти за користування кредитом в сумі 71992,06 грн.; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 136451,13 грн.; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 56614,70 грн. 

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором у добровільному порядку не погасив, АТ «Сбербанк» просило суд стягнути на їх користь з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 125#00017710251 від 19 серпня 2013 року в загальному розмірі 355660,84 грн.

Заочним рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за кредитним договором № 125#00017710251 від 19 серпня 2013 року в загальному розмірі – 264665,91 грн. та судовий збір в сумі 3947,84 грн., а всього 268613,75 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням в частині задоволених вимог, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просять заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 264665,91 грн. скасувати, та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 посилається на висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, відповідно до яких, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування, згідно з ч.5 ст.261 ЦК України, починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Враховуючи, що згідно з умовами договору, відповідач мав погашати отриманий кредит шляхом внесення щомісячних періодичних платежів, то, позовна давність в даному спорі мала розраховуватися окремо щодо кожного періодичного платежу. Оскільки кредитний договір укладено 19 серпня 2013 року, а банк до суду звернувся лише 22 березня 2017 року, строк позовної давності за платежами, що становлять тіло кредиту, складає три роки, ОСОБА_1 вважає, що банк звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, а отже заочне рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 90602,95 грн. ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Щодо стягнення процентів та пені, ОСОБА_1 посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 28 березня 2018 року, відповідно до яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, після направлення ОСОБА_1 письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків та пені за кредитним договором. За таких обставин, оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 264665,91 грн. є незаконним та необґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу, АТ «Сбербанк» звертають увагу на недобросовісність здійснення відповідачем своїх прав, оскільки посилання, що ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не були обізнані про розгляд цього спору, спростовуються матеріалами справи. При цьому, стороною скаржника пропущено процесуальні строки на оскарження заочного рішення. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строків позовної давності, АТ «Сбербанк» зазначають, що відповідно до п. 11.6 Кредитного договору, за будь-якими вимогами сторін, які випливають за кредитним договором, встановлюється позовна давність тривалістю три роки. Відповідно до домовленості сторін, строк позовної давності до всіх вимог Банку збільшено, в тому числі до вимог по сплаті пені. Крім того, банк зазначає, що відповідачем строк позовної давності обраховується з моменту укладення договору (19 серпня 2013 року), в той час як несплата за обов`язковими платежами почалася у листопаді 2014 року. Враховуючи, що з позовом АТ «Сбербанк» звернувся 14 березня 2017 року, строк позовної давності ними не пропущено. Щодо зміни (припинення) умов договору направленням вимоги про дострокове повернення суми боргу про які зазначається в апеляційній скарзі, АТ «Сбербанк» посилається на п.п. 8.3, 8.4, 8.5 Договору. Так, за умовами цих пунктів, сторонами визначено, що датою, з якої починається відлік тридцяти денного терміну для сплати позичальником заборгованості, вважається дата отримання вимоги про дострокове повернення кредиту. Лист-вимога від 29 листопада 2014 року надсилалася відповідачу, однак повернулася без вручення у зв`язку з закінченням терміну зберігання. За таких обставин,зміни строку виконання зобов`язань за кредитним договором не відбулося. Отже, доводи апеляційної скарги АТ «Сбербанк» вважає необґрунтованими, у зв`язку з чим просить залишити рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року без змін.

В судовому засіданні представник відповідач ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Так, за приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Також, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, оскаржується ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , та відповідно переглядається колегією суддів, лише в частині задоволення позовних вимог, тобто стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором за кредитним договором № 125#00017710251 від 19 серпня 2013 року в загальному розмірі 264665,91 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі – 90602,95 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 71992,06 грн.; пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом в сумі 63423,50 грн.; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 38647,40 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.

Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалам справи, що 19 серпня 2013 року між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 125#000177102514, за умовами якого банк надав, а відповідач отримав кредитні кошти на поточні потреби (надалі - кредит) у загальній сумі 99900 грн. під 33 % річних зі строком повернення до 18 серпня 2018 року (т. 1 а.с. 6-8).

При цьому, як обумовлено сторонами у п. 8.1 Кредитного договору, позичальник зобов`язався щомісячно 19 числа, яке є розрахунковою датою, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення цього Договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані Банком проценти ануїтентними платежами в сумі не менше 3448,88 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи в їх сукупності вбачається, що, незважаючи на повне виконання банком своїх зобов`язань перед відповідачем щодо надання кредитних коштів в обумовленому договором розмірі, останній, в порушення взятих на себе зобов`язань, кредитні кошти перестав повертати.

Звертаючись до суду 22 березня 2017 року, позивач, в обґрунтування заявлених позовних вимог, посилався на те, що станом на 06 березня 2017 року за Кредитним договором № 125#000177102514 від 19 серпня 2013 року загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 355660,84 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 90602,95 грн.; проценти за користування кредитом в сумі 71992,06 грн.; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 136451,13 грн.; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 56614,70 грн. 

Ухвалюючи оскаржуване заочне рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконуються його зобов`язання, а отже, заборгованість, яка виникла станом на 06 березня 2017 року в загальній сумі – 264665,91 грн.,  яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі – 90602,95 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 71992,06 грн., пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом в сумі 63423,50 грн., пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 38647,40 грн., підлягає стягненню з відповідача на корись позивача в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості (а.с. 4), відповідач має перед банком заборгованість за тілом кредиту у розмірі 90602,95 грн. Доказів, які б спростовували вищевказані встановлені обставини, та розмір заборгованості за тілом, відповідачем надано не було.

При цьому, доводи ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, а саме вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року справа № 530/606/16-ц врахована правова позиція викладена Верховним Судом України у справі № 6-780цс15 від 30 вересня 2015 року, про те, оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року відкрито провадження у зазначеній справі та призначено судове засідання на 05 квітня 2017 року, про час та місце проведення якого відповідач ОСОБА_1 , повідомлений належним чином 30 березня 2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 29).

03 квітня 2017 року відповідач звернувся із заявою про відкладення розгляду справи. Заява відповідача була задоволена, суд відклав судове засідання на 18 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 31).

Від ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на адресу суду першої інстанції під час розгляду справи, надходили заяви, клопотання, заперечення, відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 35, 36-38, 149, 152-153, 183).

Також, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 оскаржувалась в апеляційному порядку ухвала Василівського районного суду від 28 березня 2017 року про відкриття провадження (т. 1 а.с. 48-49, 91-92).

Отже, в суді першої інстанції справа неодноразово призначалася до розгляду у судовому засіданні. При цьому в матеріалах справи наявні відомості про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи (т. 1 а.с. 29, 43-,45 110, 115, 161, 162180, 181).

Натомість, у запереченнях та відзиві на позовну заяву, які надходили на адресу суду першої інстанції від відповідача, клопотання про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту відсутнє. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 заявлялось щодо застосування строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення з нього заборгованості за пенею, яка нарахована більше ніж за рік до звернення до суду.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав суду заперечення та відзив на позовну заяву, не був позбавлений можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України. Отже судом дотримано принцип рівності та змагальності сторін.

Однак, на протязі усього часу розгляду справи в суді першої інстанції відповідач, до суду із заявою про застосування строків загальної позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту не звертався. Однак, мав  можливість звернутися до суду із таким клопотанням. Окрім того, слід зазначити, що відповідачем в апеляційній скарзі помилково визначено початок перебігу строків позовної давності з дати укладання кредитного договору (19 серпня 2013 року), в той час коли позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Натомість, з розрахунку заборгованості встановлено, та не спростовано ОСОБА_1 , що взяті на себе зобов`язання він припинив виконувати у жовтні 2014 року (т. 1 а.с. 4).

З урахуванням викладеного, апеляційний суд не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі про пропущення ПАТ «Сбербанк» строку позовної давності на звернення до суду з позовом.

Таким чином, ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих доводів для скасування оскаржуваного заочного рішення в частині стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 90602,95 грн.

Разом з тим, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь процентів за користування кредитом та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, слід зазначити наступне.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Як вже зазначалося вище, відповідно до п.8.1 Кредитного договору позичальник зобов`язався щомісячно 19 числа, яка є розрахунковою датою, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення цього Договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані Банком проценти ануїтентними платежами в сумі не менше 3448,88 грн.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 21 листопада 2014 року АТ «Сбербанк Росії» направило позичальнику вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, яка залишилася, у розмірі 90602,95 грн., сплати процентів за користування кредитом у розмірі 5023,26 грн. та пені у розмірі 255,44 грн. протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у банка відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Оскільки, 21 листопада 2014 року АТ «Сбербанк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України пред`явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і вказав у вимозі, що ця заборгованість має бути погашена протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги, тобто кредитор скористався своїм правом та змінив строк виконання основного зобов`язання.

З урахуванням вказаного правових підстав для нарахування процентів за користування кредитом і пені після пред`явлення АТ «Сбербанк» у листопаді 2014 року вимоги до боржника згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України немає.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції вищевказаного не врахував, та стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за пенею та процентами, яка нарахована після листопада 2014 року, тобто після закінчення дії кредитного договору.

При цьому, посилання АТ «Сбербанк» на те, що банком не було змінено строк виконання основного зобов`язання, оскільки направлена 21 листопада 2014 року вимога про дострокове повернення усієї суми кредиту позичальником отримана не була, оскільки повернулася без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 1 а.с. 12, зворот), є безпідставним з огляду на наступне.

Так, згідно з підпунктами «а», «б», «в» пункту 8.3 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором у разі затримання позичальником щонайменше на один календарний місяць сплати частини кредиту, періодичність сплати якого передбачена цим договором, та/або процентів, нарахованим за користування кредитом або; перевищення повною суми заборгованості за кредитом суми кредиту, який підлягав поверненню, більш як на 10 (десять) відсотків або; несплати клієнтом більш однієї виплати з повернення Кредиту та/або процентів, що перевищує п`ять відсотків від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 цього договору.

Відповідно до пунктів 8.4, 8.5 кредитного договору у разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний у письмовій формі повідомити про це позичальника.

Позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, яка вказана у такій вимозі, зобов`язаний здійснити усі платежі на користь банку в строк не пізніше 30 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку.

Вказаними положеннями кредитного договору встановлено право банку в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості, шляхом направлення відповідної письмової вимоги, та обов`язок позичальника протягом 30 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку здійснити усі платежі на користь банку.

При цьому пунктом 11.9 кредитного договору визначено, що будь-які повідомлення, попередження та інший обмін інформацією між банком і позичальником, що стосується цього договору, незалежно від того, передбачені вони цим договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку та/або рекомендованим листом та/або цінним листом (телеграмою) на адресу сторони отримувача, зазначену в статті «Реквізити та підписи сторін. Платіжні реквізити» цього договору.

З наведеного вбачається, що сторони кредитного договору погодили між собою, що особа буде вважатися такою, що повідомлена належним чином, якщо їй направлено, серед іншого, рекомендованого листа з викладенням всієї необхідної інформації письмово на адресу, зазначену в договорі.

З урахуванням вказаних положень договору направлена банком рекомендованим повідомленням вимога про дострокове виконання основного зобов`язання вважається доведеною до відома позичальника.

До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 19 серпня 2020 року (справа № 760/4470/17, провадження № 61-9409св19) від 22 липня 2020 року (справа № 752/5413/17, провадження № 61-667св20).

Оскільки банк, скориставшись своїм правом, змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання, то він має право на отримання від боржника заборгованості, нарахованої до цієї дати, тобто 5023,26 грн. - проценти за користування кредитом та 255,40 грн. - пеня.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, у зв`язку неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалене судом першої інстанції рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості за кредитним договором № 125#00017710251 від 19 серпня 2013 року в загальному розмірі 95626,21 грн., яка складається з: 90602,95 грн. – загальна заборгованість за кредитом; 5023,26 грн. – нараховані станом на 20 листопада 2014 року проценти за користування кредитом; 255,40 грн. – пеня, нарахована за порушення виконання умов кредитного договору станом на 20 листопада 2014 року.

В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ПАТ «Сбербанк» при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 5334,91 грн. (т. 1 а.с. 3). ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплачено 5954,98 грн. судового збору (т. 2 а.с. 45).

Відповідно до приписів ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних (26,88%) та апеляційних вимог (26,88%), на користь ПАТ «Сбербанк» з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 1434,39 грн. З позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3803,39 грн., (пропорційно до задоволених вимог – 63,86%) понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України розмір судового збору, який підлягають стягненню з ПАТ «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 судового дорівнює 2369 грн. (3803,39 грн. – 1434,39 грн.). Відтак, сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 в особі представника  ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року по цій справі в оскаржуваній частині – скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, за якою:

«Позов Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» заборгованість за кредитним договором № 125#00017710251 від 19 серпня 2013 року в загальному розмірі 95626 дев`яносто п`ять тисяч шістсот двадцять шість) гривень 21 копійку, яка складається з: 90602,95 грн. – загальна заборгованість за кредитом; 5023,26 грн. – нараховані станом на 20 листопада 2014 року проценти за користування кредитом; 255,40 грн. – пеня, нарахована за порушення виконання умов кредитного договору станом на 20 листопада 2014 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 2369 (дві тисячі триста шістдесят дев`ять) гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: