КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року                м. Кропивницький               Справа № 340/3472/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Казанчук Г.П, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В И К Л А Д     О Б С Т А В И Н:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить (з урахуванням заяви позивача від 17.03.2021 року):

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Кропивницькому ради, які полягають в нарахуванні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційні номер НОМЕР_1 ) разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року, до 5 травня 2017 року, до 5 травня 2018 року, до 5 травня 2019 року, до 5 травня 2020 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у розмірі, який не відповідає статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18);

- зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Подільської районної у м. Кропивницькому ради перерахувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційні номер НОМЕР_1 ) разової грошової допомоги до 5 травня 2016, до 5 травня 201 7 року, до 5 травня 2018 року, до 5 травня 2019 року, до 5 травня 2020 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у розмірі, який не відповідає статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та висновку Конституційного Суду України. викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) та здійсни  виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року 4730,00 гривень, до 5 травня 2017 року в розмірі 6029,00 гривень, до 5 травня 2018 року в розмірі 6766,00 гривень, до 5 травня 2019 року в розмірі 8734,40 гривень, до 5 травня 2020 року в розмірі 10064,40 гривень.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що йому було виплачено щорічну разову допомогу до 05 травня як особі з інвалідністю 3 групи за 2016-2020 роки  не в повному обсязі. На переконання позивача, така допомога має виплачуватися у розмірі, встановленому частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у розмірі семи мінімальних пенсій за віком), з огляду на те, що з 27.02.2020 року норми і положення статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008, передбачають: щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Ухвалою судді від 01.09.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). Даною ухвалою сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій (а.с.12).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 року провадження у даній справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 (№Пз/9901/14/20) (а.с.13-14).

          У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Копію ухвали представник управління отримав 03.09.2020 року (а.с.19).

          Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

          Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

          Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

          Ухвалою суду від 09.07.2021 року провадження у даній справі поновлено, у зв`язку з тим, що відпали обставини, на підставі яких провадження у справі було зупинене.

Дослідивши докази і письмові пояснення позивача, викладені у заяві по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.6) та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Також позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.6).

У 2016-2020 роках позивачу виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи відповідно до розмірів, встановлених постановами Кабінету Міністрів України, а саме: у 2016 році – 920 грн., у 2017 році – 1200 грн.; у 2018 році – 2845 грн., у 2019 році – 2950 грн. та у 2020 році – 3160 грн.

Вказане сторонами не заперечувалось.

В серпні 2020 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради (надалі за текстом – відповідач, Управління) із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період з 2016 року по 2020 рік (а.с.7).

На звернення позивача про здійснення виплати недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня відповідач листом від 04.09.2020 року №2763/32-3 повідомив про те, що зазначену виплату здійснено в порядку та розмірі, визначених Кабінетом Міністрів України (а.с.18).

Позивач, не погоджуючись з сумою виплати у 2016-2020 роках, вважаючи, що має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як особа з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 Травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня. Тому на реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято наступні постанови:

- № 141 від 02.03.2016 року "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у 2016 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 920 грн.;

- № 223 від 05.04.2017 року “Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, де передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, проводиться у розмірі 1200 грн.;

- № 170 від 14.03.2018 року “Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, де передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, проводиться у розмірі 2845 грн.;

- № 237 від 20.03.2019 року “Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, де передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, проводиться у розмірі 2950 грн.;

- №112 від 19.02.2020 року “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, де передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, проводиться у розмірі 3160 грн.

Саме керуючись цими нормами, у період з 2016-2020 роки відповідачем було виплачено позивачу грошову допомогу до 5 травня.

Спору щодо сум виплаченої допомоги сторонами не заявлено, оскільки як в позові позивач, так і у листі-відповіді відповідач зазначив про виплату саме цих сум.

Разом з цим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, суд приходить до висновку, що саме з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.

Аналогічних висновків з цього приводу дійшов Верховний Суд у рішенні від 29.09.2020 року по зразковій справі №440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20).

Зазначене рішення по зразковій справі № 440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20) 13.01.2021 року залишено без змін Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно частини 3 статті 291 КАС України, суд, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, на момент нарахування і виплати у 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги діяла стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 3 групи внаслідок війни - семи мінімальних пенсій за віком.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 9 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV) визначено, що мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-IX від 14 листопада 2019 року установлено з 1 січня 2020 року для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум у розмірі 1638 гривень.

Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік особам з інвалідністю 3 групи внаслідок війни повинен становити 11466,00 грн. (1638,00 грн. х 7).

Як встановлено судом вище позивачу як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни виплачено разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 3160,00 грн., тобто у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (частиною 4 статті 13), суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Враховуючи зазначене вище, як на переконання суду, відповідачем допущена саме протиправна бездіяльність щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд зазначає, що позивач просив суд, зокрема, визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити недоплачену суму щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020 року. Однак дії - це форма активної поведінки суб`єкта владних повноважень, що виражається у прийнятті рішень, вчиненні активних дій, що призводить до порушення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду. У даному випадку судом встановлено, що відповідач протиправно, всупереч вимог закону, не здійснив нарахування та виплату позивачу щорічної разової допомоги, тобто не вчиняв жодних із зазначених дій, чим допустив протиправну бездіяльність.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, із врахуванням висновків, викладених у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 року у зразковій справі №440/2722/20, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу, як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, що не змінює суті позовних вимог, враховуючи те, що відповідачем не була нарахована спірна сума.

Щодо позовних вимог про виплату допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки у розмірі передбаченому статтею 13 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, то суд вважає, що такі не підлягають задоволенню із наступних мотивів.

В той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2016-2019 роки діяв підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”, яким розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як зазначалось вище на реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови: № 141 від 02.03.2016 року, № 223 від 05.04.2017 року, № 170 від 14.03.2018 року та № 237 від 20.03.2019 року.

Так, відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2016-2019 роках визначав її розмір саме із урахуванням норм вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.

Натомість позивач вважає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2020 року в справі №1-247/2018(3393/18) дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційний Суд, на думку позивача, є застосовним і до виплат проведених в  2016-2019 роках. Тому, як наслідок, позивач просить провести йому доплату недоотриманої у цей період допомоги.

Однак суд не погоджується із доводами позивача виходячи із наступного.

Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Норма аналогічного змісту міститься у частині 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року № 2136-VIII.

Із аналізу вказаних приписів, суд робить висновок, що загальним є правило про втрату чинності законів які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абзаці 2 пункту 2 рішення від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Необхідно зазначити, що такий принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності. Оскільки, в іншому випадку усі суспільні відносини у яких було застосовано «неконституційний закон» підлягали б «ревізії». Тому, з огляду на відсутність у рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року вказівки на інше, суд вважає, що вказане Рішення слід застосовувати до правовідносин які виникли з дня його ухвалення.

Отже, встановлена у рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.

Враховуючи, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2016-2019 роках, розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 141 від 02.03.2016 року, № 223 від 05.04.2017 року, № 170 від 14.03.2018 року та № 237 від 20.03.2019 року.

Відтак, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки в розмірі передбаченому статтею 13 Закону № 3551 задоволенню не підлягають.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при цьому докази понесення інших судових витрат позивачем не надано, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.  

Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 251, 255, 268, 269, 287 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради (вул. Паученка 53/39, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006; код в ЄДРПОУ 03197629) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність У Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради (код в ЄДРПОУ 03197629) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

          Суддя Кіровоградського

          окружного адміністративного суду                                               Г.П. Казанчук