Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-322/07 Головуючий у 1 інстанції: Панченко О.М.
Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2007 року м. Запоріжжя
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області в складі:
головуючого - Приймака В.М.,
суддів - Подліянової Г.С,
Осоцького І.І.,
при секретарі - Батарейній О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від "01" грудня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянської міської ради, комунального підприємства Бердянської міської ради "Житло сервіс -2а" про визнання права користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом комунального підприємства Бердянської міської ради "Житлосервіс -2а" до ОСОБА_1, третя особа : територіальна громада в особі виконкому Бердянської міської ради, про виселення тимчасових мешканців,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2005р. ОСОБА_1 звернулася до суду зі вказаним вище позовом, в якому вказувала, що з 1993р. вона та її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали в квартирі АДРЕСА_1 однією сім'єю з наймачем квартири ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_5 та просила суд визнати за нею та її дітьми право користування згаданим житловим приміщенням та зобов'язати Бердянську міську раду видати відповідні документи.
У січні 2006р. КП "Житлосервіс -2а" заявило зустрічний позов про виселення тимчасових мешканців, в якому зазначив, що спірна квартира перебуває на балансі КП "Житлосервіс -2а" та знаходиться в комунальній власності. Наймачем квартири був ОСОБА_4 але договір найму з ним втратив чинність у зв'язку з випискою наймача 27.12.2005р. Посилаючись на ст.99 ЖК України, КП "Житлосервіс -2а" зазначало, що ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми є тимчасовими мешканцями та проживає в зазначеній квартирі безпідставно, оскільки вони не були вписані до ордеру на квартиру та не були зареєстровані в ній, не перебувають на квартирному обліку, крім того, мають інше місце проживання, бо зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1. На
2
підставі цього, КП "Житлосервіс -2а" просило виселити позивачку з дітьми зі спірної квартири без надання іншого житла.
У судовому засідання позивачка та її представник свій позов підтримали, проти зустрічного позову заперечували. Представник відповідача КП "Житлосервіс -2а" проти первісного позову заперечувала, зустрічний позов підтримала. Представник відповідача -Бердянської міської ради та третьої особи - виконкому Бердянської міської ради проти первісного позову заперечувала, зустрічний позов вважала таким, що підлягає задоволенню.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від "01" грудня 2006 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов КП "Житлосервіс -2а" - задоволено. Зобов'язано виселити ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми з квартири АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею та її дітьми право користування жилим приміщенням, посилаючись на необґрунтованість рішення, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи.
Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відмовляючи в позові ОСОБА_1 і задовольняючи зустрічний позов КП БМР „ Житлосервіс-2"а" суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду достовірних доказів, що вона була членом сім'ї наймача ОСОБА_5, що вела з ним спільне господарство, у зв'язку з чим не набула права користування спірним жилим приміщенням, суд зазначив, що позивачка і її діти є тимчасовими мешканцями в спірній квартирі, тому підлягають виселенню без надання іншого житла.
З таким висновком суду можна погодитися, оскільки його зроблено з всебічного з'ясування обставин справи і належної правової оцінки зібраних доказів
Судом апеляційної інстанції встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Судовим розглядом установлено, що 27.07.1976 року відповідно ордеру НОМЕР_1, виданого виконкомом Бердянської міської ради, право вселення до спірної квартири набули ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8(ах.44).
Договір найму квартири АДРЕСА_1 був укладений з ОСОБА_4, на нього був відкритий особовий рахунок НОМЕР_2 (ах. 123).
З довідок наданих суду ДКП „ Бердянський міськводоканал", ЗАТ „ БГГГМ", БМРЕС ЗАТ „ Запоріжжяобленерго", вбачається, що особисті рахунки відкриті на ОСОБА_4 та нарахування проводилися на одну особу ( ах. 66-69).
27.12.2005 року ОСОБА_4 виписався з спірної квартири.
Згідно до акту обстеження квартири АДРЕСА_1 від 27 грудня 2005 року у спірній квартирі проживає позивачка з дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження. З пояснення в судовому засіданні позивачки слідує, що
3
вона вселилася в квартиру в 1993 році, оскільки деякий час проживала з ОСОБА_4, а потім він поїхав з України. На цей час в квартирі були зареєстровані наймач ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5.
Згідно довідки адресного бюро ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 18.07.1996 року зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 45). Позивачка в судовому засіданні пояснила, що цей будинок належить її матері.
Відповідно зі ст.. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст..99 ЖК УКраїни тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. Тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення, у разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку. Виселення проводиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до роз'яснень Пленуму верховного Суду України, даних у п. 9 постанови від 12 квітня 1985 р. №2 „ Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", суд при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, повинен з'ясувати, чи додержано встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх повнолітніх членів сім'ї наймача, чи було це приміщення постійним місцем проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами його сім'ї певний порядок користування жилим приміщенням.
В судовому засіданні встановлено, що наймач ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5., який на час вселення позивачки в квартиру був в ній зареєстрований, письмової згоди на її вселення як члена сім'ї у спірну квартиру не надавали, позивачка проживає в спірній квартирі без укладення будь - якої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог ї заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. }
Між тим, позивачка в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що проживала однією сім'єю з ОСОБА_5, однак не надала жодного речового чи письмового доказу про наявність сімейних стосунків з ОСОБА_4 - квитанцій про переказ грошей, які нібито він їй надсилав, спільних фотокарток., листування, чеків на оплату спільно придбаних речей, позивачка в судовому засіданні не могла пояснити, чому ОСОБА_5 не зареєстрував її в спірній квартирі, також вона не знала точної адреси проживання ОСОБА_5 в Росії, та протягом останніх двох років не намагалася його розшукати.
З пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 не випливає, що проживання Єрофієвої Е.І. і її неповнолітніх дітей у спірній квартирі обумовлено їх правом користування жилим приміщенням у правовому статусі членів сім'ї наймача.
4
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають інше приміщення в домі по АДРЕСА_1 в цьому ж місті і де заєреєстровані з 1996 року.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки надані нею докази не дають підстав вважати, що вона з дітьми були членами сім"ї ОСОБА_5, вела з ним спільне господарство, а з наданих доказів вбачається, що позивачка з неповнолітніми дітьми проживали в спірній квартирі, як тимчасові мешканці, не набула будь - яких прав на проживання в спірній квартирі, має інше житло та постійну реєстрацію, відмовляється звільнити житлове приміщення і підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Доводи апелянта про те, що вона оплачувала всі платежі за користування квартирою, спростовуються матеріалами справи, оскільки квитанції рахунки комунальних підприємств свідчили про те, що особові рахунки на всіх житлово - комунальних підприємствах відкриті на наймача ОСОБА_4 та плата нараховувалася на одного чоловіка. Як свідчать рахунки, заборгованість з комунальних платежів в спірній квартирі накопичувалася роками і станом на листопад 2005 року складала більш ніж три тисячі гривень(а.с.67).
За таких обставин, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивачки, висловлену нею в апеляційній скарзі, і яку вона вважає такою, що є єдиною вірною та єдиною можливою.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від "01" грудня 2006 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді