Справа №2 – 1425/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

 8 червня 2010 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Скічко Н.В., розглянувши у відкритому судовому в приміщенні Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області про визнання неправомірними дій та зобов»язання здійснити перерахунок пенсії дитині війни,-

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, згідно якого просила суд винести постанову, якою відновити пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів; визнати дії відповідача неправомірними; стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з січня 2006 року по грудень 2010 року включно в сумі 6279 грн. 20 коп., стягнути з відповідача на користь позивача 15 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; зобов»язати відповідача нараховувати  позивачу соціальну державну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надалі при нарахуванні пенсії.

    Свої вимоги позивач мотивував тим, що він, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни. Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У 2006 – 2007 роках така допомога йому не виплачувалась, а у 2008-2009 роках виплачувалась не в повному обсязі.

    Верховна Рада України Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року статті 77, 110, та Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року статті 71 п.12, призупинила дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

    Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп визнано положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» п.12 ст.71, яким призупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», такими, що не відповідають Конституції України.

 Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно – правовими актами.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті інших або нових законів, або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Розмір соціальної допомоги, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», становить 30 % мінімальної пенсії за віком, яка відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить з 1 січня 2006 року 350 грн., з 1 квітня 2006 року 359 грн., з 1 жовтня 2006 року 366 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить з 1 січня 2007 року 380 грн., з 1 квітня 2007 року 406 грн., з 1 жовтня 2007 року 411 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить з 1 січня .2008 року  470 грн., з 1 квітня 2008 року 481 грн., з 1 липня 2008 року 482 грн., з 1 жовтня 2008 року 498 грн.

Згідно частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь – яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В ході судового розгляду справи позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги змінила та остаточно просила суд визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Крюківського району міста Кременчука; зобов»язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з січня 2006 року по травень 2010 року; стягнути з відповідача на користь позивача 15 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; зобов»язати відповідача нараховувати позивачці щомісячну соціальну державну допомогу як дитині війни надалі при нарахуванні пенсії.

    Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, проила суд позов задовільнити.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області до судового засідання не з»явився, направив до суду письмові заперечення проти позову відповідно до яких просив розглянути справу у відсутність представника Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області та в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Вимоги позивача щодо здійснення перерахунку пенсії з 01.01.2006 року є безпідставними, оскільки рішення Конституційного Суду України, яким були визнані не конституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» набрало чинності з моменту його прийняття, тобто з 09.07.2007 року і зворотної сили немає, а тому перерахунок пенсії з 01.01.2006 року здійснити неможливо, оскільки дія даного рішення на правовідносини з 01.01.2006 року по 09.07.2007 року не поширюється.

Згідно ст..1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, який набув чинності з 01.01.2006 року, дитина війни, особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно до ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно прикінцевих положень Закон України «Про соціальний захист дітей війни» повинен був набрати чинності з 01.01.2006 року.

На час підписання Закону України «Про соціальний захист дітей війни» нарахування підвищення та надбавок до пенсій здійснювалося виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., що було визначено Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 3 січня 2002 року «Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», до якої Постановами Кабінету Міністрів України № 279 від 13 березня 2002 року, № 1350 від 27 серпня 2003 року, № 895 від 13 липня 2004 року, № 996 від 4 серпня 2004 року вносилися зміни.

Станом на 1 січня 2006 року до зазначеної постанови зміни щодо її застосування при нарахуванні підвищення дітям війни згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» внесено не було.

Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2006 року дія ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була призупинена.

Статтею 110 Закону України «Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2006» від 19 січня 2006 року встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто пільги по нарахуванню до пенсії надбавки, у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі.

Тому порядок нарахування надбавки ще мав бути затверджений Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» надання пенсійних пільг дітям війни було призупинено.

У 2007 році підвищення до пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачувалось тільки особам, які є інвалідами ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Оскільки прийняття Закону, за яким би можливо провести належні виплати у 2006 – 2007 роках не відбулося, то відповідно не передбачалися і кошти для виплати надбавок бюджетним законодавством.

З 1 січня 2008 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підвищення до пенсії дітям війни виплачувалось у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Питання встановлення підвищення до пенсій «дітям війни» на даний час врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до якої підвищення встановлюється з 22 травня 2008 року в розмірі 48,1 грн., з 1 липня 2008 року 48,2 грн., з 1 жовтня 2008 року – 49,8 грн.

Таким чином надбавку дитині війни позивач отримує з 1 січня 2008 року, а саме з 1січня 2008 року – 47 грн., з 1 квітня 2008 року 48, 1 грн., з 1 липня 2008 року 48, 2 грн., з 1 жовтня 2008 року – 49,8 грн.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Але згідно частини 3 цієї ж статті визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом.

Проаналізувавши вказану норму Закону, представник відповідача прийшов до висновку, що не можна застосовувати величину мінімальної пенсії за цим Законом для обрахування підвищення до пенсії дітям війни, оскільки підвищення до пенсії та пенсія є різними категоріями пенсійних виплат.

Крім того, кошти на виплату надбавки дітям війни передбачені Законами України «Про державний бюджет» на відповідний рік, то і відповідно відповідачем у даній справі повинно бути Держказначейство.

Також, представник відповідача зазначив, що позовні вимоги стосовно зобов»язання відповідача в подальшому нараховувати позивачу пенсію відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не підлягають задоволенню, оскільки судове рішення не може регулювати суспільні відносини, що виникають у майбутньому.

Щодо стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди, вказав, що вона є безпідставною з огляду на те, що при нарахування позивачу пенсії відповідач керувався чинним законодавством, до того ж позивачкою не викладено жодних доводів на обґрунтування понесених нею моральних страждань.  

Враховуючи викладене, представник відповідача вважає позов необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству.

Оскільки позивач та представник відповідача направили до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, то суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача та представника відповідача та прийняти рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши позивачку ОСОБА_1, ретельно дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

    Позивачка ОСОБА_1 відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус «Дитина війни», що підтверджується наявним в матеріалах справи пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 22 квітня 1993 року.

    Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

    Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року дію статті 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінету Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Проте, у 2006 році пільги, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

    Закони України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

    Крім того, надаючи перевагу Законам України «про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, суд виходить із того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади України – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

    У пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року №4 – зп зазначено: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової юридичної сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

    Таким чином відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому відповідач протягом 2006 року діяв у відповідності з нормами діючого законодавства, оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, а після 15 березня 2006 року передбачені нею виплати не запроваджені, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

    Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням вимог статті 111 цього Закону, було зупинено.

    Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року номер 6-рп/2007,  визнано такими, що не відповідають Конституції України, зокрема положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

    Рішення Конституційного суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

    Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Виходячи з приписів частини 2 статті 152 Конституції України та дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

    Тобто відповідач саме з 9 липня 2007 року мав діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та відповідно нараховувати та здійснювати позивачу відповідну доплату.

    Стосовно позовних вимог позивача щодо здійснення доплати до пенсії за 2008 рік, то суд вважає вказані позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до пункту 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

    Як встановлено судом, з 1 січня 2008 року позивачу відповідачем було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до  розміру встановленого  Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

    22 травня 2008 року Конституційним Судом України в справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України положень 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» було винесено рішення за номером 10-рп/2008, яким визнано таким, що не відповідає конституції України положення пункту 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».

    Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов»язковим для виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Аналізуючи зазначені вище норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що починаючи з 22 травня 2008 року відповідач повинен був діяти у відповідності з приписами статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, а саме нараховувати та здійснювати доплати до пенсії позивача у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

    Стосовно позовних вимог позивача щодо здійснення доплати до пенсії за 2009 рік, то суд приходить до наступних висновків.

Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинено.

    Статтею 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

    Відповідним Законом, який встановлює доплату до пенсії дітям війни є Закон України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто у 2009 році територіальні органи Пенсійного фонду України повинні діяти у відповідності з приписами діючої  статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, а саме нараховувати та здійснювати доплати до пенсії позивача у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

    Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про здійснення перерахунку пенсії за січень-травень 2010 року, суд приходить до висновку про їх задоволення, оскільки на час розгляду справи судом діють положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та на даний час вони не скасовані і не змінені.

    Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 2 статті 3 закону України «Про соціальний захист дітей війни»  передбачено, що державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативними-правовими актами.

    Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30 %, суд виходить з наступного.

    Згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    Положеннями частини 3 статті 28 зазначеного Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

    Оскільки Закон України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком та зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не має права посилатись на відсутність певного нормативного акту, що визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов»язання взяті державою, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії, при врегулюванні спірних правовідносин, на думку суду, застосуванню підлягає саме частина 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», а доводи відповідача щодо відсутності механізму реалізації статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного закону.

    Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

    Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 1 березня 2002 року за номером 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним  органом виконавчої влади.

    Відповідно до вказаного вище Положення на Пенсійний фонд України покладено обов»язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

    Пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за номером 8-2 управління Пенсійного фонду України  у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсій.

    Згідно вимог Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймається районним управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

    Оскільки Управління Пенсійного фонду  України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області є територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача ОСОБА_1 суд вважає, що саме Управління Пенсійного фонду України Крюківського району у місті Кременчук Полтавської області є належним відповідачем в даній справі.

    Окрім того, суд не вбачає пропущення в даному випадку позивачем строку звернення до суду за захистом свого права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки, як встановлено судом, позивачу стало відомо про порушення його прав у  2009 році.

    Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов»язання Управління Пенсійного фонду України Крюківського району міста Кременчука в подальшому нараховувати позивачці пенсію відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд погоджується з доводами представника відповідача та вважає за необхідне в їх задоволенні відмовити, оскільки судове рішення є наслідком чинного правового регулювання та спрямоване на відновлення порушених прав, свобод та інтересів та не може регулювати суспільні відносини, які виникли в подальшому.

     Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача Управління Пенсійного фонду України Крюківського району міста Кременчука 15 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступних міркувань.

    Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів, у дешевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку зі знищенням чи пошкодженням  її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних стражданнях, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

    Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв»язку з ушкодженням здоров»я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв»язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв»язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

    Позивачкою ОСОБА_1 не зазначено та не доведено суду, в чому полягала ця шкода, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, якими доказами це підтверджується, тому вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.  

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а саме вважає за необхідне зобов»язати Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 9 липня 2007 року 31 грудня 2007 року,  за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року , за 2009 рік з 01 січня 2009 року по грудень 2009 року та за 2010 рік з 1 січня 2010 року по  травень 2010 включно.

    Керуючись статтями 64, 124, 152 Конституції України, статтями 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», 10,11,57,60,81,84,212,213,215 Цивільно-процесуального Кодексу України , суд, -

ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги фізичної особи ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області про визнання неправомірними дій та зобов»язання здійснити перерахунок пенсії дитині війни  – задовольнити частково.

    Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук.

    Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1  з підвищенням її розміру на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 9 липня 2007 року 31 грудня 2007 року,  за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за 2009 рік з 01 січня 2009 року по грудень 2009 року та за 2010 рік з 1 січня 2010 року по травень 2010 року включно.

    В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя: