Справа № 458/384/21

2/458/231/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2021                                                                м. Турка

       Турківський районний суд Львівської області в складі:

       головуючого судді                                Коліщук З.М.,

       з участю секретаря судового засідання        Матківської Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Турка Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди в порядку спадкування за заповітом,

       встановив:

        ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою про визнання за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті діда, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

       В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер його дід ОСОБА_3 . Після смерті діда за вищевказаною адресою залишилося спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, однак документів про право власності на дане нерухоме майно не виготовив. За життя дід позивача, ОСОБА_3 , склав заповіт, яким все своє майно заповів йому, позивачу. Серед спадкоємців, окрім нього, є ще його батько ОСОБА_2 – син померлого. Оформити право на спадщину позивач не може у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно та реєстрації права власності на нього. З огляду на вказане, отримавши відмову приватного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, пов`язаної із видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом, позивач змушений звернутися за захистом своїх спадкових прав до суду із даним позовом.

       Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 7 червня 2021 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_2 – батька позивача.        Позивач ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримує.

       Представник відповідача – Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області не з`явився, подав до суду клопотання про визнання позову та розгляд справи без його участі.

       Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, до суду не з`явився.

       Відповідно до ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

       Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, за правилом ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

       Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

       Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

       Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

       Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

       Згідно із листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

       Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

       Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56,Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

       Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

       За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

       За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

       При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

       Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12 березня 2019 року (арк. справи 5).

       Вказаний день смерті ОСОБА_3 , відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, є часом відкриття спадщини.

       За життя, а саме: 29 листопада 2016 року, спадкодавець ОСОБА_3  склав заповіт, яким житловий будинок, два сараї, господарські будівлі, колодязь, два погріби, двадцять вуликів, які знаходяться за адресою:  АДРЕСА_1 ,  заповів онуку - позивачу ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією заповіту від 29 листопада 2016 року, який зареєстрований в реєстрі за № 48, та який на день смерті заповідача не змінений та не скасований (арк. справи 7).

       Згідно з копіїєю облікової картки об`єкта погосподарського обліку, довідки виконавчого комітету Нижньояблунської сільської ради Турківського району Львівської області № 1382 від 19.06.2020 житловий будинок по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. справи 10, 61).

       Згідно з копією довідки виконавчого комітету Нижньояблунської сільської ради Турківського району Львівської області № 1383 від 19.06.2020 земельна ділянка під ОЖБ по АДРЕСА_1 знаходилася у постійному користуванні ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. справи 11).

Відповідно до технічного паспорту від 11 березня 2020 року (копія якого долучена до матеріалів справи) на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа вказаного будинку становить 79.3 кв м (житлова – 44,8 кв м). Рік побудови – 1962 (арк. справи 12-14).

       Інвентаризаційна вартість вказаного житлового будинку, згідно з довідкою про технічну характеристику об`єктів нерухомого майна №817 від 11 березня 2020 року, становить 254 940 гривень (арк. справи 15).

       Позивач, який спадщину прийняв відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, від спадщини не відмовився у встановленому законом порядку та строки, будучи спадкоємцем за заповітом, 6 лютого 2020 року звернувся до приватного нотаріуса Турківського нотаріального округу Львівської області Федаша М.М. із заявою на видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак йому в цьому було відмовлено.

       Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 12/02-31 від 6 лбтого 2020 року, виданою приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Федашем М.М., встановлено факт звернення позивача до нотаріуса із заявою на видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті діда та відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на вказані об`єкти нерухомості (арк. справи 6).

       Таким чином, дослідженими у судовому засіданні обставинами справи встановлено, що спірний житловий будинок в АДРЕСА_1 , дійсно на праві власності належав – ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

       Згідно роз`яснень пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» в п. 1 зазначено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

       Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

       Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

       Частиною 3 даної статті передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У частині 5 ст. 1268 ЦК України вказано, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

       Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

       Отже, позивач має право на спадкування, оскільки зазначений у вищевказаному заповіті, із спадкодавцем разом проживав, та прийняв спадщину відповідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

       Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

       У відповідності до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

       Судом встановлено, що ОСОБА_1 , оформляючи спадкові права на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 звернувся до приватного нотаріуса Турківського районного нотаріального округу Львівської області Федаша М.М., але той йому відмовив у видачі такого свідоцтва, посилаючись на те, що він не подав правовстановлюючих документів на вказаний даний житловий будинок (арк. справи 10).

       За змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

       Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

       Таким чином, враховуючи свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права, враховуючи те, що позивач оформити право власності на спірний житловий будинок, в нотаріальному порядку не має можливості у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину; відповідач позов визнає, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 не подав жодних обгрунтованих заперечень щодо задоволення позову, зібрані по справі докази оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, підставним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

       Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

       ухвалив:

       Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

       Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті діда – ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

       У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

       Представник позивача: адвокат Буняк Дмитро Михайлович, адреса робочого місця: АДРЕСА_3 .

       Відповідач: Боринська селищна рада Самбірського району Львівської області, місцезнаходження: 82547, смт. Бориня, вул. І.Франка, 4, Самбірський (Турківський) район, Львівська область, код ЄДРПОУ  05290787.

        Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 .

       Повний текст рішення складено та підписано 9 липня 2021 року.

       Суддя                                                                        З.М. Коліщук