01.07.2021 Провадження по справі № 2/940/136/21

Справа № 940/1459/20

Рішення

Іменем України

01 липня 2021 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді : Косович Т.П.

при секретарі : Козуб І.С.,

за участю адвокатів: Безуглої І.С., Порхун О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в якому просить визнати недостовірною та такою, що порушує право на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 20.10.2020 року на загальних зборах жителів сіл Галайки та Софіполь: " ОСОБА_1 брехун, він не є учасником антитерористичної операції та інвалідом та підробив документи, які це посвідчують"; зобов?язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом озвучення ОСОБА_2 на найближчих зборах жителів сіл Галайки та Софіполь, які відбудуться після набрання судовим рішення в даній справі законної сили, наступного тексту спростування: "20.10.2020 року на загальних зборах нашого села мною ОСОБА_2 , озвучувались недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме, що він брехун, він не є учасником антитерористичної операції та інвалідом та підробив документи, які це посвідчують" та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 400000 гривень. Позовні вимоги мотивує тим, що 20.10.2020 року на загальних зборах жителів сіл Галайки та Софіполь під час суперечки із жителями села та директором ПП "Агросистема - Плюс" ОСОБА_2 щодо земельних питань, ОСОБА_2 , публічно у відповідь на вислів ОСОБА_1 про несправедливі умови оренди землі, сказав останньому щоб він забирав свою землю на горбаках, обізвав його брехуном, сказав, що він не " атовець " та підробив документи, які підтверджують його участь в антитерористичній операції та бойових діях, а також документи, які підтверджують інвалідність.

Позивач вважає, що вказана інформація, поширена відповідачем щодо нього є такою, що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, а тому просить позов задовольнити у визначений ним спосіб. Разом з тим, внаслідок окреслених порушень його прав, в порядку ст.23 ЦК України, вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку визначає у розмірі 400000 грн.

Ухвалою судді від 11.01.2021 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

14.04.2021 року представником відповідача адвокатом Порхун О.П. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому остання заперечує позовні вимоги, з підстав, викладених у відзиві.

Заперечення на відзив позивачем не надано.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Безугла І.С. позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. (а.с.1-4).

Представник відповідача адвокат Порхун О.П. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву (а.с.41-48).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню, виходячи із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач, звертаючись до суду зазначив, що 20.10.2020 року на загальних зборах жителів сіл Галайки та Софіполь під час суперечки із жителями села та директором ПП "Агросистема - Плюс" ОСОБА_2 щодо земельних питань, ОСОБА_2 , публічно у відповідь на вислів ОСОБА_1 про несправедливі умови оренди землі, сказав останньому щоб він забирав свою землю на горбаках, обізвав його брехуном, сказав, що він не " атовець " та підробив документи, які підтверджують його участь в антитерористичній операції та бойових діях, а також документи, які підтверджують інвалідність.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що 20.10.2020 року він безпосередньо не був присутній на зібранні жителів села Галайки Тетіївського району Київської області та конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не бачив. Про даний конфлікт йому стало відомо зі слів ОСОБА_1 , який показав йому відео в соціальній мережі "facebook", на якій сторінці не пам?ятає, де зафіксована суперечка між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в присутності жителів села та розповів про те, що ОСОБА_2 його образив, назвавши брехуном та ствердивши що він не " атовець ", після чого він морально страждав.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що 20.10.2020 року він безпосередньо не був присутній на зібранні жителів села Галайки Тетіївського району Київської області та конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не бачив, про конфлікт йому розповів ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні вказав, що 20.10.2020 року він був присутній на зібранні жителів села Галайки Тетіївського району Київської області з приводу передвиборної кампанії щодо місцевих виборів до територіальної громади, де ОСОБА_1 , якого він до цього не знав, в агресивній формі, став провокувати ОСОБА_2 на конфлікт, звинувачуючи його у поганих дорогах та неналежному виконанні договорів оренди землі. ОСОБА_2 під час цього не обзивав ОСОБА_1 брехуном.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що 20.10.2020 року він був присутній на зібранні жителів села Галайки Тетіївського району Київської області, де ОСОБА_1 звинувачував ОСОБА_2 в тому що належні його підприємству автомобілі зруйнували дороги, підбурював орендодавців, поширюючи інформацію, що останній неналежно виконує свої зобов?язання за доворами оренди землі, поводив себе агресивно. В той же час, він не чув, щоб ОСОБА_2 обзивав ОСОБА_1 брехуном та не учасником антитерористичної операції. ОСОБА_2 на агресію ОСОБА_1 не відповідав.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні дав пояснення аналогічні поясненням свідка ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Частиною першою статті 201 ЦК України встановлено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Крім того, стаття 299 ЦК України гарантує кожній фізичній особі право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За правилами статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у вказаній Постанові, позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У пункті 19 Постанови зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.50, ратифікована 17.07.97).

У рішенні ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) суд зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, 35 Справи про захист гідності, честі та ділової репутації Огляд судової практики КЦС ВС може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина третя статті 30 Закону України «Про інформацію»).

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку.

Статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції Європейський суд з прав людини встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Невід`ємними елементами юридичного складу правопорушення у даній категорії справ є поширення недостовірної інформації та порушення прав внаслідок її поширення.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перевіряючи надані позивачем докази, в тому числі диск із ведозаписом конфлікту, який зі слів позивача ним був розміщений в соціальній мережі "facebook", слід зазначити, що даний доказ не засвідчений відповідно до вимог законодавства, зокрема ст. 95 ЦПК України, ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлювання документів» та ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а тому не може бути прийнятий судом в якості доказу.

Крім того, позивач не зазначив адресу сторінки у соціальній мережі «fасеbоок», де було розміщено дане відео.

Жоден, із допитаних в судовому засіданні свідків, не підтвердив суду обставин на обґрунтування заявлених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення 400000 гривень з відповідача на відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, що спричинена приниженням честі, гідності і ділової репутації через поширення недостовірної інформації, суд вважає, що для задоволення цієї вимоги немає підстав, оскільки ця вимога є похідною позовною вимогою в розумінні ч.1 ст. 188 ЦПК України, крім того позивачем не надано доказів щодо завдання моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку із поширенням інформації відповідачем та підтверджень щодо розміру такої шкоди.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно, кожен є вільним у виборі захисника своїх справ. В офіційному тлумаченні положення ч. 1 ст. 59 Конституції України у Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 від 30.09.2009 р. зазначено, що вищевказані положення Конституції України треба розуміти, як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об?єднаннями громадян, юридичними і фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною третьою цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, процедура відшкодування витрат на професійну правову допомогу передбачає, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.

До матеріалів даної справи додано договір про надання правової допомоги від 30.03.2021 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Порхун О.П., відповідно до п. 3.1 якого передбачено, що розмір винагороди за послуги адвоката встановлюється у фіксованому розмірі 10000 (десять тисяч) гривень (а.с.69-70), а тому дані витрати суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує з позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 201, 297, 299 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Європейською Конвенцію з прав людини, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 188, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 08 липня 2021 року.

Суддя: Т.П.Косович